Гаррі Поттер і напівкровний принц
Шрифт:
Першою прем'єр-міністрові сяйнула дурнувата думка, що Руфус Скрімджер дещо нагадував старого лева. У гриві його рудуватого волосся й кошлатих бровах світилися пасма сивини; з-за темних окулярів у металевій оправі гостро зиркали жовтуваті очі, а рухи вирізнялися стрункістю та пружною грацією, хоч він трохи й накульгував. Прибулець одразу створював враження якоїсь проникливості й непохитності. Прем'єр-міністр навіть подумав, що розуміє, чому в такі грізні часи чаклунська громада, обираючи собі лідера, надала перевагу не Фаджеві, а Скрімджеру.
–
– ввічливо привітався прем'єр-міністр, простягаючи руку.
Скрімджер похапцем її потис, окинув поглядом кабінет, а тоді вийняв з-під мантії чарівну паличку.
– Фадж вам усе розповів?-поцікавився він, підходячи до дверей і торкаючи замкову щілину чарівною паличкою. Почулося клацання замка.
– Е-е… так, - відповів прем'єр-міністр.-І якщо ви не проти, я волів би, щоб двері були незамкнені.
– А я волів би. щоб мені не заважали, - кинув Скрімджер, - і не стежили за мною.
– додав вій, спрямовуючи чарівну паличку на вікна, щоб їх завісили штори.
– Я людина заклопотана, тому відразу до справ. По-перше, треба поговорити про вашу безпеку.
Прем'єр-міністр витягся на весь свій зріст і відповів:
– Мене цілком задовольняє моя нинішня охорона, дуже вам дя…
– А нас не задовольняє, - урвав його Скрімджер.
– Нещасні будуть маґли, якщо їхній прем'єр-міністр потрапить під дію закляття «Імперіус». Ваш новий секретар.
– Я не збираюся звільняти Кінґслі Шеклболта, якщо ви це маєте на увазі!
– гаряче заперечив прем'єр-міністр. Він надзвичайно працьовитий, виконує вдвоє більший обсяг роботи, ніж інші…
– Це тому, що він чаклун, - пояснив Скрімджер, не кліпнувши оком.
– Аврор високої кваліфікації, якого призначили вас захищати.
– Стривайте!
– заявив прем'єр-міністр.
– Ви не можете вводити своїх людей у мій штат! Це я вирішую, хто в мене працюватиме!
– Мені здавалося, що ви Шеклболтом задоволені?
– холодно перепитав Скрімджер.
– Я… так би мовити, був…
– Тоді все гаразд, чи як?
– запитав Скрімджер.
– Я… ну, поки Шеклболт працює так… е-е… нехай, - непереконливо пробурмотів прем'єр-міністр, але Скрімджер його, здається, й не слухав.
– Тепер про Герберта Чорлі… вашого заступника, - провадив далі він.
– Того, що розважав людей, наслідуючи качку.
– І що з ним?-запитав прем'єр-міністр.
– Це явна реакція на погано виконане закляття "Імперіус", - пояснив Скрімджер.
– У голові в нього все переплуталося, але він і далі може бути небезпечний.
– Він тільки крякав!
– слабко заперечив прем'єр-міністр.
– Трохи відпочинку… можливо, менше пити… - Зараз його обстежує група цілителів з лікарні магічних хвороб і травм імені Святого Мунґо. Він уже намагався трьох задушити, - повідомив Скрімджер.
– Гадаю. буде краще, якщо ми на певний час ізолюємо його від маґлівської громади.
– Я…але… з ним усе буде гаразд?
– стурбовано запитав прем'єр-міністр. Скрімджер, уже
– Це все, що я мав сказати. Триматиму вас у курсі справ, пане прем'єр-міністре… Якщо не матиму змоги прибути особисто, то присилатиму Фаджа. Він погодився залишитися на посаді радника.
Фадж спробував усміхнутись, але це було більше схоже на напад зубного болю. Скрімджер уже нишпорив у кишені в пошуках таємничого порошку, від якого полум'я робилося зелене.
Прем'єр-міністр якусь мить безнадійно дивився на цих двох, а тоді з нього вирвалися слова, які він цілий вечір душив у собі.
– Заради всіх святих… ви ж чаклуни! Ви володієте чарами! Ви можете владнати… ну… все, що завгодно!
Скрімджер повільно обернувся й обмінявся недовірливим поглядом з Фаджем, котрий цього разу таки спромігся на усмішку, і лагідно відповів:
– Біда в тім, пане прем'єр-міністре, що протилежна сторона теж володіє чарами.
На цих словах обидва чаклуни один за одним ступили в яскраво-зелене полум'я і зникли.
– РОЗДІЛ ДРУГИЙ -
Прядильний кінець
За багато миль звідти холодний туман, що тиснув на вікна прем'єр-міністра, стелився над брудною річкою, яка звивалася між зарослими бур'яном і засипаними сміттям берегами. Там стирчав величезний димар, похмурий і зловісний -усе, що залишилося від занедбаного млина. Не чути було ні звуку, окрім шепоту темної води не видно було жодної ознаки життя, окрім худющої лисиці, що скрадалася понад берегом, сподіваючись винюхати у високій траві стару обгортку: від риби з картоплею.
Аж ось з ледь чутним ляскотом біля річки постала з повітря струнка постать у каптурі. Лисиця завмерла, сторожко вдивляючись у цю дивну з'яву. Постать якусь мить роззиралася, а тоді рушила звідти легкими швидкими кроками, шурхочучи по траві полами довгої мантії.
Ляснуло вдруге, вже голосніше, і матеріалізувалася друга постать у каптурі
– Стривай!
Різкий вигук налякав лисицю, що причаїлася в густій траві Вона вистрибнула зі своєї схованки й помчала берегом. Спалахнуло зелене світло, почулося скавуління, й лисиця мертва впала на землю.
Друга постать перевернула тварину ногою.
– Звичайна лисиця, - пролунав з-під каптура байдужий жіночий голос.
– А я було подумала, що то аврор… Циссі, зачекай!
Та особа, яку вона наздоганяла, зупинилася всього на мить. озирнувшись на спалах світла, а тоді почала дряпатися на берег з якого щойно впала лисиця.
– Циссі… Нарцисо… послухай мене…
Друга жінка наздогнала першу, схопила її за руку, але та вирвалася.
– Іди собі. Бело!
– Ти повинна мене вислухати!
– Я вже все чула. І все вирішила. Відчепися від мене!