Гаррі Поттер і напівкровний принц
Шрифт:
Не цілячись, Гаррі махнув паличкою і подумки проказав: « Левікорпус!»
– А-а-а-а-а-а-а!
Спалахнуло світло, і в спальні стало гамірно: усі попрокидалися, а Рон заверещав. Гаррі з переляку відкинув «Прогресивну методику зіллєваріння»; Рон висів догори дриґом у повітрі, наче невидимий гачок зачепив його за ногу.
– Вибач!
– гукнув Гаррі, поки Дін і Шеймус реготали, мов навіжені, а Невіл підводився з підлоги, бо впав з ліжка.
– Стривай… зараз тебе опушу…
Він намацав підручник настійок і почав його панічно гортати, шукаючи потрібну сторінку: нарешті знайшов і ледве розібрав нашкрябане під закляттям слово. Благаючи, щоб це виявилось протизакляття. Гаррі зосередився, напружився й подумав:
– Ліберакорпус!
Знову спалахнуло світло - і Рон гепнувся, мов лантух, на матрац.
– Вибач, -ледь чутно повторив Гаррі, а Дін і Шеймус аж падали з реготу.
– Завтра, - пробурмотів глухим голосом Рон.
– краще будильника постав.
Та поки вони вдягалися, натягуючи на себе по кілька зв'язаних місіс Візлі светрів, а ще плащі, шарфи й рукавиці, Рон уже оклигав від потрясіння й вирішив, що нове закляття страшенно кумедне: таке кумедне, що він, не гаючи часу, за сніданком розповів про нього Герміоні.
– …а тоді ще один спалах, і я знову гепнувся на ліжко!- радів Рон, накладаючи собі сосисок.
Герміона, слухаючи цю байку, навіть не всміхнулася; з виразом крижаного осуду вона повернулася до Гаррі.
– Чи ти це закляття часом не зі свого підручника настійок узяв?
– поцікавилася вона.
Гаррі насупився.
– Ти завжди квапишся всіх затаврувати.
– То так чи ні?
– Ну… нехай і так, то й що?
– Отже, ти вирішив випробувати невідоме, написане від руки закляття й побачити, що буде?
– Яке це має значення, що воно написане від руки?- сказав Гаррі. воліючи не відповідати на решту запитання.
– А те, що воно, можливо, навіть не затверджене Міністерством магії.
– пояснила Герміона.-А ще.
– додала вона, коли Гаррі з Роком закотили очі.
– я починаю думати, що цей так званий Принц задумав щось недобре.
Гаррі з Роном обурилися.
– Це ж був жарт!
– заявив Рон. витрушуючи на сосиски рештки кетчупу з пляшечки.
– Звичайний жарт, Герміоно, та й годі!
– Підвішувати людей догори ногами?
– не погодилася Герміона.
– Хто б ото марнував заради такого час і енергію?
– Фред і Джордж, - знизав плечима Рон, - це в їхньому стилі.
– Мій тато, - додав Гаррі. Він лише зараз це згадав.
– Що?-разом перепитали Рон і Герміона.
– Мій тато користувався цим закляттям, - пояснив Гаррі.
– Мені розповів Люпин.
Це була лише напівправда - насправді Гаррі бачив, як батько зачаклував цим закляттям Снейпа, але він не розповідав Ронові й Герміоні про те занурення в сито спогадів. І тут його осяяла чудова думка. Чи не міг Напівкровним Принцом бути…
– Можливо, Гаррі, твій тато ним і користувався, - сказала Герміона, - та він був не один такий. Ми бачили цілу зграю типів, що так розважалися, - якщо ти не забув. Піднімали людей у повітря. Примушували їх, заціпенілих, беззахисних, ширяти вгорі.
Гаррі витріщився на неї. Він раптом згадав, що так чинили смертежери на Кубку світу з квідичу. Рон прийшов йому на допомогу.
– То було інше, - рішуче заперечив він.
– Вони ним зловживали. А для тата Гаррі то був просто жарт. Герміоно, тобі не подобається його величність Принц, - суворо вказав він їй сосискою, - бо він краще за тебе кумекає в настійках і відварах…
– Нічого подібного!
– в Герміони аж щоки розпашілися.
– Просто я вважаю крайньою безвідповідальністю вдаватися до заклять, не знаючи навіть, до чого вони призведуть! І не треба називати того Принца «його величність», бо я не сумніваюся, що то не титул, а дурне прізвисько, і, по-моєму, особа він не надто приємна!
– Не розумію, чому ти таке вигадала, - почав заводитися Гаррі, - та якби він хотів стати смертежером, то не називав би себе Напівкровним.
На цих словах Гаррі згадав, що його батько був чистокровцем, але він цю думку відкинув; про це він подумає пізніше…
– Смертежери не можуть бути лише чистокровцями, бо чистокровних чаклунів залишилося не так і багато.
– наполягала на своєму Герміона.-Я припускаю, що більшість із них напівкровні, хоч і прикидаються чистокровцями. Вони ненавидять лише тих, хто народився маґлом, і з радістю взяли б у свої лави вас із Роном.
– Та вони мені ніколи в житті не дозволили б стати смертежером!
– Рон обурено махнув виделкою, надкушена сосиска зірвалася з зубців і ляпнула Ерні Макмілана по потилиці.
– Вони всю нашу сім'ю вважають зрадниками роду! Для смертежерів це ще гірше, ніж бути вродженим маґлом!
– А про Мене вони просто мріють, - саркастично скривився Гаррі.
– Ми були б друзяками, якби вони не хотіли мене прибити.
Рон розсміявся: Герміона - і та мимоволі видушила І усмішку; але тут їх відвернула від суперечки поява Джіні.
– Гаррі, я повинна віддати тобі оце.
То був сувій пергаменту, підписаний для Гаррі знайомим дрібненьким косим почерком.
– Дякую, Джіні… це наступний урок з Дамблдором!
– повідомив Гаррі Рона й Герміону, розгортаючи пергамент і проглядаючи записку.
– У понеділок увечері!
– Йому раптом стало легко й радісно.
– Джіні, може, підеш у Гоґсмід з нами?- запитав він.
– Я йду з Діном… може, там побачимось, - відповіла Джіні й, помахавши їм рукою, пішла.
Філч, як і завжди, стояв біля дубових вхідних дверей, ставлячи «пташки» біля прізвищ тих учнів, що мали дозвіл відвідати Гоґсмід. Процедура виявилася довшою, ніж завжди, бо Філч тричі перевіряв кожного чуйником таємниць.