Фальшивий талісман
Шрифт:
Підійшов Толкунов, козирнув полковникові — видно, почув лише кінець речення, бо мовив:
— Ми готові, а чи прилетять?
— Сьогодні вночі.
Капітан заперечив:
— Уночі може піти дощ або щось зміниться.
Бобрьонок осудливо подивився на нього: що за манера — завжди в усьому сумніватися… Сказав упевнено:
— Синоптики обіцяють гарну погоду.
— Е-е… синоптики… — махнув рукою Толкунов, недвозначно висловивши своє ставлення до метеослужби.
Полковник
— Гадаю, що німці прилетять таки сьогодні. Точніше завтра вночі. Показуйте, що у вас робиться.
Карий попрямував до майданчика, підготовленого для посадки літака, і майор, несхвально зиркнувши на Толкунова, подався за ним.
Нараз Карий зупинився і зірвав якусь рослину. Підкликав капітана:
— Що це?
Толкунов лише похитав головою.
— Не займаюсь… До речі, здається, це не входить до обов’язків розшукувача.
— Точно, не входить, і я знаю, що справ у вас багато. А зветься вона чистотілом, або бородавником, подивіться, яка яскрава жовта квітка.
Толкунов зиркнув на квітку гостро, наче на підкинуту в повітря консервну банку. Бобрьонкові здалося, що потягнеться зараз за пістолетом, але капітан лише знизав плечима.
— Квітка як квітка, — пробурчав, — нічого особливого.
Полковник похилитав квіточкою в повітрі, понюхав її і мовив:
— Скоро кінець війні, капітане. І професія розшукувача, цілком можливо, стане непотрібною.
Толкунов насупився і відповів:
— Для того, щоб ловити різну погань, назви квіток знати не обов’язково.
Полковник осудливо похитав головою.
— Ось мені зараз пропонують іти начальником обласного управління держбезпеки. Там також не треба знати назви квіток. А цей Карий чомусь знає…
Толкунов подивився на полковника ніяково.
— Пошліть мене на якісь курси, — попросив. — Я і сам знаю, що не дуже освічений.
— Трохи не так ви мене зрозуміли, капітане. Щоб знати назву чистотіла, не треба мати освіти. Елементарну допитливість.
Толкунов посуворішав.
— І умови, — заперечив. — Я от до війни, до того, як мене узяли до армії, в МТС працював. Сестра мене виховувала, батьки в нас рано померли, потім виріс і сестрі допомагати почав. Троє дітей в неї…
Бобрьонкові стаю шкота капітана: важке дитинство, потім школа ФЗН, робота в МТС. Де ж тут по-справжньому вчитися?
Але Карий не дав Толкунову жодної можливості для відступу.
— Неправильно міркуєте, капітане, — заперечив, — ну й що, коли в МТС? Наша країна — єдина в світі, котра дала таким, як ви, змогу вчитися. Чому не пішли до вечірньої школи? Вирішили, що семирічки вистачить? А тепер каєтесь? Я вам так скажу: коли б лишилися сержантом чи старшиною, не дуже-то й турбувалися б про освіту, правда?
— Хто його зна… — промимрив Толкунов.
— Авжеж, — вів далі полковник, — а ви доросли до капітана, розшукувач з вас справді першокласний, хто ж вам на звання скулитиметься? Чин маєте високий, назад в робітники МТС чи сержанти вертатися не хочете, ось ви й задумалися…
— Я й кажу: курси мені потрібні.
— На курси ми вас колись пошлемо, Толкунов. Перша змога з’явиться, пошлемо, скоро не обіцяю, бачите, німці здаватися не хочуть, але коли справи дозволять, відрядимо вас, капітане, вчитися. І це добре, що самі цього прагнете, приємно чути, аби тільки щиро.
— Можете не сумніватися.
— Не сумніваюся, капітане, однак хочу дати пораду. З власного досвіду. Не чекайте курсів, самі вчіться. Всього вчіться, книжка якась потрапить, якщо читати можете, читайте, ніщо в нашому житті не пропадає марно. — Нараз посміхнувся лукаво, Ще понюхав квітку й пояснив: — Мені також зовсім недавно сказали, як називається. Я і запам’ятав, так про всяк випадок. А ви кажете: ботанік!
Вони вийшли на дбайливо розчищене й підготовлене для зустрічі ворожого літака поле.
— Посадка з того боку? — кивнув полковник ліворуч.
— Так.
— Ви знаєте, майоре, в чому полягає найголовніше ваше завдання?
— Гадаю, так.
— Прошу пояснити.
— Літак не повинен піднятися в повітря, якщо екіпаж відчує небезпеку в момент приземлення.
Полковник задоволено гмикнув.
— І що зроблено для цього?
— Прошу… — Бобрьонок зовсім по-цивільному змахнув рукою, запрошуючи Карого йти за ним. Метрів за двадцять зупинився.
— Обережно, товаришу полковник, — попередив, — обережно, бо можете поламати ногу.
Нахилився і показав закамуфльовану канаву, котра тягнулася впоперек усього поля.
— Бачите, — мовив не без задоволення, — її і зараз, удень, помітити важко, а що вже казати про ніч? Цієї канави достатньо для пошкодження шасі будь-якого літака.
— А якщо вони наїдуть на канаву під час посадки?
— Виключено. Вогнища палитимемо з того боку, мусять зупинитися, не доїхавши.
— Чудово, які ще сюрпризи приготували дорогим гостям? Прожектор встановлено?
— Аякже. Навпроти зльотної смуги. В разі чого ми засліпимо екіпаж. Нікуди не дінуться, товаришу полковник. Спорудили бліндажі, замаскували їх, бачите, нічого не помітно.
— Так, не помітно, — погодився Карий.
— Усе поле прострілюється, миша не сховається. Навіть якщо цілий десант висадять, і його зустрінемо. З того боку в ярочку розташований взвод бійців, кожен точно знає своє завдання. Гадаю, осічки не буде.