Фб-86
Шрифт:
— Бачиш, якою я стала, — мовила дівчина, поставивши чарку на стіл. — У цьому все моє життя. Колись я б померла, якби враз випила стільки рому. А тепер? — Вона тихо засміялася. — А тепер можу випити три чарки підряд, і нічого! П'ю, бо не можу без цього, хоч і знаю, що кожна крапля — це отрута. Колись я належала тільки своєму нареченому, а тепер змушена віддаватися будь-кому і будь-коли, якщо ти чи хтось інший накаже. Я не хотіла належати ні Фері, ні тим, з ким мені довелося побувати за твоїм наказом. І твоєю не хотіла бути. Нічиєю! Я хотіла належати тільки своєму нареченому. І я довго вірила, що буде саме так.
Єва знову закурила. Її очі блищали, слова йшли наче з самого серця; видно було, що все сказане — глибоко пережите.
— Я ненавиділа комуністів і ненавиджу їх
Єва знову налила собі і випила.
— Знаю, що тобі не подобаються мої слова. Та мені однаково. Принаймні знатимеш, що я думаю про себе і про вас. А втім, справа не в тому, чи ви сердитесь на мене, а в тому, що я сама серджуся на себе. Я ненавиджу і зневажаю себе.
— Продовжуй, це цікаво, — заохочував Фреді дівчину, яка дедалі більше розпалювалася.
— Своєму нареченому я допомагала охоче, бо він не вимагав від мене ганебних речей. Я думала, що ви безкорисливо допомагаєте нам у нашій боротьбі. Коли після провалу свого нареченого я зустрілася з капітаном Клерком, то гадала, що він підбадьорить мене, скаже хороше, співчутливе слово. Я вірила, що він вбачатиме в мені мученицю, наречену заарештованого патріота, Єву Шоні, з якою в минулому такі, як він, капітани говорили з повагою. Але ні, твій любий попередник, так само, як і ти, бачив у моїй особі лише шпигунку, віддану йому на поталу, а не жінку, що бореться за визволення своєї батьківщини; не рівного собі союзника в боротьбі проти комунізму, а просто знаряддя, таємний номер, раба, беззахисну іграшку. Коли він вперше наказав мені переночувати з якимсь військовим, я протестувала. І ти знаєш, що він зробив? Сказав, що видасть мене поліції! Отоді я зрозуміла, що мені несила вирватися з-під вашої влади. А потім прийшло пияцтво і наркотики, бо тверезою людина не може знести цю ганьбу. І ось тепер я стала просто брудною жінкою, в мене розладнані нерви, і коли б, припустімо, змінився лад, я б не знайшла собі в ньому місця, бо багато людей знає, що свою квартиру я перетворила в дім розпусти. Я стала звичайною шпигункою і змушена бути нею до самої смерті. Бо де ж вихід із цього становища? Вас цікавить не майбутнє цієї країни, а бізнес, який ви робите з нашою допомогою. Ви думаєте, що Єва Шоні нічого не бачить? Помиляєтесь! Я бачу і знаю більш ніж ви гадаєте. Боже мій! Скільки раз давав мені капітан Клерк підписувати папірці про сотні доларів, з яких я не одержала ні цента. Скажи, куди дівалися ці гроші Кому дав їх капітан? Ти можеш сказати, що зі мною такого не робив. Але зробиш. Початок покладено. Я стала твоєю коханкою через той клятий кокаїн. Скажи мені, як я подивлюсь у вічі своєму нареченому?.. Що і йому скажу? Чим я виправдаюсь перед ним за те, що стала повією? Скажу, що цього вимагала від мене батьківщина? Фері говорив, що треба виправдовуватися саме цим. Але що спільного між патріотизмом і тим, що стала коханкою американського капітана Клерка? А коханкою Фері чи твоєю? Нічого спільного! Одного добилися. Вбили усі мої ідеали. Я зреклась бога, а патріотизмом для мене став ваш бізнес. Ось ким я стала. З цього ти можеш судити, чого варте для мене життя. І якби ти тепер сказав, щоб я пожертвувала собою заради свого нареченого, їй-богу, я б не відмовилася…
Єва замовкла. Вона глянула на Фреді хмільними блискучими очима. Відчула потребу пити ще, бо страх знову оволодівав нею. Налила собі і хильнула третю чарку рому. Напій дав себе знати: Єва відчула, що мозок обволікає приємний туман. Її зіниці то розширювалися, то звужувалися, вона все більше потрапляла у владу п'яного дурману.
Від уваги Фреді не уникла зміна в настрої дівчини.
