Екзотичні птахи і рослини з додатком «Індія»

Андрухович Юрий Игоревич

5. ГАСПИД, АБО Ж ДІДЬКО

Зійшла комета, Господи прости! Мов гурт убивць повзе повз нас етапом. Розпущені убори і хвости, запахло спиртом, сіркою і цапом. Він — той, що креше рогом до камінь, і всюди починається розпуста. І входять назавжди в солодку тінь дівчата, смарагдові, мов капуста. І б'ється в бубон вогке копито, і замовляння світяться крізь писок під шапкою нічного шапіто, де акробати труться об кларисок, де криють юнок вижовклі діди… Це тіло, цю сполохану клепсидру рятуй мені. Я ждав її завжди, я сам її з вертепів ночі видру і сам її пораню. В кожну п'ядь ввійду, вповзу в ці брами, що розкрились… І ярмаркові діти прилетять з пекучими надрізами для крилець. 

ЯРМАРКОВІ ПАТРЕТИ

1. ПАВЛО МАЦАПУРА, ЗЛОЧИНЕЦЬ

Павло Мацапура — ніжинський полковий кат, страчений 1740 р. за «ядение человеческаго мяса і прочия богопротивныя злодеяния».

З

коментарів до «Енеїди» І. Котляревського наша змора нічна ти давиш на дух як маґніт що за черево бідне носило сей капосний плід прогорів у злобі своїй ніби отруєний ґніт мацапура павло скверносій солодій содоміт аж тепер йому страта мотузка амінь і гаплик аж із вуст його темних повисне язик наче шлик погойдаєшся чорною грушею павлику пане кличмо з неба музик биймо в бубни тим паче в тимпани повилазить усе навіть очі якими нас пік а із неба комета рогата фініта і шиш заговорена кров двадцяти і семи чоловік перемелені кості монети серця і гашиш чорний квіте ночей маґістре залізних тортур збур ходячий ганьба сім'ї мацапур людоїд рукоблуд єзуїт зорекрад продавець вінків рушників дівчат і зійшовши павло на хиткий на досмертний поміст і говорить павло побачивши яма яка ніжні ніжинці оскоромлені в піст може був я лиш сумнів у Божих руках а тепер полечу в нічний вавилон вавилон і нікого з вас не болить не болить не скубе що жив на світі такий павло аби благими ви чули себе та й поліз у петлю ніби там анаша або херувимська музика ніжна і хоч зашморг вийшла на світло душа і кружляла над площею міста ніжина

2. ВАНЯ КАЇН

За мотивами старого московського лубка

знову в руськім царстві пиятика навіть голуби на храмах сизі брате каїн ця сльоза велика на твоїй неголеній мармизі що вона таке й куди тікає перепив чи перетовк задуже і дрижиш мов каїн брате каїн мій рудобородий п'яний друже мій косоворотий темний роте в Бога просиш різки паче ласки знов на стайнях батогом пороти від москви до самих до аляски прагнеш аж кожух під ноги кинеш топчеш як топтав чужу князівну рвеш каптан бо ніби й справді гинеш у безкраю ніч ведмежу й зимну плачеш і дзвениш немов сокира що з небес упала у недеї рвеш сорочку та під нею шкіра здерта з мене десь на єнісеї братні руки до розправи скорі для обіймів п'яних розпросториш відпусти мене на ясні зорі я вже вічний ти мені не сторож

3. АРІЯ ОЛЕКСИ РОЗУМОВСЬКОГО

єлисавет божественна феміна з меду й криці у вінку монархинь окраса белль-роз аки змій залізши я до лігва цариці арлекин єхидний підступний малорос гоп-ля фортуни фаворит цур обаво згинь голова відвалиться хіба від забав напудрений троянець (троянський кінь) августійше серце в кишеню забрав похукав розтануло так зійшов указ гетьман у перуці гуляй лицарство славне голови на палях і голод і сказ пощипують фрейлін петербурзькі фавни (а сірома босо майдани топче голови в канавах чума і жах голубе наш тихий гетьмане отче чи бачиш проміння в нас на ножах) соловій син кобзи півчий дух капели повернув печать булаву права козачки про що ви там по закапелках гетьман у шляфроці вольниця жива так орфей хохлацький в'юсь під клавікорди лихо закаблукам так і перетак лотри і лакеї ордени і морди голови в темницях рококо-гопак

4. ПАСТУХ ПУСТАЙ, ПОЕТ, БАРОНСЬКИЙ СИН

Михайло Пустай — оповідач і казкар, лемко зі Східно-Словацького краю. Був пастухом громадських кіз. З його вуст записано багато казок, серед них і «Баронський син в Гамерици», що дуже перегукується з «Подорожами Сіндбада».

а за морем першим гамерика з плюшу а за морем другим гамерика з терну щоб не так гостро цілили в душу одягни їй дурня броню панцерну а на дні гамерик золоті схрони а ти й на різдво ходиш у дірявій куцій реп'яхами латаний пастуший бароне драпаєшся одвіку на стовп екзекуцій кози повмирали пішли за обрій пусткою пустаю віє від стада коби впав із неба діамантик добрий щоб не так люто судила громада бо за морем першим гамерика з меду а за морем другим гамерика з воску виглядаєш із неба бодай комету і болить світло в темницях мозку так йому тісно між отих гамерик бо хоч кам'яний берег але він твій берег і росте з нього мов покруч хвора черешня рана твоя прийдешня луна вчорашня в'язко мені казко гнітко мені квітко мілко мені гілко гірко мені зірко марно мені сарно хлипко мені рибко хрипко мені скрипко сухо мені суко

5. КОЗАК ЯМАЙКА

О скільки конику-братику крутих чудасій на світі дивився б допоки круки очей не вип'ють а мало по сей бік багама-мама по той бік пальми ґаїті і вежі фрітауна бачу як вийду вночі з бунґало і

