Енн із Зелених Дахів

Монтгомери Люси Мод

— Мабуть, я запалю собі лампу й в’язатиму далі, — відповіла на те Марілла. — Бачу, тобі геть нецікаво, нащо приходила панна Стейсі. Ти хочеш лише патякати.

— Ні-ні, Марілло, мені цікаво! — вигукнула Енн із каяттям. — Я більше не скажу ні слова — жоднісінького! Я знаю, що забагато говорю, хоч дуже стараюся подолати й цю свою ваду; і я, звісно, стільки всього одразу кажу, але якби ви знали, скільки всього я ще хочу сказати і стримуюся, ви б мені пробачили. Розкажіть, будь ласка, Марілло.

— Панна Стейсі хоче організувати клас із найкращих своїх учнів, які збираються вступати до Королівської вчительської семінарії. Щодня впродовж години даватиме їм додаткові уроки. Отож вона прийшла спитати нас із Метью, чи згодні ми записати тебе. А що ти сама скажеш, Енн? Ти хотіла би вступити до семінарії й стати вчителькою?

— О,

Марілло! — Енн стала навколішки й молитовно склала руки. — Це найбільша мрія всього мого життя, принаймні останніх півроку, відколи Рубі та Джейн почали говорити про підготовку до вступних іспитів. Тільки я нічого не казала, бо думала, що це буде марно. Я дуже хочу бути вчителькою. Та це, мабуть, страшенно дорого коштує? Пан Ендрюс каже, що йому підготовка Пріссі коштувала сто п’ятдесят доларів, а Пріссі ж не була цілковитою невігласкою з геометрії.

— Цим не переймайся. Коли ми з Метью надумали тебе взяти, то пообіцяли зробити все можливе, щоб ти мала добру освіту. Я гадаю, що дівчина повинна вміти заробити собі на прожиття, байдуже, змушена вона до того чи ні. Доки живі Метью і я, ти завжди матимеш дім у Зелених Дахах, але хтозна, що може статися в цьому непевному світі, тож краще бути готовою. Якщо хочеш, можеш записатися до підготовчого класу, Енн.

— О, Марілло, дякую, — Енн обхопила її за стан і серйозно глянула вгору, їй в обличчя. — Дуже-дуже дякую вам і Метью. Я вчитимуся сумлінно, щоб ви пишалися мною. Тільки не сподівайтеся від мене великих досягнень у геометрії, та з усім іншим я впораюся, коли буду вчитись як слід.

— Мені здається, у тебе й так непогані успіхи. Панна Стейсі каже, що ти тямуща й беручка до роботи, — нізащо у світі Марілла не розповіла б Енн, якої високої думки насправді була про неї вчителька, щоб не потурати її марнославству. — І не треба впадати в крайнощі й мордуватися над книжками. Ти маєш достатньо часу. Вступні іспити аж за півтора року. Та краще почати заздалегідь і підготуватися як слід, каже панна Стейсі.

— Тепер мені вчитися буде ще цікавіше, — радісно сказала Енн, — бо в мене з’явилася мета в житті. Пан Аллан говорить, що треба неодмінно мати в житті мету і йти до неї наполегливо, тільки спочатку пересвідчитися, що це гідна мета. Але ж бути вчителькою, як панна Стейсі — це гідна мета, правда, Марілло? Я вважаю, що це дуже шляхетна справа.

Підготовчий клас було організовано у визначений термін. Туди записалися Гілберт Блайт, Енн Ширлі, Рубі Джилліс, Джейн Ендрюс, Чарлі Слоун та Муді-Спурджен Макферсон. Діани Баррі поміж них не було, бо її батьки не мали наміру відправляти доньку до семінарії. Енн аж нетямилася з горя. Увесь той час після ночі, коли в Мінні-Мей був круп, вони з Діаною були нерозлучні й завжди все робили разом. Того дня, коли підготовчий клас уперше лишався в школі на додатковий урок, Енн дивилася, як Діана мляво виходить надвір із рештою учнів, щоб невдовзі самотою побрести додому Березовим Шляхом та Долиною Фіалок, і ледь спромоглася всидіти на місці й не побігти слідом за подругою. Клубок підступив їй до горла, тож дівчинка поспішно сховала обличчя за латинською граматикою, крадькома втираючи сльози. Цих сліз нізащо у світі не мали помітити Гілберт Блайт чи Джозі Пай.

