Ерагон. Спадок, або Склеп душ
Шрифт:
Потужно змахуючи крилами, Сапфіра піднялася приблизно на тисячу футів над землею. Звідси і їй, і ельфам було добре видно фортечні стіни й будівлі міста.
Ерагон одразу ж побачив зліва спершу Торнака, а потім тіньову Сапфіру. Червоний дракон гнався за нею північною частиною міста. Ельфи, котрі контролювали привид, намагалися тримати Торнака й Мертага в такій фізичній напрузі, щоб у них не було жодної змоги атакувати розумом. Якби їм вдалося це зробити або якби вони впіймали привид, то вмить зрозуміли б, що їх обдурили.
«От би ще хоча б пару хвилин!» — подумав Ерагон.
У цей час Сапфіра пролітала над полями. Унизу виднілися катапульти, біля яких спритно бігала тудисюди обслуга, загони лучників зі встромленими в землю стрілами, схожими на пучки очерету, великі облогові вежі, люди, гноми й ургали, які, прикрившись щитами, поспіхом приставляли драбини до міської стіни, високі й стрункі ельфи у своїх блискучих шоломах, озброєні довгими списами й мечами з коротким клинком...
Невдовзі Сапфіра піднялася вгору, залишивши стіну позаду. Вони пролетіли ще трохи, як раптом Ерагон відчув дивний напад болю — перед його очима з’явились голова Сапфіри й потилиця Елви. Тоді він глянув униз. Арія й інші ельфи, що висіли на мотузках, теж стали видимі. Вершник лайнувся й зупинив дію закляття, яке їх приховувало. Було ясно, що чари Галбаторікса не дозволять їм пройти в місто непоміченими.
Тим часом Сапфіра прискорила лет, прямуючи до величезних воріт фортеці. Знизу до Ерагона долітали крики жаху й подиву, та він не звертав на них уваги. Зараз його цікавили тільки Мертаг і Торнак.
Не долітаючи до воріт, Сапфіра випросталася на повен зріст і кілька разів змахнула крилами у зворотний бік, щоб знизити швидкість. Потім дракон опустився ще нижче й дав змогу ельфам безпечно торкнутися землі. І тільки-но ті швиденько звільнилися від мотузок і відскочили вбік, як Сапфіра й собі приземлилась на внутрішній двір перед воротами, струснувши силою удару і Елву, і Вершника.
Ерагон блискавично смикнув за пряжки ременів, що утримували його та Елву в сідлі, й допоміг дівчинці спуститися із Сапфіри. За мить вони вже бігли слідом за ельфами вбік воріт.
Вхід у фортецю мав форму двох гігантських чорних дверей. На вигляд вони були зроблені із заліза й усіяні сотнями, якщо не тисячами, гострих заклепок, кожна з яких за розміром була не менша ніж голова Ерагона. Уявити собі ще більш непривітний вхід було важко.
Зі списом у руці Арія кинулась до невеликого вхідного отвору, розташованого на дверях зліва. Цей отвір мав вигляд темної прямокутної щілини, куди ледь-ледь могла протиснутись одна людина. Усередині прямокутника виднілася горизонтальна смуга металу, десь у три пальці завширшки й разів у три більша за довжиною.
Коли Арія наблизилася до дверей, смужка опустилась на півдюйма вглиб, а потім зі скреготом змістилася трохи вбік. Зсередини визирнула пара круглих, немов у сови, очей.
— Ти хто? — почувся зверхній голос.— Кажи, чого прийшов, або забирайся геть!
Не роздумуючи ані секунди, Арія просто ввігнала Дотдаерт у відкриту щілину. Зсередини пролунав зойк, а потім Ерагон почув звук тіла, яке падало на підлогу.
Арія швидко висмикнула спис назад, струснула з наконечника кров.
— Верма! — сказала ельфійка й, міцно вхопивши обома руками древко зброї, провела наконечником уздовж правої щілини вхідного отвору.
Ерагон зажмурився й відвернувсь, коли між списом і воротами спалахнуло синє полум’я. Навіть на відстані Вершник відчував шалений жар.
Обличчя Арії аж скривилося від напруги, коли вона втиснула спис усередину воріт, повільно прорізаючи залізо. Краплі розплавленого металу падали з-під наконечника й швидко розтікались по підлозі, неначе олія на розжареній сковорідці.
Поки ельфійка працювала, Ерагон мигцем глянув убік Торнака й тіньової Сапфіри. І хоч йому нічого не вдалося побачити, він досить виразно чув ревище драконів і гупання каменюк, що падали під їхніми лапами.
І в цей час він відчув, як до нього притислась Елва. Вершник глянув униз — дівчинка здригалась усім тілом і вкрилася краплями поту, так, наче в неї був жар. Ерагон став перед малою на коліна:
— Хочеш, я понесу тебе на руках? Елва заперечно похитала голівкою:
— Ні, мені стане краще, коли ми будемо всередині, подалі від... оцього,— вона кивнула вбік битви.
Ерагон глянув у той бік, куди показало дівча, і краєм ока побачив у внутрішньому дворі кількох людей. Вони не були схожі на солдатів — просто стояли собі в проміжках між величними будинками й спостерігали, що тут роблять незвані гості.
«Ти б не могла їх трохи полякати?» — попросив Вершник Сапфіру.
Дракон повернув голову й гаркнув — спостерігачів наче вітром здуло.
Тим часом фонтан іскор і розжареного металу під Дотдаертом зник. Арія вдарила ногою у пропалений отвір. Раз, удруге, втретє... Від останнього удару пропалений шмат не витримав і впав усередину.
Так і тримаючи Дотдаерт у руках, Арія обережно ступила в темний прохід. Ерагон затамував подих. Звичайно, він чудово знав, що Дотдаерт повинен захистити ельфійку від чарів Галбаторікса, але він знав також і те, що завжди залишався бодай один шанс, що король наклав таке закляття, з яким не зможе впоратися навіть Дотдаерт.
На щастя, Арія увійшла у фортецю без жодних пригод. Та ельфійка не встигла ще навіть як слід роззирнутися, як до неї кинулося зо два десятки солдатів Імперії. Ерагон оголив Брізінгр і побіг до входу, але поки що не наважився перетнути вхідний кордон фортеці, щоб приєднатися до ельфійки.
Утім допомога їй навряд чи й була потрібна. Орудуючи списом незгірше ніж мечем, Арія просто блискавично вражала ворожих солдатів.
— Чому ж ти не попередила її? — крикнув Ерагон Елві, ні на мить не зводячи погляду з поля бою.
Елва повільно підійшла до нього:
— Тому що вони не бажали їй зла...
А й справді. Здається, ніхто із цих солдатів і гадки не мав нападати на ельфійку. Останні двоє спробували врятуватися втечею, та Арія кинулась услід за ними і вразила їх списом, перш ніж ті подолали дюжину ярдів просторим проходом, який був більший за чотири головні коридори Тронжхейма.
Арія повернулась назад, пройшла вниз по коридору добрих сорок футів, поклала Дотдаерт на підлогу й штовхнула його до Ерагона.