Гаррі Поттер і напівкровний принц
Шрифт:
Однак йому не варто було хвилюватися: Рон відбив один, два, три, чотири, п'ять штрафних ударів поспіль. Захоплений, з ледве стримуваним бажанням приєднатися до радісних вигуків юрби, Гаррі вже було збирався обернутися й сказати Маклаґену, що, на превеликий жаль, Рон його переміг, та тієї миті розчервоніле обличчя Маклаґена саме з'явилося буквально за кілька сантиметрів від його власного. Гаррі відсахнувся.
– Його сестра подавала м'яча не по-справжньому.
– грізно заявив Маклаген. На скроні в нього пульсувала жилка, схожа на ту, що її так часто Гаррі бачив у дядька Вернона.
– Вона навмисне била йому легенько.
– Дурниці, -холодно заперечив Гаррі.
– Саме її удар він ледь не пропустив.
Маклаген ступив крок до Гаррі; Гаррі цього разу вже не відсахнувся.
– Дай мені ще одну спробу.
– Ні, - відповів Гаррі.
– Ти її вже мав. Відбив чотири м'ячі. Рон відбив п'ять. Рон - воротар, він виграв чесно і справедливо. Іди собі.
На якусь мить Гаррі подумав, що Маклаген його вдарить, але той задовольнився гидкою гримасою і рвонув геть, гарчачи якісь погрози.
Гаррі обернувся й побачив свою нову команду, що сяяла усмішками.
– Молодці, - крикнув він їм.
– Ви дуже добре літали…
– Роне, ти класно ловив!
Цього разу до них і справді бігла з трибун Герміона; Гаррі побачив Лаванду, що йшла з поля під руку з Парваті; на її обличчі читалося роздратування. Рон був страшенно собою задоволений, здавалося, він навіть повищав, коли всміхався Герміоні та своїй новій команді.
Призначивши перше повноцінне тренування на четвер, Гаррі, Рон та Герміона попрощалися з новою командою і пішли до Геґріда. Розмите сонце намагалося пробитися крізь хмари. Нарешті перестало мрячити. Гаррі зголоднів як вовк; він сподівався, що в Геґріда знайдеться щось перекусити.
– Я думав, що пропущу той четвертий штрафний, - радісно розповідав Рон.
– Демелза вдарила дуже підступно, ви бачили, трохи підкрутила…
– Так-так, ти був неперевершений, - похвалила його Герміона з дивною усмішкою.
– Принаймні я був кращий за Маклаґена,-радів Рон.
– Ви бачили, як його за п'ятим разом занесло геть не в той бік? Наче його хтось приголомшив…
На подив Гаррі, Герміона на цих словах зашарілася. Рон цього не помітив; він дуже захопився детальним описом усіх відбитих ним м'ячів.
Великий сірий гіпогриф Бакбик сидів на прив'язі біля Геґрідової хатини. Він клацнув своїм гострющим, як бритва, дзьобом і повернув до них величезну голову.
– Ой, мамонько, - забідкалася Герміона.
– Він усе одно страшнуватий, правда?
– Та ну, ти ж на ньому вже літала, невже забула?-скривився Рон.
Гаррі вийшов наперед і низько вклонився гіпогрифові, не зводячи з нього очей і не кліпаючи. Минуло кілька секунд, і Бакбик теж уклонився.
– Як ся маєш?
– привітався з ним тихенько Гаррі й підійшов ближче, щоб погладити його пір'їсту голову.
– Сумуєш за ним? Але ж тобі і в Геґріда добре, правда?
– Йой!
– пролунав гучний голос.
З-за хатини вийшов Геґрід у великому квітчастому фартусі; він ніс лантух з картоплею. Його величезний вовкодав Іклань, що дріботів поруч, глухо гавкнув і рвонувся вперед.
– Тікайте! Він вам пальці… йой. Та се ви.
Іклань стрибав на Герміону й на Рона, намагаючись лизнути їх у вуха. Геґрід на якусь мить затримався, подивився, а тоді відвернувся й зайшов у свою хатину, різко зачинивши за собою двері.
– Ой мамонько!
– збентежилася Герміона.
– Не зважай, - спохмурнів Гаррі. Він підійшов до дверей і загрюкав.
– Геґріде! Відчини, ми хочемо з тобою поговорити!
Зсередини не долинало ані звуку.
– Якщо не відчиниш, ми виб'ємо двері!
– погрозив Гаррі, виймаючи чарівну паличку.
– Гаррі!-злякалася Герміона.
– Невже ти… -Так!
– підтвердив Гаррі.
– Відійдіть…
Та він не встиг договорити, бо двері відчинилися, як Гаррі й сподівався, і на порозі виріс Геґрід, пропікаючи Гаррі поглядом. Навіть у кумедному квітчастому фартушку він мав доволі загрозливий вигляд.
– Я вчитель!
– заревів він на Гаррі.
– Вчитель, чуєш, Поттер! Як ти смів погрожувати, що виб'єш мої двері!
– Вибачте, пане, - наголосив на останньому слові Гаррі, ховаючи чарівну паличку.
Геґрід був приголомшений.
– Відколи се ти мовиш мені «пане»?
– А відколи це ви кажете мені «Поттер»?
– Йой, який мудрагель, - прогарчав Геґрід.
– Дуже потішно. Перехитрив мене, га? Ну, то файно, заходьте вже, невдячні малі…
Похмуро щось бурмочучи, він відійшов, щоб їх пропустити. Герміона прослизнула в хату за Гаррі; видно було, що вона налякана.
– Ну?
– сердито буркнув Геґрід, коли гості посідали за величезним столом, а Іклань одразу поклав голову Гаррі на коліна, обслинивши йому всю мантію.
– Що там? Жалієте мене? Гадаєте, що я самотній?
– Ні,-заперечив Гаррі.
– Просто хотіли тебе побачити.
– Ми за тобою скучили!
– тремтячим голосочком додала Герміона.
– Скучили?
– пирхнув Геґрід.
– Угу. Аякже.
Він тупотів по хаті, заварюючи чай у велетенському чайнику, й не переставав бурчати. Нарешті з грюкотом поставив перед ними три завбільшки як відра кухлі коричнево-червоного чаю і тарілку твердого, мов камінь, печива. Гаррі був такий голодний, що схопив навіть цей неїстівний взірець Геґрідової кулінарії.
– Геґріде, - боязко сказала Герміона, коли він теж сів за стіл і почав з такою злістю чистити картоплю, немовби кожнісінька бульба була його особистим ворогом,-знаєш, ми дуже хотіли й далі вивчати догляд за магічними істотами.
Геґрід знову щосили пирхнув. Гаррі навіть здалося, що на картоплю чвиркнуло щось велике з носа, і в душі зрадів, що вони не залишаються на вечерю.
– Це правда!
– наполягала Герміона.
– Але в наших розкладах просто не знайшлося місця дня твого предмета!