Гаррі Поттер і напівкровний принц
Шрифт:
Оґден тихенько і, як здалося Гаррі, скрадливо, рушив уперед. Коли його накрили темні тіні дерев, він знову зупинився, дивлячись на вхідні двері, до яких хтось прибив цвяхами мертву змію.
Раптом щось зашелестіло, тріснуло, і просто перед Оґденом, зірвавшись з дерева, приземлився чоловік у лахмітті. Оґден відсахнувся, перечепився через поли свого сюртука і ледь не впав.
– Тебе тут не чекають.
Чоловік, що зістрибнув з дерева, мав густу сплутану чуприну, таку брудну, що годі було зрозуміти, якого вона кольору. У роті бракувало зубів. Маленькі темні очі дивилися в різні боки. Він міг
– Е-е… доброго ранку. Я з Міністерства магії…
– Тебе тут не чекають.
– Е-е… вибачте… я вас не розумію, - нервово вимовив Оґден
Гаррі подумав, що Оґден страшенно тупий; на думку Гаррі незнайомець висловлювався цілком зрозуміло, та ще й на підкріплення своїх слів розмахував чарівною паличкою, у другій руці тримаючи короткого закривавленого ножа.
– Гаррі, ти звичайно, його зрозумів?-тихенько запитав
Дамблдор.
– Аякже, - підтвердив спантеличений Гаррі.
– А чому Оґден не розуміє?… І тут його погляд знову впав на мертву змію на дверях, і Гаррі раптом збагнув.
– Він розмовляє парселмовою?
– Дуже добре,-кивнув головою Дамблдор і всміхнувся.
Чоловік у лахмітті вже наступав на Оґдена з ножем в одній руці й чарівною паличкою в другій.
– Послухайте… - почав Оґден, та було пізно: щось бахнуло, і Оґден упав на землю, схопившись за ніс. а з-під його пальців цвіркала якась жовта липка гидота.
– Морфіне?-пролунав гучний голос.
З хатини вискочив підстаркуватий чоловік і з такою силою захряснув за собою двері, що мертва змія аж затрусилася Цей чоловік був куціший за першого і мав непропорційно широкі плечі та довжелезні руки, що в поєднанні зі світло-карими очима, короткою цупкою чуприною та зморшкуватим обличчям робило його схожим на дужу стару мавпу. Він зупинився біля чоловіка з ножем, який аж заходився реготом, дивлячись на зіщуленого на землі Оґдена.
– Міністерство, ге?-перепитав підстаркуватий чоловік, позираючи на Оґдена.
– Вгадали!
– сердито підтвердив Оґден, обмацуючи обличчя.
– А ви, якщо не помиляюся, пан Ґонт?
– Правильно,- відповів Ґонт.
– Він що, поцілив тобі в лице, ге?
– Поцілив!
– огризнувся Оґден.
– А чого не попередив, що прийдеш, га?
– накинувся на нього Ґонт.
– Це приватна власність. Не можна так просто припертися й думати, що мій син не стане боронитися.
– Від кого боронитися, чоловіче?-перепитав, підводячись. Оґден.
– Від тих. хто пхає сюди носа. Від грабіжників. Від маґлів та іншої погані.
Оґден націлився чарівною паличкою собі на носа, з якого сочилося щось схоже на гній, і текти миттю перестало. Містер Ґонт буркнув щось крізь зуби Морфінові.
– До хати. Не сперечайся.
Тепер Гаррі одразу розпізнав парселмову; він зрозумів, що було сказано, хоч почув і те химерне сичання, яким ця мова здавалася Оґденові. Морфін хотів було запротестувати, та коли батько погрозливо на нього зиркнув, він передумав і пошкандибав до хатини, чудернацько перекочуючись, а тоді так грюкнув за собою дверима, що нещасна змія знову затрусилася.
– Я, власне, прийшов до вашого сина, пане Ґонт, -
– Це ж був Морфін, так?
– Угу, Морфін.
– байдуже підтвердив старий.
– А ти чистокровець?
– раптом досить агресивно поцікавився він.
– Це не має значення.
– холодно відрізав Оґден, і Гаррі відчув, як зростає його пошана до Оґдена.
Ґонт, очевидно, був іншої думки. Він скоса зиркнув на Оґденове обличчя і пробурмотів якомога образливіше:
– Ото ж я й пригадую, що вже бачив таких носатих у селі.
– Не сумніваюся, що ваш син і з ними давав волю рукам, - відрубав Оґден.
– Можливо, продовжимо нашу бесіду в хаті?
– В хаті?
– Так, пане Ґонте. Я вже сказав. Я прийшов заради Морфіна. Ми вам посилали сову…
– Мені ті сови до одного місця, - огризнувся Ґонт, - Я листів не читаю.
– Тоді не нарікайте, що вас не попереджують про візити.
– їдко сказав Оґден.
– Я тут у зв'язку з серйозним порушенням чаклунського закону, яке сталося сьогодні рано-вранці…
– Добре-добре-добре!
– заревів Ґонт, - Заходь уже в ту кляту хату, якщо це тобі поможе!
Хатина складалася з трьох крихітних кімнаток. З головної, що поєднувала в собі кухню й вітальню, виходило ще двоє дверей. Морфін сидів у брудному кріслі біля задимленого каміна, накручуючи собі на товсті пальці живу гадюку й мугикаючи їй тихенько парселмовою:
– Уссі-сюссі, змійка в русі, на підлогу гуп!
А нечемних Морфін цвяшком до дверей луп-луп!
Зашаруділо в кутку біля відчиненого вікна, і Гаррі побачив, що в кімнаті є ще дівчина в обшарпаній сукні, що своїм кольором нагадувала брудну кам'яну стіну в неї за спиною. Дівчина стояла біля горщика, що парував на загидженій чорній плиті, і совала туди-сюди нужденні горшки та миски на полиці. Волосся в неї було пряме й темне, а лице простувате, бліде, з грубими рисами. Очі. як і в брата, були зизуваті. Дівчина здавалася трохи охайнішою за чоловіків, але Гаррі ще ніколи не бачив такої побитої життям людини.
– Моя дочка Меропа, - неохоче буркнув Ґонт, коли Оґден запитально на неї глянув.
– Доброго ранку, -привітався Оґден.
Дівчина не відповіла, тільки злякано зиркнула на батька і відвернувшись, знову щось переставила на полиці.
– Пане Ґонт, - сказав Оґден, - перейду зразу до суті. У нас є підстави вважати, що ваш син Морфін учора пізно ввечері вдався до чарів на очах у маґла. Щось оглушливо брязнуло. Меропа впустила горщика.
– Підніми!-крикнув на неї Ґонт.
– А щоб тобі! Лазиш по підлозі, наче смердюча маґелка. Навіщо тобі чарівна паличка, нікчемна ти торбо з гноєм?!
– Пане Ґонте, прошу вас!-обурився Оґден, а Меропа, піднявши з підлоги горщика, вкрилася червоними плямами і знову його впустила, потім тремтячими руками вийняла з кишені чарівну паличку, спрямувала її на черепки й поспіхом пробурмотіла нерозбірливе закляття. від чого горщик стулився докупи, пролетів через усю кімнату, вдарився об стіну й ще раз розбився.
Морфін зареготав як божевільний. Ґонт скипів: -Склей горщика, тупа нездаро, склей докупи! Меропа пішла, спотикаючись, до стіни, та не встигла вона підняти чарівну паличку, як Оґден націлився на горщик своєю й наказав: