Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри
Шрифт:
Коли перші солдати досягли протилежного кінця селища, Роран міцніше стис руків'я молота й приготувався до атаки, проте з котрогось із будинків несподівано долинув пронизливий лемент. За мить купка воїнів витягла на вулицю трійко людей, що відчайдушно пручалися: худого чоловіка з білим волоссям, молоду жінку в порваній сорочці й хлопчину, якому було не більше одинадцяти рочків.
Чоло Міцного Молота рясно вкрилося потом, і він став проклинати всіх на світі. Спочатку селян, за те, що вони не втекли разом зі своїми сусідами, потім ворожих солдатів, за те, що вони їх знайшли, а далі — Галбаторікса, за те, що він просто був найостаннішим на землі покидьком. Потому він почув, як його воїни почали обурено перешіптуватись, певно, маючи намір покарати ворожих солдатів за їхню жорстокість.
Оглянувши решту будинків, частина солдатів Галбаторікса попрямувала до центру селища й оточила своїх бранців грубим колом.
«Так!» — сказав сам собі подумки Роран, коли вороги повернулись до варденів спинами. Адже за планом Едріка повстанці мали напасти саме тоді, коли трапиться якась слушна мить. Чекаючи наказу, Міцний Молот звівся на кілька дюймів у сідлі, напружившись усім тілом. Він хотів був проковтнути слину, але горло йому геть пересохло.
Головний офіцер солдатів, що єдиний серед ворогів мав коня, зліз на землю, перекинувся з біловолосим селянином кількома словами, а потім спокійно витяг свою шаблю й зітнув йому голову з плечей. Побачивши це, молода жінка заголосила й ледь не впала без тями.
— Уперед, — прошепотів Едрік, і Роран миттю збагнув, що одне-єдине капітанове слово було такою довгоочікуваною командою.
— Уперед! — наказав Санд, галопом помчавши разом зі своїми людьми вбік селища.
— Уперед! — крикнув Роран і легенько вдарив Сніговія ногами в боки. Продираючись крізь зарості, юнак прикривався від гілля щитом, а коли опинився на відкритій місцині, знову його опустив. Міцному Молоту понад усе хотілось урятувати жінку й хлопчика, тому він витис зі свого Сніговія все, на що той був здатен. Якоїсь миті юнак озирнувся назад і побачив, як його загін швидко й без зайвого клопоту відокремився від решти варденів, не беручи до уваги кількох воїнів, які трішки відстали. Усі ж інші мчали вперед в бойовому порядку на відстані тридцяти футів за його спиною.
Потому Міцний Молот став відхилятись ліворуч, оминувши кілька будинків і намагаючись обійти ворогів із флангу. Помітивши його маневр, Санд зробив те саме з правого боку, а Едрік мчав прямісінько на селище.
Роран не бачив перших секунд бою, оскільки завершував маневр, але до його слуху долинули шалені крики, якийсь дивний металевий звук і відчайдушне іржання коней.
Юнак увесь аж похолов. «Що це було? Невже Галбаторікс навчився виготовляти луки з металу?» — завирував у його голові калейдоскоп питань. Але, як би там не було, Роран чудово розумів, що аж стільки коней за раз не могли іржати від болю. Схоже було на те, що напад пішов не так, як вони замислили, або ж сталося ще щось гірше…
Проминаючи останній будинок, юнак сильно натягнув повіддя Сніговія й спрямував скакуна до центру селища. Його солдати зробили так само і в'їхали на вузеньку вулицю, яку перегородила потрійна лінія ворожих воїнів. Ті мали дуже самовпевнений вигляд і, здавалося, зовсім не боялись коней, котрі галопом мчали прямо на них.
У серце Міцного Молота миттю закрались сумніви. Він мав чіткий і зрозумілий наказ — ударити зі своїми людьми із західного флангу й відрізати загону Галбаторікса шлях до відступу, а потім просуватися вперед, аж доки всі три повстанські загони не з'єднаються. Однак Едрік не обмовився жодним словом про те, як слід діяти тоді, коли щось піде не так. А в тому, що щось іде не так, Роран був свято переконаний. З іншого боку, він чудово розумів, що капітан жорстоко покарає його за невиконання наказу, навіть коли він зробить це задля того, щоб урятувати життя своїх солдатів.