— О, Марілло, коли я побачила, як Діана йде додому сама, то був наче ковток вина, з гіркотою змішаного. Це пан Аллан так сказав в останній проповіді, — журилася вона ввечері. — І потім я думала, що гарно було б, якби Діана теж ходила на ці додаткові уроки. Але нічого досконалого не буває в цім недосконалім світі, як каже пані Лінд. Часом пані Лінд буває дуже прикра, але вона каже так багато всього слушного. Гадаю, підготовчі заняття будуть дуже цікаві. Джейн і Рубі хочуть бути лише вчительками. Це найвище їхнє стремління. Рубі збирається вчителювати років зо два, а тоді вийти заміж. Джейн каже, що все життя присвятить учительській праці, а заміж ніколи-ніколи не вийде, бо за вчителювання платять гроші, а чоловік не платить нічого, ще й гиркає, коли просиш свою частку із грошей за продаж яєць та масла. Мабуть, Джейн керується власним сумним досвідом, бо пані Лінд каже, що її тато — страшенний скнара, і в нього снігу взимку не випрохаєш. Джозі Пай хвалиться, що вступатиме до семінарії тільки заради освіти, бо їй не треба заробляти собі на прожиття; інша річ сироти, що живуть у приймах — вони, звісно, мусять працювати. А Муді-Спурджен хоче бути священиком. Пані Лінд каже,

що з таким ім’ям він тільки священиком і може бути. [12] Сподіваюся, то не дуже зле, Марілло, та мені чомусь дуже смішно уявляти Муді-Спурджена священиком. Він такий кумедний, із гладким лицем і крихітними синіми оченятами, ще й вуха відстовбурчені, аж звисають. Та може, вигляд у нього буде розумніший, коли він виросте. Чарлі Слоун каже, що піде в політику й буде членом парламенту, а пані Лінд упевнена, що успіху він там не матиме, бо Слоуни — чесні люди, а політики зараз усі шахраї.

12

Двайт-Лайман Муді (1837–1899) та Чарльз-Геддон Спурджен (1834–1892) — відомі американський та англійський проповідники (прим. пер.).

— А ким хоче бути Гілберт Блайт? — поцікавилася Марілла, дивлячись, як Енн розгортає «Цезаря».

— Я нічого не знаю про життєву мету Гілберта Блайта, якщо вона в нього є, — презирливо відказала Енн.

Протистояння між Енн і Гілбертом стало відкритим. Досі воно було радше одноосібне, та більше жодних сумнівів не лишалося, що Гілберт був так само рішуче налаштований на першість у навчанні, як і Енн. Був з нього «її мечу достойний супротивник». [13] Усі інші учні підготовчого класу мовчки визнали їхню перевагу, і навіть не мріяли змагатися з Енн та Гілбертом.

13

Цитата з поеми Вальтера Скотта «Діва озер» (прим. пер.).

Відколи біля ставка вона знехтувала його проханням бути друзями, Гілберт, окрім рішучого протиборства, ніяк не виявляв того, що помічає саму присутність Енн Ширлі. Він розмовляв і жартував з іншими дівчатами, обмінювався книжками й головоломками, теревенив про уроки та майбутні плани, часом проводжав котрусь додому з молитовного зібрання чи дискусійного клубу. Та Енн Ширлі для нього просто не існувало, і невдовзі Енн збагнула, що це страшенно образливо — коли тебе не помічають. Дарма казала вона собі, пихато задираючи голову, що їй це байдуже. Глибоко у свавільному жіночому серденьку Енн була певна, що таки не байдуже, і якби та розмова біля Озера Осяйних Вод могла відбутися ще раз, вона відповіла б геть інакше. Несподівано і, як їй здавалося, нажахано Енн усвідомила, що давня виплекана образа минулася — саме тоді, коли її вона потребувала найдужче. Марно було пригадувати всі деталі тієї пам’ятної сварки й намагатися воскресити в серці колишній гнів, який раніше давав їй почуття задоволення. Той день біля ставка засвідчив його останній судомний спалах. Сама того не відаючи, Енн усе пробачила й забула. Та було вже пізно.

А проте ні Гілберт, ні будь-хто інший, навіть Діана, не повинен був і запідозрити, як вона шкодує, що була така горда й безжальна! Вона постановила собі «сховати минуле під саваном найглибшого забуття», і вочевидь зробила це так успішно, що Гілберт, котрий, імовірно, був не такий байдужий, яким видавався, не міг утішитися жодною ознакою того, що Енн і справді потерпає від його мстивої зневаги. Єдиною благенькою розрадою було йому те, що тепер вона зневажала й Чарлі Слоуна — постійно, нещадно й незаслужено.

Узагалі ж зима складалася зі щоденних обов’язків та навчання. Дні нанизувалися один на інший, мов золоті намистини в коралях року. Енн була щаслива й тішилася всіма цікавинками життя. У ньому були уроки, що їх вона вчила, захопливі книжки, що їх читала, пісні, що їх співала в хорі недільної школи, затишні суботні вечори в гостях у пані Аллан… аж ось несподівано для самої Енн у Зелених Дахах знову настала весна, і все довкола ожило й розквітло.

А радість від навчання дещо зблякла; найкращі учні, сидячи в класі на додаткових уроках, заздрісно дивилися, як надворі їхні приятелі розбрідаються зеленими стежками, лісовими галявинами й манівцями між густих трав, і виявляли, що латинські дієслова й французька граматика анітрохи не такі захопливі, як то було впродовж морозяних зимових днів. Навіть Енн та Гілберт утомилися й збайдужіли до наук. Вчителька й учні однаково зраділи, коли семестр закінчився й перед ними засяяли веселі дні канікул.