Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри
Шрифт:
Тим часом ворожий загін таки зумів прорватися до них. Шепіт Катріни стих, і до Рорана стали долинати лише брязкіт мечів та глухе гупання його молота, коли він із неймовірною силою опускав його на шоломи солдатів Імперії. Вороги відчайдушно кидались на нього, та не могли бути рівнею ані йому, ані його вірним повстанцям. Завдавши смертельного удару останньому з нападників, Роран здійняв молота над головою й напівбожевільно зареготав. Його охопила шалена радість. Так, він знищив усіх, хто міг заподіяти шкоду Катріні та їхньому маляті!
За мить командир глянув на своїх воїнів і полегшено зітхнув, побачивши, що жоден із них не зазнав серйозних поранень. У розпалі битви до загону приєдналося кілька лучників, які сиділи на дахах. Тепер вони хвацько гарцювали на своїх конях поруч із Міцним Молотом. Він розплився в посмішці:
— Ласкаво просимо до пекла!
— А тут і справді спекотно! — жартом на жарт відповів один із них.
Потому Роран тицьнув заляпаним кров'ю молотом у правий бік вулиці.
— Ти, ти й ти, — наказав він, — складіть тіла он там. А воза відсуньте ліворуч! Ми зробимо невеличкий прохід, так, щоб одночасно до нас могли дістатися не більше двох або трьох ворожих солдатів.
— Гаразд, командире! — відповіли повстанці, зістрибнувши з коней.
Не звернувши жодної уваги на стрілу, що летіла йому прямісінько в голову, Роран прикипів поглядом до останнього ворожого загону, який налічував добру сотню солдатів і вже вишикувався в атакувальний порядок.
— Мерщій, мерщій! — підбадьорював він своїх воїнів, що перетягували понівечені тіла. — Вони вже наступають! Харалде, допоможи!
Тепер нерви Міцного Молота були напружені, мов тятива. Він заспокоївся тільки тоді, коли четверо варденів кинули на купу останній ворожий труп і швидко застрибнули на своїх скакунів. А вже за мить на їхню барикаду налетіла ворожа хвиля, пориваючись розчавити їх одним-єдиним ударом.
Проте будинки, перекинутий віз і купа тіл уповільнили рух нападників, а перегодом солдати Імперії взагалі майже зупинилися. Опинившись у вузькому проході, вони не мали змоги маневрувати й збились отарою, залишаючись геть беззахисними перед повстанськими лучниками, що відразу ж стали посилати їм на голови десятки стріл.
Дві перші шеренги содатів Галбаторікса були озброєні списами, тож Роран проклинав усе на світі, добре розуміючи, що йому навряд чи вдасться дістати ворогів своїм молотом. Юнак відбив кілька ударів, але одному із солдатів у червоних сорочках усе ж таки пощастило поранити в ногу Сніговія. Скакун пронизливо заіржав і спробував стати дибки — Роран ледь не злетів на землю.
Потому Сніговій упав на коліна, й Міцному Молоту довелося злізти на землю. Кінь опинився якраз між ватажком варденів і нападниками, тож одразу отримав іще один удар списом. Але солдатам Галбаторікса так і не вдалося добити Сніговія, бо Роран смикнув його за повіддя, змусив звестись на ноги й штовхнув поміж інших коней.
— Гей-гей! — загорлав Міцний Молот, а потім щосили ляснув скакуна по шиї. Той брикнув задніми ногами, ледь не збивши свого хазяїна, і галопом помчав углиб селища. — Пустіть мене вперед! — розлючено кричав юнак до варденів. Ті розступились, і командир голіруч кинувся в самісінький вир битви, навіщось засунувши молот за пояс.
Один із ворожих солдатів спробував ударити його списом у груди, проте Роран блискавично вхопився за древко й з такою силою смикнув його на себе, що супротивник не втримався на ногах і впав. Вирвавши в нього зброю, Міцний Молот ударив солдата в шию, а потім зробив випад уперед, порішивши іще двох. Решта ворогів розгубились і застигли на місці, а Роран широко розставив ноги, змахнув списом і загорлав:
— Ходіть сюди, виродки! Убийте мене, якщо зможете! Я — Роран, Міцний Молот, і я не боюся нікого зі смертних!
