Ерагон

Паолини Кристофер

Слоун узяв камінь у руки, намагаючись визначити його вагу. Він провів пальцями по його гладесенькій поверхні, пильно подивився на білі прожилки. А потім з виглядом фахівця м’ясник поклав коштовність назад.

— Гарний, але скільки ж він коштує?

— Не знаю, — щиро сказав Ерагон. — Та навряд чи хто витрачав би свій час на його огранку, якби камінь не був коштовний.

— Можливо, — згораючи від нетерплячки, але намагаючись це приховати, сказав Слоун. — Яка його ціна? Якщо вже ти сам не знаєш, то знайди торговця, який підкаже тобі. А ні, то погоджуйся на мою пропозицію — три

крони.

— Та це ж здирство! Він має коштувати у десять разів дорожче, — запротестував Ерагон. —

За три крони я не куплю м’яса навіть на тиждень.

Слоун знизав плечима:

— Якщо моя пропозиція тобі не до вподоби, тоді чекай, доки приїдуть торговці. І взагалі, я втомився від цієї розмови.

Торговцями тут називали мандрівну групу купців і акторів, що приїздила до Карвахола навесні й узимку. Вони скуповували надлишок того, що вирощували місцеві фермери та виробляли селяни, і продавали їм усе потрібне для життя: насіння, худобу, тканини та інші припаси, наприклад, сіль та цукор.

Ерагон не міг чекати, доки вони приїдуть, адже це мало бути нескоро, а його родина потребувала м’яса зараз, тож він відповів:

— Гаразд, я згоден.

— Добре, я принесу тобі м’яса. Між іншим, де ти знайшов цей камінь?

— На Хребті, два дні тому…

— Іди геть! — несподівано скрикнув Слоун, відштовхуючи від себе камінь. Важко ступаючи, він рушив до іншого боку прилавка й заходився відчищати ніж від застарілих плям крові.

— Але чому? — спитав Ерагон. Він підсунув камінь до себе, ніби захищаючи його від Слоунового гніву.

— А тому, що мені не потрібне нічого з тих проклятущих гір! Забирай свій відьомський камінь і вшивайся, — рука Слоуна раптом зіслизнула, і він порізав собі палець, та, схоже, навіть не помітив цього. М’ясник продовжував скребти лезо, заливаючи його свіжою кров’ю.

— Так значить, ти відмовляєшся продати мені м’ясо?!

— Так! Доки не принесеш гроші, — гаркнув Слоун, здіймаючи ножа й виходячи з-за прилавка. — Забирайся геть, або я сам тебе викину!

Раптом позаду них прочинилися двері. Ерагон швидко озирнувся, готуючись до нової напасті. Досередини ввалився Хорст. Це був величезний чолов’яга, а за ним із рішучим виразом обличчя дріботіла Слоунова донька Катріна — висока дівчина років шістнадцяти. Ерагон був здивований, побачивши її, адже зазвичай вона не втручалася в суперечки, які затівав її батько. Слоун насторожено зиркнув на них і знову взявся за Ерагона:

— Він не хотів…

— Спокійно, — сказав Хорст своїм могутнім голосом, із хрускотом стиснувши кулаки. Він був карвахольським ковалем і мав товсту шию та потріпаний шкіряний фартух. Ув око впадали його міцні, оголені по лікоть руки, а крізь виріз сорочки виглядали могутні м’язи волохатих грудей. Коли він розмовляв, його щелепи рухалися так, що недбало підстрижена чорна борода злітала в повітря й плуталася:

— Слоуне, що ти в біса накоїв цього разу?

— Нічого, — м’ясник кинув на Ерагона вбивчий погляд і сплюнув. — Цей хлоп прийшов сюди й почав мені набридати. Я попрохав його забратися геть, але він навіть не зрушив з місця. Я йому пригрозив, та він ніби й не чує! — зиркаючи на Хорста, Слоун, здавалося, меншав на очах.

— Це правда? — спитав коваль.

— Ні! — відповів Ерагон. — Я запропонував цей камінь як плату за м’ясо, і м’ясник погодився. Але коли я сказав, що знайшов його на Хребті, то він не схотів навіть торкатися до нього. Яка різниця, звідки він?

Хорст зацікавлено глянув на камінь і знову звернувся до м’ясника:

— Чому ти відмовляєшся, Слоуне? Я й сам не дуже люблю Хребет, але якщо йдеться про ціну каменя, то я можу засвідчити її власними грошима.

На якусь мить питання зависло в повітрі. Потім Слоун облизав губи й вимовив:

— Це моя крамниця, і тут я можу робити все, що мені заманеться.

Тоді з-за Хорстової спини вийшла Катріна й, відкинувши пасмо золотаво-рудого, схожого на розтоплену мідь, волосся, сказала:

— Тату, але ж Ерагон хоче заплатити. Дай йому м’яса, і ходімо вечеряти.

Очі Слоуна грізно звузились:

— Іди в будинок, це не твоє діло… Кому я кажу!

Обличчя Катріни вмить скам’яніло, і вона, випроставшись, вийшла геть.

Ерагонові все це дуже не сподобалось, але втрутитись він не насмілився. Хорст посмикав себе за бороду і з докором сказав:

— Гаразд, тоді продай мені, — залунав на всю крамницю його голос. — Ерагоне, що ти хотів купити?

— Усе, що можу забрати із собою.

Хорст дістав гаманця й почав відраховувати гроші:

— Дай мені найкращу вирізку й полядвицю. І дивись, аби її вистачило, щоб наповнити Ерагонову торбу.

М’ясник зам’явся, переводячи погляд з Хорста на Ерагона.

— Не продати м’ясо мені — це дуже кепська ідея, — знову озвався Хорст.

Зі злістю озираючись, Слоун таки поплентався до задньої кімнати. Звідти долинув скажений гуркіт, шарудіння паперу й ледь чутна лайка. За кілька хвилин він повернувся з купою загорнутого в папір м’яса. Із незворушним виразом обличчя м’ясник узяв у Хорста гроші й заходився далі чистити свого ножа, удаючи, ніби поруч нікого немає.

Хорст забрав м’ясо й вийшов надвір. Ерагон поспішив за ним, захопивши свою торбу й камінь. Прохолодне нічне повітря війнуло їм в обличчя, приємно освіжаючи після задушливої крамниці.

— Дякую вам, Хорсте. Дядько Герроу буде задоволений.

Хорст тихо засміявся:

— Не треба мені дякувати. Я вже давно хотів це зробити. Слоун — такий скандаліст, що його давно вже слід було поставити на місце. А оце зараз Катріна почула сварку й бігцем по мене. Добре, що я встиг, — ще б трохи, і ви точно затіяли б бійку. Щоправда, тепер я не знаю, схоче він продати що-небудь тобі чи комусь із твоєї рідні наступного разу, навіть якщо ви прийдете з грошима.

— А чого це він такий злий? Ми ніколи з ним не дружили, але ж він завжди приймав наші гроші. До того ж, я ніколи не бачив, щоб він так обходився з Катріною, — сказав Ерагон, розв’язуючи торбу.

Хорст знизав плечима:

— Спитай ліпше в свого дядька. Він знає про це куди більше, ніж я.

Ерагон запхав м’ясо до торби:

— Тепер мені ще сильніше кортить потрапити додому… розгадати цю таємницю. Ось, візьміть, це тепер ваше, — він простягнув камінь Хорстові.

Той знову засміявся: