Фб-86
Шрифт:
— Так, — відповів лейтенант. — Хотілося б нарешті побачити цього Фреді.
Сам Челеї пішов спочатку в інститут патологічної анатомії і уважно оглянув під мікроскопом шматки шкіри, знайдені під нігтями вбитої. Коли одірвався від мікроскопа, обличчя його було веселе.
— У товариша підполковника, як бачу, хороший настрій, — зауважив поліцейський лікар.
— А ви б не раділи, якби зробили вдалу ставку на якийсь номер?
— Ви виграли по лотереї,
— Гадаю, що виграв, — одказав Челеї.
Лікар заздрісно глянув услід підполковникові. З інституту Челеї поїхав прямо в кафе «Букет». Там зустрівся з Естер Боруш. Дівчина була збентежена.
— Давно чекаєте, люба Естер? — спитав підполковник. — Ви вже замовили щось?
— Ні, — відповіла дівчина. — Я тільки що прийшла.
Підполковник замовив дві чашки чорної кави.
— Чого ви така смутна?
Дівчина глянула на нього журливими очима.
— Саме з вами поділитись? — гірко всміхнулась вона. — Чого доброго, ще й заарештуєте…
— І таке може статися, — засміявся підполковник.
Офіціантка принесла каву. Підполковник закурив і почав повільно помішувати каву ложечкою, не зводячи очей з дівчини.
— Ну, — перервав він тишу, — поділіться вже нарешті зі мною своїм горем. Обіцяю, що половину його візьму на себе.
— Мені не до жартів, товаришу Челеї. Причина мого горя набагато серйозніша, ніж ви гадаєте. — Дівчина безнадійно махнула рукою.
— Я не жартую, Естер. Я справді хочу вам допомогти.
— Товаришу Челеї! Тут щось не гаразд… Красная буквально загнали в злочин. Я довго не вірила, що це можливо. Тепер побачила. А той, хто занапастив цього талановитого хлопця, живе собі спокійно. Нещасний хлопець своїм необдуманим вчинком наче підтвердив припущення Каллоша. Мене вчили, що людина стає злочинцем внаслідок певних умов. Виходить, що ці умови можна створити… Якщо так піде далі, то Каллош, чого доброго, ще дістане нагороду.
— Ні, люба Естер. Не думаю, щоб це було так. Навряд, щоб сам Каллош розраховував на нагороду. Для нас цілком ясно, що вчинок Красная аж ніяк не підтверджує припущення Каллоша. А щодо впливу умов, то тут ви маєте рацію. І нам треба спільними силами боротися за те, щоб справедливість взяла гору.
— Це марна боротьба, товаришу Челеї.
— Чому ви вважаєте її марною?
— Коли б, припустімо, Краснай повернувся, то ви, добре знаючи його справу і ті обставини, через які він пішов на злочин, виступили б на його захист? Чи боролися б ви за те, щоб хлопця не покарали?
Челеї мовчав.
— Чого ж не відповідаєте?
— Естер, — озвався тихо підполковник. — Я обіцяв вам зробити все, щоб врятувати Красная.
— Найдивніше в цій спразі те, — глянула на нього дівчина, — що я допомагаю вам. Але я знаю Красная,
Слухаючи дівчину, Челеї водночас думав про останнє донесення. «Сердешна Естер! Що б вона сказала, якби довідалась, що Краснай ще глибше заплутався в тенета. Тепер справді конче потрібна її допомога».
— Мало не забула вам сказати. Перед обідом я зустріла цікаву людину, — почув він голос дівчини.
Челеї уважно глянув на неї.
— Це доктор Сегеді. Десять років прожив на далекому Сході. Він з бідної сім'ї і в умовах старого ладу змушений був поїхати на чужину…
— Скажіть, який він з себе? — перебив її Челеї.
Естер точно описала зовнішність лікаря.
— Він був в окулярах?
— Ні, без окулярів… Розмовляючи з ним, я думала про те, що раніше люди змушені були залишати країну через тяжкі умови життя, а тепер такого здібного хлопчину, як Краснай, виганяють на чужину негідники типу Каллоша. Через них чесні люди іноді стають недругами нашого ладу. І проти каллошів ми не ведемо ніякої боротьби.
— Ви помиляєтесь. Якщо вас це задовольнить, можу повідомити, що Каллоша усунули від роботи і в його справі ведеться слідство. Причому не лише по службовій лінії, а й по партійній. Виявилося, що за ним чимало брудних ділець.
Дівчина повеселіла.
— Нарешті! — мовила тихо.
— Незабаром усе з'ясується, — вів далі Челеї. — А тепер докладно розкажіть, про що ви розмовляли з Сегеді, яка ваша думка про нього, бо у мене буде до вас одне прохання.
Дівчина почала розповідати.
О п'ятій годині Коцка зайшов у кабінет підполковника. Обличчя його сяяло.
— Прилетіла перша ластівка, — засміявся старший лейтенант. — Доктор Сегеді побував сьогодні у віллі. Рожі він набрехав усякої всячини, ніби лікував служницю Голуба, Юлішку… Коротко кажучи, провів рекогносцировку. Тепер уже ясно, що під станцією Велінгтон ховається Сегеді.
— А якщо це хтось інший? — всміхаючись запитав Челеї.
— Не може бути інший, — заперечив Коцка. — Станція міститься в районі вулиці Керт. У тому, що Сегеді агент, немає сумнівів. Згадай донесення, розмову Шоша і Сегеді, мнимий заповіт Вільдмана і умови одержання спадщини.
— Я теж гадаю, що Сегеді — агент, — погодився Челеї. — Десять років він жив на далекому Сході, і, очевидно, там познайомився з Вільдманом.
— Звідки ти це знаєш?