Він зрозумів, що з людиною, яка перебуває в такому стані, неможливо далі працювати. Він знав це ще, коли прийшов сюди.
— Виходить, що коли б поліція запропонувала щось у зв'язку з твоїм нареченим, ти б пішла на це?
— Я пішла б на союз з самим дияволом, — відрубала дівчина. Потім, збагнувши значення своїх слів, затинаючись, пробурмотіла — Що… що… ти… спитав?
— Єво! — голос Фреді звучав владно. — Подивись мені у вічі! Що ти знаєш про мене?
— Усе…
— І те, де я живу?
— Так.
— І те, що Ласло Шош не племінник Вільдмана? Дивись на мене і відповідай!
— І те…. ні… цього я… не знала.
— Брешеш!
— Ні, я кажу правду!
Фреді замовк. Він зморщив чоло, пригладив назад густе чорне волосся.
— Ти багато знаєш, Єво, занадто багато, — озвався він лиховісно.
— Так, — мимохіть зірвалось з уст дівчини.
— І ти хвора, дуже хвора. І базікаєш усякі дурниці…
— Ні… Ні… Я казала правду! — скрикнула Єва.
— Багато базікаєш! Твоє базікання небезпечне! — Фреді підвівся з крісла. — Я повинен підлікувати твої нерви… Розумієш?
Ні! У мене все в порядку…
Я вилікую тебе!
Фреді вийняв з внутрішньої кишені довгасту коробочку, схожу на коробку з-під авторучок.
Єва з жахом стежила за кожним його рухом, інстинктивно відступаючи до стіни. Фреді вийняв з коробки голку і шприц, з кишені піджака дістав ампулу.
— Роздягайся!
Дівчина враз протверезилася. Губи від жаху розкрилися, руки інстинктивно піднялися для захисту.
— Ні! Ні! Фреді! Зглянься на мене! Фреді!
— Роздягайся! — знову наказав Фреді. Його очі звузилися, він повільно підходив до дівчини.
— Фреді, благаю тебе… — шепотіла Єва. — Послухай мене… Не будь таким жорстоким…
— Роздягайся! — Він уже був коло дівчини. В його колючих, темних очах горіла жорстокість. Він не зводив очей із спотвореного смертельним жахом обличчя.
— Занадто багато знаєш про мене, занадто багато, — прошипів він. — Ти мусиш мовчати! Але ти не вмієш мовчати…
На чолі Єви заблищали холодні краплі поту, груди стисла якась жахлива спазма, серце несамовито калатало, думки вирували у дикому танці. Все її єство охопив невимовний відчай, але замість слів з її уст зривалось лише хрипіння. Дівчина хотіла кинутися на Фреді, та все навкруги поринуло в темряву, і вона впала непритомна.
Іштван нервово проходжувався по кімнаті. Тепер було ясно, в якому відчайдушному становищі він опинився. Спочатку виникла думка про самогубство. Іншого виходу не було. Адже він у пастці. Якщо його повернуть угорським властям, сувора кара буде неминучою. Його повісять!
Іштван сів до столу, обхопив руками голову і замислився. Ніяк не міг примиритися з думкою про смерть. Молоде, здорове тіло прагнуло життя. В ньому прокинулася жага свободи, яку ще більше розпалювало усвідомлення того, що він в'язень. Хлопець хотів бути вільним. Можливо, якби матеріал треба було добути не у Голуба, а в когось іншого, він би так не мучився. Зрештою, винахід не є військовою таємницею, це лікарська робота, яка нічого спільного не має з обороною, з армією. Той матеріал, який Іштван приніс у конверті, був військового характеру. То була військова таємниця. Отже, він уже вчинив злочин, його провина не збільшилася б, коли б він викрав відкриття Голуба, адже професор проводив досліди як приватна особа. Але Іштван не може обікрасти старика! Голуб зробив для нього стільки добра! Отже, лишається один вихід — тікати. Все одно куди, аби вирватися звідси! Тільки як? Удень це неможливо. До вечора треба щось придумати. Розташування кімнат у віллі він знає. Якби пробратися в двір, усе було б гаразд. За критим басейном можна перелізти через кам'яну огорожу.
Думки про втечу настільки полонили хлопця, що він не помічав, як минає час. У нього виникло безліч планів. Кожен з них Іштван розробляв до найменших деталей, але згодом відкидав, бо в кожному була якась вада. Від плану втечі через вікно відмовився, бо в кімнаті не знайшлося жодного предмета, з допомогою якого можна було б виламати грати. «Тільки через двері можна вибратися», — вирішив він. Їсти йому цілий день нічого не давали. З цього він теж зробив висновок, що вони хочуть зламати його опір.