Гаррі Поттер і напівкровний принц
Шрифт:
– Сиди, - погрозливо просичав його батько парселмовою.
– Томе, - знову пролунав дівочий голос, цього разу так близько, що вони вже явно мусили бути біля самої хатини, - може, я помиляюся… невже хтось прибив до дверей змію?
– Господи, справді!
– здивувався юнак.
– Це того сина робота, про якого я тобі казав, що в нього не все нормально з головою. Не дивися на це, люба Сесіліє. Брязкіт і цокіт почали віддалятися.
– "Люба", - прошепотів Морфін парселмовою, дивлячись на свою сестру.
– Він назвав її "люба". Отже, він тебе не захоче.
Меропа стояла біла-білісінька. аж Гаррі здалося, що вона от-от зомліє.
– Що таке?- різко запитав Ґонт, також парселмовою. поглядаючи то на сина, то на дочку.
– Що ти сказав. Морфіне?
– Вона любить дивитися на того маґла, - пояснив Морфін, зловісно втупившись у перелякану сестру.
– Коли він проїжджає, вона завжди в садку, підглядає за ним з-за живоплота. А минулої ночі…
Меропа благально засмикала головою, але Морфін безжально повів далі:
– Висунулася з вікна, чекаючи, коли він їхатиме додому.
– Висунулася з вікна, щоб подивитися на маґла?
– спокійно перепитав Ґонт.
Уся трійця Ґонтів, здавалося, забула про Оґдена, спантеличеного й роздратованого черговою порцією незбагненного сичання та скрипу.
– Це правда?-Ґонт погрозливо підійшов на один-два кроки до смертельно переляканої дівчини.
– Моя дочка… чистокровний нащадок Салазара Слизерина… запрагнула мерзенного, брудножильного маґла?
Меропа несамовито закрутила головою, втискаючись у стіну. Видно було, що слова застрягли їй у горлі.
– Але я йому, батьку, показав!-хихикнув Морфін.
– Я йому таке втнув, коли він проїжджав! Він уже не був такий гарний, коли його всього обсипало кропивницею, правда, Меропо?
– Ти, мала паскудна сквибко, брудна зраднице роду!-заревів Ґонт, втрачаючи контроль над собою, і його пальці зімкнулися на доччиному горлі. Гаррі й Оґден одночасно закричали:
– Ні!
Оґден підняв чарівну паличку й крикнув:
– Релашіо!
Ґонта відкинуло від дочки: він зачепився за стілець і гепнувся спиною об підлогу. Морфін люто заревів, вистрибнув зі свого крісла й кинувся на Оґдена, розмахуючи закривавленим ножем і безладно вистрілюючи з чарівної палички різними закляттями.
Оґден, рятуючись, кинувся тікати. Дамблдор показав, що треба бігти за ним, і Гаррі негайно його послухався. Від Меропиного вереску аж у вухах позакладало.
Оґден помчав доріжкою вгору, вискочив, затуляючи голову руками, на головну вулицю і зіштовхнувся з лискучим гнідим конем, на якому сидів напрочуд вродливий чорнявий юнак. Юнак і гарненька дівчина, що їхала поруч на сірому коні, вибухнули реготом, побачивши, як Оґден відлетів, неначе м'яч, від кінського боку й, петляючи, побіг по дорозі, з голови до п'ят у пилюці, а його сюртук розвівався в нього спиною.
– Думаю, Гаррі, цього вистачить, -Дамблдор узяв Гаррі за лікоть і потяг. Наступної миті вони вже, невагомі, линули крізь темряву, аж доки приземлилися в Дамблдоровому, уже оповитому сутінками, кабінеті.
– Що було далі з тією дівчиною в хатині?
– відразу запитав Гаррі, коли Дамблдор засвітив помахом чарівної палички додаткові лампи.
– Меропою, чи як там її звати?
– Вона залишилася жива, - відповів Дамблдор, умощуючись за столом і показуючи Гаррі, щоб теж сідав.
– Оґден явився в міністерство й за чверть години повернувся з підмогою. Морфін з батьком спробували чинити опір, але їх приборкали, забрали з хатини, а згодом Чарверсуд визнав їх винними. Морфіна, на совісті якого вже були й інші напади на маґлів, засудили до трьох років ув'язнення в Азкабані. Ярволод, який поранив, окрім Оґдена, ще кількох міністерських працівників, отримав півроку.
– Ярволод?
– здивовано перепитав Гаррі.
– Саме так, - схвально посміхнувся Дамблдор.
– Я радий, що ти все пам'ятаєш.
– Той старий був?…
– Волдемортів дід, - підтвердив здогад Дамблдор.
– Ярволод, його син Морфін і дочка Меропа були останні з стародавнього чаклунського роду Ґонтів, відомого своєю неврівноваженістю та схильністю до насильства, що передавалися з покоління в покоління через їхній звичай одружуватися на двоюрідних братах і сестрах. Нерозважливість у поєднанні з великою любов'ю до надмірності призвела до того, що родинне багатство було розтринькане за декілька поколінь до народження Ярволода. Йому, як ти бачив, довелося жити вбого й злиденно, наодинці зі своїм надзвичайно паскудним характером, необмеженою зарозумілістю та пихою, а також з деякими успадкованими родинними реліквіями, що їх він цінував не менше, ніж рідного сина і значно більше, ніж дочку.
– То Меропа, - Гаррі нахилився до Дамблдора, - то Меропа… пане директоре, це означає, що вона… Волдемортова мати?
– Саме так, - підтвердив Дамблдор.
– І ще так сталося, що ми мигцем побачили Волдемортового батька. Цікаво, чи ти його помітив?
– Той маґл, на якого нападав Морфін? Юнак на коні?
– Дуже-дуже добре, - засяяв Дамблдор.
– Так, то був Том Редл-старший, вродливий маґл, який частенько проїжджав повз Ґонтову хатину, і в якого потай і пристрасно була закохана Меропа Ґонт.
– І вони врешті-решт одружилися?
– недовірливо перепитав Гаррі, якому важко було уявити кохання між такими абсолютно різними людьми.
– Мені здається, ти забуваєш, - вів далі Дамблдор, - що Меропа була відьмою. Не думаю, що вона могла гідно виявляти свій магічний хист, коли її тероризував рідний батько. Але коли Ярволод і Морфін опинилися в Азкабані, коли вона залишилася одна і вперше в житті відчула себе вільною, саме тоді, я впевнений, вона й змогла нарешті дати волю своїм прихованим здібностям і вирішила покінчити з тим жалюгідним існуванням, яке вела аж вісімнадцять років. Як ти гадаєш, до чого могла вдатися Меропа. щоб примусити Тома Редла забути про свою подругу-маґелку й натомість покохати її саму?
– До закляття "Імперіус"?
– припустив Гаррі.
– Чи до любовного зілля?
– Дуже добре. Особисто я схиляюся до думки, що вона скористалася любовним зіллям. Я впевнений, що це їй здалося романтичнішим засобом, і, гадаю, що не так і важко було якогось спекотного дня, коли Редл їхав верхи сам, дати йому напитися. Так чи так, а за кілька місяців після тієї сцени, свідками якої ми щойно були, в селі Малий Геґлтон вибухнув страшенний скандал. Можеш собі уявити, скільки пліток породила втеча панського сина з дочкою місцевого волоцюги Меропою.