Ворожі воїни тим часом поскидали з плечей свої плащі й звели в повітря туго натягнуті арбалети. Міцний Молот був здивований таким поворотом справи, але в жодному разі не збирався дозволити ворожій піхоті знищити свій загін одним залпом. «Байдуже, — вигукнув юнак подумки, — нехай навіть Едрік накаже мене повісити, але я витягну своїх хлопців із цієї халепи».
— В укриття! — гаркнув він і смикнув Сніговія за повіддя, спрямовуючи його за один із будинків. Не минуло й кількох секунд, як у його сіру стіну вп'ялася добра дюжина стріл. Зиркнувши через плече, Міцний Молот побачив, що тільки один із його воїнів не встиг сховатися. Із кількома стрілами в грудях бідолаха стікав кров'ю на вкритій шаром пилюки землі. Стріли пробили його кольчугу так легко, ніби вона була звичайною собі тканиною. Тим часом скакун повстанця, наляканий запахом крові, кинувся навтьоки, залишивши після себе хмару куряви.
Сніговій і собі спробував стати дибки, проте Роран вчасно схопився за балку будинку й залишився в сідлі. Ситуація була вкрай складною, адже вардени не могли ані напасти, ані відступити, бо ворожі арбалетники миттю б зрешетили їх такою кількістю стріл, що їхні тіла нагадували б їжаків. Загін Міцного Молота скупчився за спиною свого ватажка й почав розгублено топтатися на одному місці.
— Що будемо робити, Міцний Молоте? — спитали в юнака кілька воїнів відразу. Схоже, їх геть не хвилювало те, що ватажок не став виконувати капітанового наказу. Натомість усі вони поглядали на Рорана так, ніби він щойно урятував їм життя.
Міцний Молот швидко роззирнувся навкруги, і його очі спинились на лукові, що був прив'язаний до сідла одного з воїнів. Задоволено посміхнувшись, Роран із таємничим виглядом здійняв догори вказівного пальця. Більшість його воїнів не були професійними лучниками, проте кожен із них мав лук і стріли, щоб ходити на полювання тоді, коли загін опинявся в дикій місцевості без підтримки решти варденів.
Потому Роран кивнув на будинок, за яким ховався загін.
— Беріть свої луки й лізьте на дах, — наказав він, — але зробіть це так, щоб не потрапляти ворожим арбалетникам на очі, адже мені дороге життя кожного з вас, мої вірні хлопці! А коли я подам знак, починайте стріляти й стріляйте доти, доки у вас не скінчаться стріли або ж доки останній із ворогів не впаде замертво. Зрозуміло?
— Так, командире!
— Тоді вперед! Ті, кому не вистачить місця на цьому даху, мають здертися на сусідні будинки. Харалде, перекажи це всьому загону, а потім знайди десятьох найкращих лучників і мерщій веди їх сюди!
— Слухаюсь, командире!
Воїни хутко похапали свої луки та сагайдаки. Ті з них, що були поруч із Рораном, миттю повилазили на спини своїх коней, похапались за балки й обережно здійнялися на солом'яний дах. Щоб зайняти позиції на дахах сімох будинків, загонові вистачило кількох хвилин. Невдовзі потому, в супроводі десятьох лучників і купки воїнів, озброєних списами, до Міцного Молота повернувся Харалд.
Воїни скупчились довкола свого ватажка й прикипіли до нього поглядами.
— А тепер слухайте, — набравши повні легені повітря, мовив Роран. — Коли я подам знак, наші лучники почнуть стріляти. Тоді, під прикриттям першої зливи стріл, ми виїдемо до центру села й спробуємо врятувати капітана Едріка. А якщо нам не пощастить цього зробити, тоді ми просто ринемось у бій, і хлопці в червоних сорочках на власній шкурі відчують, яка в нас холодна й гостра сталь. Гадаю, після атаки наших лучників вороги певний час перебуватимуть у сум'ятті, тож навряд чи встигнуть атакувати нас арбалетами. Ви все затямили?