Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри
Шрифт:
Молодята зачудовано завмерли.
Несподівано човник, ніби жива істота, полинув до стежки перед їхнім наметом, а потім підстрибнув угору й перекинувся в повітрі, намагаючись зловити заблукалу мошку. Коли ж та втекла, човник повернувся до намету й зупинився за кілька дюймів від обличчя Катріни.
Роран іще як слід не збагнув, чи слід йому зловити цього човника, чи ні, але той уже крутнувся в повітрі й поплив собі геть, розчинившись у безмежному океані неба й залишивши закоханим на пам'ять неабиякий подив.
НАКАЗИ
Тієї ночі сни Ерагона заполонили видіння смерті й насильства. Юнак увесь час вовтузився на ліжку, намагаючись їх позбутися, але в нього нічого не виходило. Він чув відчайдушні крики воїнів і бачив, як їхні тіла пронизують мечі. Та найстрашніше було те, що перед його очима раз у раз зринало розлючене обличчя Мертага.
Потому він відчув, як до його свідомості увійшла Сапфіра — дракон миттю прогнав його лихі видіння геть, ніби вітер грозові хмари. Довкола відразу запанувала тиша, а Сапфіра ледь чутно, так, щоб не розбудити свого Вершника, прошепотіла: «Усе буде добре, малий. Спи, ти в безпеці, я поруч…» Відчуваючи дихання та серцебиття Сапфіри, Ерагон і справді перестав хвилюватися й поринув у райдужні сни.
Прокинувшись за годину до сходу сонця, Ерагон зрозумів, що лежить під величезним і теплим крилом Сапфіри. Вона обкрутила його своїм хвостом, а її теплий бік був якраз біля юнакової голови. Ерагон посміхнувся й виліз із-під її крила якраз тоді, коли вона звела голову й широко позіхнула.
«Доброго ранку», — сказав він.
Сапфіра вдруге позіхнула й потягнулася, ніби кішка. Скупавшись і поголившись за допомогою магії, Ерагон почистив піхви шаблі від засохлої крові, а потім вдягнув на себе одну з ельфійських сорочок. Дракон тим часом ретельно вилизував свою луску. Завершивши ранковий туалет, Вершник і його дракон подалися до намету Насуади. Шестеро охоронців дівчини непохитно стояли на своїх постах, а їхні вкриті шрамами обличчя, як завжди, були суворі й похмурі.
Зачекавши, доки гном-товстун виголосить його ім'я, Ерагон зайшов до намету, а Сапфіра засунула в нього голову з іншого боку, аби й собі приєднатися до розмови.
— Моя пані, — мовив Вершник до Насуади, що сиділа на своєму стільці з високою спинкою, — ти прохала мене прийти й казала, що маєш для мене дуже важливе завдання.
— Авжеж, я пригадую й зараз усе тобі розповім, — відповіла дівчина. — Будь ласка, сідай. — Вона тицьнула на стілець, що стояв поруч із Вершником, і той, поправивши шаблю, всівся неподалік Насуади. — Ти вже, певно, знаєш, що Галбаторікс послав свої батальйони до міст Аруфс, Фейнстер та Белатона. Він уперто не бажає віддавати їх нам і намагається сповільнити наш рух уперед, а також розділити наше військо на кілька частин, зробивши його більш вразливим. Після вчорашньої битви наші вивідачі доповіли, що останні люди Галбаторікса відступили в невідомому напрямку. А я ж бо давно вже збиралася завдати їм удару, проте не могла цього зробити, оскільки з нами не було тебе. Без тебе Мертаг і Торнак напевно б знищили всіх наших воїнів, і ми б навіть не дізнались, чи була ця лиховісна парочка серед наших ворогів. Але тепер, коли ти знову з нами, наші шанси зросли, хоча й не набагато, якщо зважати на те, що Галбаторікс вигадав, як позбавляти своїх воїнів болю. Словом, ми впевнені в перемозі тільки тому, що ти й Сапфіра довели — вкупі з чарівниками королеви Ісланзаді ви зможете захистити нас від Мертага й Торнака.
«Той червоний пуцьвірінок мені не рівня, — гордо сказала Сапфіра. — Якби з ним не було Мертага, я б притисла його до землі й тримала б так аж доти, доки б він не визнав мене ватажком зграї».
— Гадаю, саме так усе й було б, — із посмішкою мовила Насуада у відповідь.
— І які ж у нас тепер плани? — спитав Ерагон.
