Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри
Шрифт:
— Чорт забирай! — Ерагон міг би й далі вправлятись у прокльонах, проте на це не було часу. Він добре пам'ятав слова Брома, який казав, що при денному світлі разаки не такі спритні, як уночі. Сам Бром дуже добре знався на своїх ворогах і вигадав проти них безліч заклять, однак основною зброєю залишалась усе ж таки швидкість, і саме за допомогою неї Ерагон, Роран і Сапфіра зараз могли врятувати своє життя, а також визволити Катріну.
Звівши над головою праву руку й крикнувши «Брізінгр!», Ерагон жбурнув у разаків вогненну кулю. Утім хитрі чудовиська ухилились, і куля розбилася об кам'яну підлогу, вибухнувши снопом іскор. Це закляття було зовсім дитячим, тож не могло завдати разакам та летрблакам великої шкоди, якби Галбаторікс захистив їх своєю магією. Однак Ерагон був дуже задоволений. Він відвернув увагу ворогів і вмить опинився біля брата, притиснувшись своєю спиною до його спини.
— Затримай їх хоч на хвильку! — гукнув він, сподіваючись, що Роран його почує. Невідомо, чи почув його Роран, проте він усе ж таки закрився щитом і звів догори молот, приготувавшись до бою.
Перед початком бою Ерагон захистив Сапфіру закляттям, що мало послаблювати удари летрблаків, однак тих ударів було так багато, що поступово закляття перестало діяти. Без нього летрблаки розідрали драконові стегна. Подряпини були довгі, проте неглибокі. Натомість Сапфіра неабияк потерпала від їхніх гострих дзьобів, що залишали на її тілі, хоч і невеличкі, але дуже глибокі рани. Сапфіра теж не залишилась у боргу й обідрала одному летрблакові ребра, а іншому відшматувала три фути хвоста. На превеликий подив Ерагона, кров у летрблака була металевого блакитно-зеленуватого кольору й дуже нагадувала наліт, що утворюється на старій міді.
Тим часом бій тривав. Летрблаки трішки відступили й кружляли довкола Сапфіри, вичікуючи, доки вона стомиться, щоб можна було вбити її страшними ударами своїх дзьобів.
Правду кажучи, луска Сапфіри була значно міцнішою за панцирі летрблаків, та й ікла її були куди небезпечнішою зброєю в ближньому бою, ніж їхні дзьоби, проте відбиватися від двох чудовиськ одночасно ставало дедалі сутужніше, тим паче, що низька стеля не дозволяла їй літати, ба навіть стрибати. Тому Ерагон дуже боявся, що летрблаки можуть її покалічити, перш ніж вона їх переможе.
І тоді, набравши повні легені повітря, Ерагон приготувався вимовити одне-єдине закляття, що містило в собі кожну з дванадцяти технік убивства, яких його навчив Оромис. Потому юнак обережно вимовив усі слова, так, що коли б Галбаторікс наклав на них захисні закляття, то він миттю б зміг зупинити потік магії. Інакше вона могла забрала всі його сили, й він би помер.
І він недарма був таким обачним. Промовивши закляття, Ерагон не без подиву зрозумів, що магія не завдала летрблакові жодної шкоди. Проте він не втрачав надії й хотів спробувати ще одне закляття — звичайнісінький проклін на смерть, оскільки Галбаторікс міг просто про нього забути.
Та в цей час Ерагон почув позаду Роранів крик і став розрізняти деякі інші звуки — ось меч ударився об щит, ось брязнула кольчуга й пролунав схожий на дзвіночок брязкіт меча, що збив шолом Рорана.
Ерагон став чути значно краще.
Разаки атакували знову й знову, проте щоразу їхня зброя або відскакувала від обладунків Рорана, або проходила за міліметр від нього, як би швидко вони нею не розмахували. Роран був надто повільний, щоб нападати, однак його спритності цілком вистачало для того, щоб разаки не могли завдати йому шкоди. Вони роздратовано шипіли й поливали його щонайбруднішою лайкою, яка здавалась іще більш брудною через те, що їхні тверді щелепи клацали й спотворювали слова.
Вершник з полегкістю посміхнувся. Усе-таки кокон закляття, що його він сплів довкола Рорана, діяв. Юнак мав надію, що невидима сітка енергії витримає аж до тієї миті, доки йому не вдасться спинити летрблаків.
Аж раптом обидва летрблаки заверещали в один голос, і довкола все затремтіло. На якусь мить Ерагон закляк на місці й не міг поворухнутись, але тут-таки опанував себе й, струснувши головою, ніби пес, що виліз із води, вирішив діяти. Тепер вереск чудовиськ уже не здавався йому аж таким жахливим — він просто нагадував плач дитини, яка боляче об щось забилася.
Отож, Ерагон став вимовляти слова прадавньою мовою. Він говорив так швидко, як тільки міг, намагаючись не зробити жодної помилки. І кожне речення, яке він вигукував, мало вбивчу силу, а кожен смертельний удар, який воно завдавало, був унікальний і неповторний. Тим часом Сапфіру атакували з лівого флангу й завдали їй іще одного потужного удару. Відважний дракон відмахнувся лапою й розідрав у клоччя крило свого ворога. Роранові теж було непереливки — Ерагон відчував, як здригалася братова спина, коли той відбивав своїм щитом важкі блискавичні удари. Тепер більший із разаків став обходити Рорана, збираючись напасти на Ерагона.
Попри те що все довкола заглушав брязкіт металу й скрегіт пазурів об каміння, Ерагон раптом почув удар меча об кольчугу й крик Рорана, а за мить Вершникову гомілку обдало чимось липким і гарячим. Краєм ока юнак помітив, як на нього кинулась згорблена постать, тримаючи поперед себе вузьке лезо меча. Здавалося, що в цю мить довкола страшної ворожої зброї, чий кінчик сяяв, ніби грань кристала чи струмок ртуті в яскравих світанкових променях, зосередився цілий світ. Часу було обмаль, його вистачило б тільки на одне закляття, яке могло зупинити разака й не дати йому встромити свого меча Ерагонові в бік. Тому юнак у відчаї вигукнув: «Гарізла, летта!»
Це було грубе закляття, вигадане нашвидкуруч і вимовлене з помилками, проте воно все ж таки спрацювало. Банькаті очі летрблака несподівано обернулись на дзеркала, й засліплене чудовисько застигло, а разак став штрикати мечем повітря, марно намагаючись зачепити когось зі своїх ворогів.
Ерагон миттю крутонув своєю палицею й відбив удар ворожого меча якраз тоді, коли той був за якийсь дюйм від його ребер. Разак приземлився прямісінько перед ним, витягнув шию, і з-під його каптура висунувся короткий міцний дзьоб, що вже за частку секунди клацнув зовсім близько від правого ока Вершника. Мимохідь Ерагон помітив, що пурпуровий язик разака був помережаний шпичаками й звивався, ніби безголова змія.
Цього разу юнак схопив свою палицю за середину й, хвацьким рухом влучивши чудовиську якраз у запалі груди, відкинув його на кілька ярдів назад. Оглушений, той упав навкарачки, і Ерагон вирішив скористатись цим, щоб обійти Рорана, чий бік виблискував від крові, й відбити удар другого разака. Вершник зробив обманний випад, ударив разака по мечу, а коли той кинувся до його горла, він завдав йому удар другим кінцем палиці. Не зупиняючись, Ерагон зробив випад уперед і встромив дерев'яну частину палиці разакові в живіт.