Гіркий дим. Міст

Самбук Ростислав Феодосьевич

— То я пропоную радіостанції списки інформаторів нашої служби безпеки…

Максим ледь-ледь поворушився в кріслі. Розмова почала набирати цікавого характеру. Якщо в цього типа справді є якісь списки, то, певно, сам не знаючи цього, він натрапив на найзацікавленішу особу.

— Звідки вони у вас? — запитав коротко.

— Ви, певно, розумієте, що означають такі таємниці й чого вони варті!

— Я не можу сам визначити ступінь вартості вашої пропозиції. Але для доповіді полковникові Лодзену потрібно хоча б у загальних рисах знати, що саме ви пропонуєте.

Лакута

закурив, глибоко затягнувся й зиркнув на Рутковського спідлоба.

— Усім відомо, — почав він розважливо, — наскільки цінними для збирання інформації є родинні стосунки. І найяскравіше підтвердження цього — хоча б випадок з нами, пане Рутковський, Якби не поїздка пана Сенишина до Києва, не безпосередній контакт із вами, сидіти б шановному панові в Києві аж до кінця днів своїх.

Рутковський подумки облаяв цього самовпевненого бовдура: знав би він, які саме причини сприяли тому, що він, Максим Рутковський, сидить тут, у розкішному номері «Регіна-Паласт», проковтнув би власного язика.

— Маєте рацію, — кивнув. — І що ж з того?

— А те, — мовив Лакута вагомо, — що, коли до соціалістичних країн їде наша людина, яка має там близьких родичів, вона може одержати цінну інформацію. Список таких людей я й пропоную панові Лодзену. Абсолютно надійних людей.

— Абсолютно надійних? — хитро примружився Рутковський. — Але ж пан Лодзен може одержати список…

Лакута зневажливо помахав сигаретою в повітрі.

— Хочете сказати, що наша розмова нікому не потрібна й розвідка недаремно платить нам гроші! І досить тільки цитьнути на пана Стецька, як він руки вгору й, будь ласка, ось усі наші списки й документи… Так?

Рутковський не відповів. Та й що міг відповісти, коли цей старий пройдисвіт точно вгадав хід його думок?

— Я бачу, ви саме так і подумали! — трохи підвищив голос Лакута. — Та є одне «але»… У пана Стецька нема ніяких списків, не мав їх до останнього часу і я. Бо, якщо б мав раніше, раніше й запропонував би їх вам. Бачите, я про все кажу відверто, та й чого мені критися? Справа в тому, що недавно помер мій батько, він був одним з помічників Лебедя. Батько не довіряв нікому, трохи навіть збожеволів на конспірації — виявляється, він зберігав деякі документи. А я, перебираючи папери, натрапив на списки.

Рутковський подумав трохи й мовив:

— Списки агентури тридцятирічної давнини… Багато хто повмирав, інші перейшли в нову віру…

— Звичайно, — погодився Лакута. — Списки інформаторів служби безпеки потребують певного уточнення і, ясна річ, утрусяться. Але уявляєте, яку вони мають цінність!

— Ваші умови?

Лакута назвав таку суму, що Рутковський од несподіванки ледь не підскочив у кріслі.

— Але ж ви самі казали, що списки потребують уточнення… — зробив спробу заперечити Рутковський.

— Я передаю вам списки, і все.

— Завтра вранці я поставлю до відома полковника Лодзена, — пообіцяв Максим і запитав: — Але чому ви не звернулися безпосередньо до нього?

— У вас ще мало досвіду, мій друже! — задоволено реготнув Лакута. — Полковник Лодзен — особа офіційна, і я якоюсь мірою

також. Референт у пана Стецька, якщо хочете знати. І негоже офіційній особі йти до іншої офіційної особи з такою пропозицією, адже полковник може просто наказати: списки на стіл. І матиме рацію: гроші задарма не платять, ну помажуть мені руку, кинуть кілька сотень, а я плювати хотів на них, може, це мій останній шанс у житті, інші он як руки нагріли!.. — Збагнувши, що сказав зайве, затнувся й нервово закурив. Вів далі вже розважливо: — А так моя пропозиція має неофіційний характер. Міг я пожартувати з вами? І чи розмовляв узагалі?

«Отже, наша бесіда не записується», — зробив висновок Рутковський.

Наче вгадавши хід його думок, Лакута сказав:

— Ми розмовляємо віч-на-віч, і я хотів би запропонувати шановному панові невеличкий бізнес: п’ять процентів з угоди, якщо це вас влаштовує? Більше не дам ні цента, і не торгуйтеся, п’ять відсотків — нормальна ціна, і бізнес є бізнес… Комісійні…

Рутковський навіть почервонів: уперше в житті йому зовсім відверто й без тіні сумніву запропонували хабаря. А втім, тут хабар називається інакше, як сказав Лакута: комісійні?

Але як бути?

Від комісійних ніхто не відмовляється, проте як розцінить його поведінку полковник Лодзен, коли дізнається про хабаря?

З другого боку, якщо відмовитися, Лакута може його запідозрити…

Відповів ухильно:

— Ми ще матимемо можливість розв’язати цю проблему.

— Я сказав: п’ять процентів, і ні долара більше.

— Гаразд. Ви залишите свій телефон?

— Зможете знайти мене через панну Стефу.

— Чудово.

— Ще б пак! — Нараз губи Лакути скривила хтива усмішка, і Максим вирішив, що поставить цього старого індика на місце, якщо почує ще хоч одне нетактовне слово. Мабуть, Лакута прочитав щось на Максимовому обличчі, бо одразу змінив тон: — Панна Стефа дуже сумлінно ставиться до своїх обов’язків і багато знає, проте, сподіваюсь, зовсім не обов’язково розповідати їй про нашу… — він пошукав слова, — про нашу домовленість.

— Звичайно.

Рутковський зробив спробу підвестися, проте Лакута зупинив його, поклавши руку на плече, й покликав голосно:

— Панно Стефо, ходіть сюди, прошу я вас, бо ми вже знудилися за діловими розмовами й треба трохи розважитись.

Луцька дістала з бару дві пляшки, Рутковський встиг помітити, що більше там не було, і це підтверджувало його здогад відносно короткочасного перебування Лакути в номері люкс.

Стефа налила віскі в кришталеві келихи, по вінця наклавши туди льоду, запитала:

— Все гаразд?

— Пан Рутковський згодився передати полковникові Лодзену мої пропозиції щодо деяких передач. — Лакута ковтнув віскі. — Ми знайшли спільну мову з моїм молодим другом.

Луцька блиснула очима, й Рутковський збагнув, що вона не повірила жодному слову Лакути. Ще б пак, знімати такий номер заради півгодинної розмови про зміст передач «Свободи!»

Але Стефанія більш нічим не виказала себе, тільки запитала:

— Я ще потрібна панові?

— Якщо маєте інші плани…