Гіркий дим. Міст
Шрифт:
Відповів Кочмареві ухильно:
— Не можу до кінця погодитися з вашою думкою, шефе, хоч тепер розумію: нам не треба було лізти зі своїми запитаннями до Воронова.
— От! — підняв короткого, ніби обрубаного пальця Кочмар. — А що я вам весь час і втовкмачую! Нехай це буде вам наукою, пане Максиме. Сподіваюсь, ви зробите правильні висновки з нашої розмови.
— Уже зробив.
— Я завжди знав, що у вас є голова на плечах, пане Максиме. Не те, що в декого… — Махнув рукою, відпускаючи Рутковського.
Насувалася гроза, і Сопеляк,
Обідали за одним столом: Рутковський, Сопеляк, Карплюк і Мартинець, з’їли салат, несмачний протертий суп і ласували великими, на всю тарілку, відбивними з підсмаженою картоплею й зеленим горошком.
Рутковський, зважаючи на Сопелякову хворобу, замовив лише три кухлі пива, пан Віктор тільки ледь скривився й нічого не сказав, але вигляд у нього став по-дитячому ображений, здавалося, він от-от запхинькає, і Мартинець не витримав і сказав:
— Недавно розмовляв я з одним лікарем. Гарний лікар, молодий і прогресивний, має добру клієнтуру… То він казав, що баварське пиво лікує мало не все. Дехто твердить, що воно шкідливе для нирок і тиску — не вірте, у пиві зовсім мало алкоголю, зате дуже багато стимулюючих речовин. Якщо не зловживати, то на здоров’я кожному.
— Невже? — зрадів Сопеляк. — Я завжди вважав: медицина не сказала ще останнього слова…
Рутковський приніс іще кухоль.
— Пийте, поки нема пані Валерії, — порадив, — бо вона, по-моєму, не в курсі сучасних медичних досягнень і може неправильно витлумачити це.
Червоний ніс-гудзик Сопеляка змокрів од щастя й масної відбивної, він мало не вмочував його у пивну піну, пиво стікало у нього по вусах на бороду, але Сопеляк не помічав нічого, припавши до кухля. Нарешті, одірвавшись од пива, підчепив виделкою великий шмат свинини, для чогось покрутив, розглядаючи, узяв у рот і почав жувати, дивлячись на всіх щасливими очима.
Швидко впоравшись із відбивною, Сопеляк чемно подякував і почимчикував з буфету.
— Побіг до пані Валерії, — повідомив Карплюк, хоч усі й без нього знали це. — Одержувати чергові цінні вказівки.
— Там цілковитий матріархат, — згодився Мартинець. — Ця стара карга добряче загнуздала його.
Карплюк висунув шию з коміра й запропонував:
— А чи не випити нам ще по кухлю, спека страшенна.
— Чому ні, вип’ємо, — підтримав пропозицію Мартинець, і Карплюк, зібравши порожні кухлі, попрямував до стойки.
На столі лежала тека, Карплюк, підводячись, зачепив її ліктем, і з теки випав папірець. Мартинець хотів покласти його назад, та, прочитавши рядок, зиркнув услід Карплюкові, наче хотів сказати щось, але затнувся і, кліпаючи очима, втупився в папірець. Читав, ворушачи губами, і обличчя в нього поступово витягалося й набирало здивованого виразу, він скидався на школяра, якого незаслужено шпетить учитель.
Прочитавши, Мартинець двома пальцями з відразою кинув папірець на стіл, вигукнув:
— Ні, ти прочитай, Максиме, ти тільки прочитай, що пише цей падлюка!
Рутковський швидко пробіг очима надруковані на машинці кілька абзаців. Карплюк інформував службу охорони станції про вчорашню розмову в їхній кімнаті, під час якої Мартинець нібито не вельми поштиво відгукнувся про керівництво РС.
Тобто на столі лежав донос, вульгарний донос, яким, власне, важко було б когось здивувати на станції. Але це був щасливий випадок, коли донощика спіймали на гарячому.
А сам донощик спокійно прямував від стойки з трьома кухлями пива, до кінця висунувши довгу шию з коміра й благодушно похитуючи головою.
Карплюк поставив кухлі, сів і лише тоді побачив папірець із своїм підписом. Простягнув руку, щоб схопити, але Мартинець накрив аркуш долонею.
— Будьте ласкаві пояснити свій вчинок! — просичав Іван загрозливо.
Карплюк втягнув шию в комір, він втягнув її зовсім, здавалося, тепер у нього по було шиї, наче голова лежала на комірі, маленька голова із зляканими кліпаючими очима.
— Донос! — підвищив голос Мартинець, і з-за сусідніх столиків стали цікаво позирати на них. — Ви написали донос, як вам не соромно!
— Який донос? — нарешті витиснув із себе Карплюк. — Просто запис нашої бесіди… На пам’ять, значить, я зовсім не хотів…
— І адресували цей запис службі охорони просто так, з цікавості?
— Звичайно, ви не повірите мені, я можу навіть попросити пробачення, але це справді якесь непорозуміння…
— Ні, — жорстко заперечив Мартинець, — тут усе зрозуміло, і донос є донос! — Він підняв над столом папірець, Карплюк зробив спробу вихопити його, та Мартинець відсмикнув руку й помахав папірцем, привертаючи загальну увагу. — Цей пан, — тицьнув він пальцем у Карплюка, — донощик, тож прошу обминати його десятою дорогою і оголосити йому бойкот. Ось доказ: ця кляуза написана щойно. Бачите, панове, підпис і дата, прочитати?
— Не треба, благаю вас, не треба!.. — На Карплюка шкода було дивитися: він посірів, очі його налилися слізьми. Якби Рутковський не знав про магнітофон, вмонтований у Карплюковий стіл, може, й поспівчував би — таким розчавленим і зовсім знищеним він був.
Мартинець пустив папірець по руках.
Читали, смакуючи подробиці, а Карплюк, так і не висунувши з коміра шию, задкуючи, залишив буфет. Після перерви він не з’явився на своєму робочому місці, а Мартинця викликав Кочмар.
Іван вийшов з кабінету шефа через кілька хвилин з гордовито піднесеною головою й сказав Катрі Кубійович так, щоб почули всі:
— Пробачався… Пробачався за те, що тримали цього пройду Карплюка. Його вже звільнено.
Щоправда, згодом з’ясувалося, що Карплюка не звільнили, а перевели, не бажаючи скандалу, до якоїсь філії станції, та все ж про інцидент у буфеті розмовляли ще довго і, ясна річ, найбільше обурювалися Карплюковим вчинком ті, хто постійно писав доноси.
Але що поробиш: не спійманий — не злодій!