так мені з того гризько що вицвіли всі шаровари якого лисого чорта з яких попідземних фаун та й зрадили нас у битві морські косарі корсари а батько ж хотіли взяти отой блаженний фрітаун а там тринадцять костьолів і вічна війна з амуром а ще тринадцять безодень де срібло-злото коморне дівчата немов ліани нечутно ростуть за муром і хочеться їм любитись а їх зодягли у чорне кружаю тепер сивуху надвоє з піратом діком кажу йому схаменися покайся кажу паскудо невже коли ти європа то вже не єси чоловіком якого хріна продався за тридцять гнилих ескудо а дік то химерна штучка плекає папугу пугу плеще мене позаплічно заламує руки в горі оце тобі лицар з лугу осьо тобі зелепугу to be or not to be каже і булькає I'm sorry невільницю каже маю зі шкірою мов какао купи сизокрилий орле маркотно ж без господині город засівати не конче прицмокує так лукаво город на ній проростає тютюн ананаси дині наплодиш каже козацтва припнеш усіх до коша тільки ж ярму не дається шия моя душа та вже його і не чую плюю на плюгаву супліку конику мій невірнику апостоле мій хома піду на зорю вечірню зріжу цукрову сопілку сяду над океаном та вже мене і нема

6. САМІЙЛО НЕМИРИЧ, АВАНТУРНИК, ПОСАДЖЕНИЙ ЗА ҐВАЛТ У ВЕЖУ, САМОМУ СОБІ

вчора був ти герой одягався у плащ їздив кіньми і саньми співав пияцьки нині сівши у вежу ридай пропащ зґвалтувавши дівча що розносило пляцки може сп'яну а може скосив тебе шиз бо не бачу причин для такого лайдацтва тож лежи в ланцюгах лунко кинутий вниз ти що пив і стріляв і мав купу багацтва мав півміста друзяк і півміста курвів розважався маґнацьки цицьки мав і цяцьки та знеславив себе і родину і львів і дівча і курвів і вітчизну і пляцки ти тепер найостанніший князь волоцюг за невинне дівча що не з'їло б і муху цокоти у пітьмі і лижи свій ланцюг і лежи мов лантух окаянний свинтуху недостоєн єси щоб кишки твої псам запитає суддя та не в янка чи в яцка а у тебе хоча ти не відаєш сам чи дівчини хотів чи хотів її пляцка чи кохання хотів що неторкане ще пролітає над ринком де рила і туші ну бо що це за світ і куди він тече коли в ньому лиш тюрми і вежі й катуші якось так воно все у глибокій дірі і на Бога на чорта це личенько біле от хіба що лишень упирі і щурі і на цьому амінь бідолашний дебіле

БАТАЛЬНІ СЦЕНКИ

КОЛОМИЙСЬКИЙ ПОЛК У ПАРИЖІ. 1815

палаце правосудний тріумфів арко обскубані когути плюмажні офіри машируючи під арков переможно шпарко співаємо хрипко немов обозні фіри слава нашим генералам конюхам слава слава Богу пройшли-сьмо рим і крим і півпекла в'ється в небі фана рвана як халява сто фортець добуто і згага запекла миром пахне як миртов лопочуть газетки же конець усім войнам же канони відблискали на ковчегах бальконів гризуться гризетки що то йде за вояцтво з обгорілими писками а то ми машируючи полями і битвами принесли свої кулі коломийки ранці розмальовані шаблями ніби бритвами світимося наскрізно рана на рані а то ми серед парижу табором стали острови плинуть річкою вальсуй версале скінчилась війна і вина сім бочок сеною плине яворовий листочок пам'ять ніби сурму виносимо з бою сім держав перейдемо вмиємось чисто чи ж дійдемо до тебе столице нашого болю коломиє писанко коломиє місто

ЧЕРНІГІВСЬКА МІСЬКА АРТИЛЕРІЯ

у місті де вже забуто процес уживання апострофа і йодом багата ріка всихається гінко стали над урвищем валу 12 чорних апостолів а внизу ходять мешканці повз дерево ґінкго залізний атракціон під назвою «пушкі» охлялі та охололі немов зужиті повії стережуть гойдалку і невеличкого пушкіна вогнепальні колись уламки якоїсь росії і от під валом довкіл розляглася чорнична губернія де груші в садах мов ядра все гуп та гуп збирайте на схилах сурми порослі терням вкладайте в губи огрубле тремтіння труб наведемо на місто черні чоренні жерла пустим півня по мезонінах мов на гарман але ядер нема і дула задуха сперла і лише горобці вилітають з гармат

НАРБУТОВЕ «А». 1917

Видатний графік Георгій Нарбут 1917 року в Петрограді починає створювати високомистецький варіант національної абетки.

нема електрики і хліба і держави якому ще вклонитися провидцю чи пресвітеру отечество лежить собі двоглаве та іржаве а ми вчимось писати нашу першу літеру абетка починається на А Артерія Асирія АптекА АренА рАн глибокА мов трунА історія кричить немов АбеткА відкрите А мов Арф рАхмАннА грА мов хор кАлік безкрАю ноту тягне комусь АрАл комусь Афон-горА лети ж нАд нАми обгорілий Ангеле нАш перший нАш голодний птАше нАш зАкрите А нА шибениць глАголАх впАде перо як тлінний АдАмАшк нА Азію що вихололА й голА кричуще А нАуки тА письмА як АмбрАзури в аркАх АкАдемій це Аполлон якого в нАс немА Або АдАм в розтерзАнім едемі нема лікарень борошна паперу універсали розстріли декрети плач амвонів абетку починаєм ніби еру вчимось писати спалахи червоні