— Я виробила кілька планів, але для того, щоб у нас бодай щось вийшло, нам слід негайно втілити їх у життя. По-перше, ми не можемо далі заглиблюватися в Імперію, залишаючи позаду себе міста, які ще й досі контролює Галбаторікс. Якщо ми так зробимо, то будемо наражатись водночас і на удари з фронту, і на удари з тилу. До того ж, Галбаторіксу нічого не важитиме захопити Сурду, доки нас не буде поблизу. Отже, я вже віддала варденам наказ, і невдовзі вони вирушать на північ, шукаючи першу-ліпшу підходящу місцину, де можна було б спокійно переправитися через річку Джиєт. А коли ми опинимось на протилежному березі, я пошлю частину війська, щоб вона захопила Аруфс, а сама з королем Орином тим часом поведу другу частину війська на Фейнстер, що його нам, гадаю, буде не так уже й важко захопити. Якщо, ясна річ, ти й Сапфіра нам допоможете.
Хвильку помовчавши, Насуада вела далі:
— Але доки ми будемо в поході, ти маєш виконати одне моє завдання, Ерагоне, — мовила дівчина, трохи схилившись уперед. — Нам дуже потрібна допомога гномів. Ельфи відстоюють нашу честь на півночі Алагезії, сурданці приєднались до нас і душею, і тілом. Навіть ургали стали нашими спільниками, проте нам потрібні ще й гноми. Без них ми навряд чи досягнемо успіху… Особливо зараз, коли нам доведеться мати справу з воїнами, що не відчувають болю.
— А гноми вже обрали собі нового короля чи королеву?
Насуада скривилась.
— Нархейм запевняє, що вони думають над цим. Але ж сам розумієш, для того, аби щось вирішити, гномам, так само, як і ельфам, зазвичай потрібно куди більше часу, ніж людям. Тому вони можуть думати ще кілька місяців.
— А хіба вони не розуміють, що це слід зробити якомога швидше?
— Дехто розуміє… але ж є чимало гномів, які проти того, щоб допомагати нам у цій війні. Саме вони й намагаються затягнути вибори та при зручній нагоді посадити на трон когось зі своїх однодумців. Гноми надто довго прожили у своїх підземеллях, тож розучилися довіряти тим, хто живе над ними… І якщо їхній трон захопить хтось із наших ворогів, то ми назавжди їх втратимо. З іншого боку — нам геть не з руки чекати, доки вони розв'яжуть свої суперечки, але звідси я жодним чином не можу впливати на їхню політику. Ба навіть гірше: якби я опинилася в Тронжхеймі, то навряд чи хтось став би дослухатися до моїх думок, адже я не належу до жодного з їхніх кланів. Тому я хочу, щоб ти поїхав до Тронжхейма від мого імені й зробив усе задля того, аби гноми якомога швидше обрали собі нового правителя… І не просто правителя, а правителя, який би згодився нам допомагати.
— Я! Але ж…
— Король Ротгар увів тебе до клану Дургрімст Інгейтум, отже тепер, згідно з їхніми законами та звичаями, ти є гномом. Тобто ти маєш законне право брати участь в засіданнях Інгейтум, а оскільки Орик став їхнім ватажком, то я майже впевнена, що він дозволить тобі супроводжувати себе на секретних засіданнях тринадцятьох кланів, де гноми обирають своїх правителів.
Ерагон спантеличено кліпав очима, адже все, що Насуада розповіла, видалось йому цілковитим безглуздям.
— А як же Мертаг і Торнак? Що буде, коли вони повернуться? А в тому, що вони повернуться, можеш не сумніватись! Хто їх тоді зупинить і хто не дасть їм убити тебе, Арію, Орина або ж решту варденів?
Насуада насупила брови.
— Учора Мертаг і Торнак зазнали поразки. І мені здається, що зараз вони мають підлітати до Урубейна. А може, Галбаторікс якраз уже влаштував їм допит і карає їх за поразку. Та найголовніше тут те, що він ніколи не пошле їх в атаку, не переконавшись у тому, що їм під силу тебе здолати. Тож я гадаю, що мине певний час, аж доки Галбаторікс знову наважиться послати їх у бій, оскільки Мертаг навряд чи має уявлення про твої сили. Саме цим ти й повинен скористатися. Сподіваюсь, тобі вистачить часу, щоб дістатись до Фартхен Дура й повернутись назад.
— Ти можеш помилятися, — заперечив Ерагон. — До того ж, звідки в тебе така впевненість, що Галбаторікс не дізнається про нашу відсутність і не нападе на варденів? Адже ми не маємо жодних гарантій, що нам вдалося викрити всіх вивідачів, яких він до нас заслав.
Насуада замислено постукала кінчиками пальців по підлокітнику стільця.
— Ерагоне, я сказала, що хочу, аби до Фартхен Дура вирушив саме ти. Але я не говорила, що тебе має супроводжувати Сапфіра. — Почувши це, дракон нервово повів головою й випустив невеличку хмаринку диму, що зависла під стелею намету.