Енн із Зелених Дахів
Шрифт:
— А як там інші впоралися?
— Дівчата, мені здається, непогано, хоча всі як одна стверджують, що не вступлять. Муді-Спурджен досі думає, що провалив історію, а Чарлі каже, що напевне не склав алгебри. Але ми ж нічого не знаємо, доки надрукують список — а це буде щонайменше за два тижні. Як я переживу ці два тижні очікування? Добре було б заснути й прокинутися аж наприкінці.
Діана розуміла, що марно питати, як склав Гілберт Блайт, тому просто сказала:
— Не хвилюйся, я впевнена, що ти вступиш.
— Краще зовсім не вступити, ніж опинитися не на верхівці списку, — зашарілася Енн, маючи на увазі — і Діана це знала — що успіх
А щоб такого не сталося, Енн докладала на іспитах усіх зусиль. Те саме робив Гілберт. У місті вони часто зустрічалися на вулицях, мовби не впізнаючи одне одного, і щоразу Енн трохи вище підносила голову й трохи сильніше шкодувала, що відмовила Гілберту в дружбі, коли він її просив, а тоді трохи рішучіше присягалася випередити його на всіх іспитах. Вона знала, що вся ейвонлійська молодь уважно стежить, хто з них буде першим. Джиммі Гловер та Нед Райт навіть побилися об заклад, а Джозі Пай заявила, що безсумнівно, першим буде Гілберт. Енн відчувала, що не стерпить приниження, якщо зазнає невдачі. Та була в неї ще одна, шляхетніша причина сподіватися добрих результатів. Їй хотілося одержати високий бал задля Метью та Марілли — надто Метью, котрий запевняв, що вона «перевершить всенький острів». І хоч Енн розуміла, що це годі було уявляти в найзухваліших мріях, та все ж палко надіялася опинитись бодай серед перших десяти, щоб лагідні карі очі Метью сяйнули гордістю за неї. Це було б їй найліпшою винагородою за тяжку працю й уперту боротьбу з нудними рівняннями та дієвідмінюваннями.
Два тижні спливли, і Енн почала й собі проводити цілі дні на пошті в товаристві збентежених Рубі, Джозі та Джейн; щодня тремтливими руками вони розгортали шарлоттаунські газети, і щоразу їх охоплювало неймовірне хвилювання — достоту, як під час іспитів. Навіть Гілберт і Чарлі принизилися до того, щоб зазирати на пошту, і лише Муді-Спурджен рішуче відмовився брати в цьому участь.
— Я не наважуся прийти й холоднокровно глянути в газету, — пояснив він Енн, — краще зачекаю, доки хтось мені скаже, вступив я чи ні.
Минуло три тижні; списку досі не було, і Енн подумала, що більше не витримає цієї напруги. У неї зникли апетит і цікавість до ейвонлійських справ. Пані Лінд заявила, що цього й слід було очікувати, коли на чолі міністерства освіти стоїть консерватор, і Метью, який не міг не помітити, що Енн повертається з пошти бліда, байдужа і змучена, замислився, чи не віддати йому на наступних виборах свій голос за радикальних реформаторів.
Аж ось надійшли новини. Енн сиділа у своїй кімнаті при відчиненім вікні, на мить забувши про екзаменаційні клопоти, і насолоджувалася красою літнього вечора, сповненого п’янкими ароматами квітів із саду й шурхотом вітру в тополиних кронах. Небо на сході над ялицями забарвлював рожевуватий відблиск призахідного сонця, а Енн мрійливо гадала, чи то не дух кольору так гарно бавиться, коли це завважила, як між ялиць, через кладку й угору схилом мчить, вимахуючи газетою, Діана.
Енн схопилася на рівні ноги, вже знаючи, що в ній. Нарешті список! У голові їй запаморочилося, серце боляче калатало. Вона не могла поворухнутися. Мовби ціла година минула; Діана пробігла через передпокій і ввірвалася в кімнату, навіть не постукавши від нетерплячки.
— Енн, ти склала, — вигукнула вона, — і ти най-найперша… ти і Гілберт… однакові, але твоє прізвище перше! О, я так пишаюся тобою!
Діана кинула газету на стіл і впала на
— Ти неймовірно чудово склала, Енн, — проказала Діана, щойно відсапалася й змогла сісти й заговорити; вражена Енн із сяючими очима досі не вимовила ні слова. — Тато щойно десять хвилин тому привіз газету із Брайт Рівер, вона прийшла з вечірнім поїздом, і на пошті буде тільки завтра. І коли я побачила список, то одразу й прибігла… ви всі вступили, геть усі, навіть Муді-Спурджен, хоч він і зрізався з історії. Джейн і Рубі непогано склали, вони в першій половині списку, і Чарлі теж. Джозі Пай ледь нашкребла на три бали більше за найнижчий результат, але побачиш — вона так задере кирпу, мовби пройшла найперша. Панна Стейсі буде рада, еге ж? Енн, а як воно — бачити своє прізвище першим у списку? Я б, напевне, збожеволіла від щастя. Я й так ледь не збожеволіла, а ти онде — спокійна, холодна, як весняний вечір.
— Я приголомшена, — зізналася Енн, — хочу сказати цілу сотню різних слів, та розгубила їх усі. Я й не мріяла про таке… тобто мріяла, один-єдиний раз! Лише раз дозволила собі подумати: а що, коли я буду перша? І мене такий трепет охопив, бо це страшенне марнославство й зарозумілість — вважати, що я буду першою на острові. Зачекай хвилинку, Діано. Мушу скочити розповісти Метью. А тоді ми з тобою понесемо всім іншим добру звістку.
І вони квапливо рушили на луку поза клунею, де Метью згортав сіно, і де застали й пані Лінд, котра біля хвіртки розмовляла з Маріллою.
— О, Метью, — вигукнула Енн, — я склала, і я найперша… чи то одна з найперших. Я не зарозуміла, але дуже-дуже вдячна.
— А я завжди казав, — відповів Метью, щасливо розглядаючи список. — Я знав, що ти легко їх усіх здолаєш.
— Мушу сказати, Енн, ти молодчина, — завважила Марілла, намагаючись приховати надзвичайну свою гордість за Енн від критичного ока пані Лінд. Та ця добра душа щиро мовила:
— Авжеж, вона молодчина, тут жодних сумнівів нема. Ти робиш честь своїм друзям, Енн, ми всі пишаємося тобою, будь певна.
Того вечора Енн, завершивши день короткою, проте серйозною розмовою в пасторському домі з пані Аллан, радісно вклякнула при відчиненім вікні в ясному сяйві місяця і пошепки проказала вдячну й натхненну молитву, що лилася із самісінького її серця. Були там і подяка за минуле, і смиренне прохання про майбутнє — а заснувши на білій подушці, Енн бачила сни, яскраві, чисті й прекрасні, яких тільки можна бажати собі в дівоцтві.
Розділ 33
КОНЦЕРТ У ГОТЕЛІ
— І неодмінно вдягни оту білу серпанкову сукню, — наполягала Діана.
Вони сиділи вдвох у кімнатці Енн; надворі щойно почав загусати вечір — прегарні жовто-зелені сутінки збиралися під безхмарним ясно-блакитним небом. Над Лісом Привидів висів великий круглий місяць, поволі змінюючись із блякло-мерехтливого на сліпучо-срібний; повітря наливалося солодкими літніми звуками: щебетом сонних пташок, шурхотом вередливих вітерців, далеким відлунням голосів і сміху перехожих. Та в кімнатці на горищі, при зачинених віконницях і запаленій лампі дівчата добирали особливе вбрання з неабиякої нагоди.