Солдати нарешті посунули вперед — троє з них перестрибнули тіла своїх загиблих побратимів і стали атакувати Рорана. Він спритно відскочив убік і влучив одному з нападників списом у щоку, вибивши йому добру половину зубів. Потому юнак упав на коліно, висмикнув спис назад і за мить добив бідолаху ударом у груди.
Він хотів був кинутись уперед, та несподівано відчув, як його щит став удвічі важчим. Визирнувши з-за нього, Міцний Молот побачив, що в дубових дошках застряг довжелезний спис. Часу на те, щоб його витягти, не було, бо на юнака, вимахуючи мечем, уже летів ворожий воїн. Не уявляючи, що робитиме наступної миті, Роран замахнувся списом над головою. Солдат тим часом спантеличено застиг на відстані витягнутої руки, заворожено прикипівши поглядом до вістря юнакової зброї. Цієї миті вистачило задля того, щоб Міцний Молот збив його на землю ударом у пах і порішив, устромивши списа бідоласі в груди. Скориставшись невеличким затишшям, Роран кинув щита ворогам під ноги, сподіваючись, що це бодай трохи ускладнить їм просування вперед. Схоже було на те, що вороги боялися його навіженої посмішки, та все одно йшли вперед. Вони один за одним кидались на Міцного Молота й помирали від його блискавичних ударів. Невдовзі перед юнаком утворилася ціла купа тіл, що сягала йому ледь не до пояса. Щоб мати бодай якусь перевагу, Роран застрибнув на ці понівечені, закривавлені тіла. Тепер солдатам Галбаторікса було не так уже й легко до нього дістатися. Лізучи вгору, вони раз по раз чіплялися то за ногу, то за руку когось із небіжчиків, ковзались на залитих кров'ю щитах. Це відвертало їхню увагу, а Роран міг завдавати смертельних ударів.
Тим часом на допомогу нападникам приспіли інші солдати. З усього було видно, що бій закінчиться нескоро. А на другому кінці села бились не на життя, а на смерть воїни Санда й Едріка.
У ході бою Міцний Молот уже встиг отримати добру дюжину ран. Деякі з них були незначні — приміром, поріз на внутрішньому боці руки, вивихнутий палець та подряпина на ребрах, у тому місці, де його кольчугу пробив кинджал. Але було й кілька серйозних ран. Спочатку один із солдатів, що вже лежав на землі, встромив йому в ногу мисливського ножа — тепер Роран накульгував. Потому стався ще більш неприємний епізод: зазнавши смертельного удару, на Міцного Молота звалився товстий чолов'яга, що тхнув цибулею й сиром. З останніх сил він увігнав Роранові в ліве плече арбалетну стрілу, тож тепер юнакові було дуже важко здіймати руку. До того ж він змушений був залишити стрілу в тілі, оскільки добре знав, що варто тільки висмикнути її, як неодмінно спливе кров'ю, так і не дотримавшись до кінця бою.
Так чи так, відтепер кожен рух завдавав Міцному Молоту шаленого болю, та він розумів, що зупинятись не можна, бо це означало б вірну смерть, тому юнак завдавав усе нових і нових ударів. Здавалося, він не відчував ані болю, ані втоми.
Вардени, що були в нього за спиною, теж, як могли, допомагали своєму командирові — над його головою пролітали вбік ворога списи, час від часу збоку зблискували мечі, рятуючи Рорана від ударів, які той неодмінно б пропустив. Та й повстанські лучники посилали з дахів на землю гострі, оперені краплі свого смертельного дощу. Але все ж таки головний тягар бою падав на юнака, бо саме йому треба було зустрічати ворожих солдатів, коли ті опинялись у вузькому проході поміж возом і купою закривавлених тіл.
У розпалі битви Міцний Молот ударив списом одного з ворожих солдатів. Древко тріснуло й розкололось на дві частини. Залізні обладунки врятували нападника. Однак ошелешений тим, що смерть була так близько, воїн запізнився з ударом у відповідь, тож Роран встиг ухилитись і підняти із землі ще один спис. Він таки зумів смертельно поранити свого супротивника. Та невдовзі й новий спис не витримав напруги бою й розсипався на тріски. Тоді Роран пожбурив їх в обличчя ворогам, схопив із землі чийсь щит і висмикнув з-за пояса свій вірний молот, який іще ніколи його не підводив.