Гаррі Поттер і напівкровний принц
Шрифт:
– Пане професоре, він завжди був про вас дуже високої думки.
– мерщій підхопив Мелфой.
– Казав, що не знав кращого за вас зіллєвара.
Гаррі глянув на Мелфоя. Його здивувало не підлабузництво Мелфоя. бо він роками спостерігав, як той постійно вихваляє Снейпа. Але він раптом помітив, що вигляд у Мелфоя якийсь хворобливий. Він уже хтозна відколи не бачив Мелфоя так близько; тепер добре було видно темні кола в нього під очима й відверто сірий колір його шкіри.
– На два слова, Драко, - сказав йому зненацька Снейп.
– Ой, та годі тобі, Северусе, - знову гикаючи, забідкався Слизоріг, - це ж Різдво, не будь такий суворий…
– Я вихователь його гуртожитку, і це мені вирішувати, бути мені суворим чи ні.
– коротко відказав Снейп.
– За мною, Драко.
Вони пішли - Снейп попереду, а набурмосений Мелфой ззаду. Гаррі якусь мить нерішуче стояв, а тоді пробурмотів:
– Луно, я на хвильку… е-е… в туалет.
– Добре, - життєрадісно озвалася Луна. Він уже відійшов на кілька кроків, коли йому почулося, що вона знову почала розмову про таємну ложу гнилоіклів з професоркою Трелоні, котру це питання щиро зацікавило.
Було досить легко в безлюдному коридорі витягти з кишені плаща-невидимку й накинути його на себе. Значно складніше виявилося знайти Снейпа й Мелфоя. Гаррі побіг по коридору-добре, що його тупіт не було чути за музикою й гамором, що долинали зі Слизорогового кабінету. Можливо, Снейп повів Мелфоя до свого кабінету в підвалі… чи до слизеринської вітальні… проте Гаррі притулявся вухом до кожнісіньких дверей, що їх минав. Аж нарешті, присівши біля замкової шпаринки останнього в коридорі класу, він почув, схвильовано здригнувшись, голоси.
– …Драко, не можна припускатися помилок, бо якщо тебе виженуть…
– Карочє, я тут ні при чому, ясно?
– Сподіваюся, ти кажеш правду, бо це було зроблено незграбно й безглуздо. Тебе й так уже в цьому запідозрили.
– Хто, тіпа, запідозрив?-сердито запитав Мелфой.
– Повторюю востаннє, то не я зробив, ясно? У тієї дівулі Бел є, мабуть, якийсь ворог, про якого ніхто не знає… не треба на мене так дивитися! Я знаю, що ви робите, я не дурний, але нічого не вийде… я можу вас зупинити! Запала тиша, а тоді Снейп спокійно сказав: -Ага… бачу, тітка Белатриса навчала тебе блокології. Драко, які думки ти намагаєшся приховати від хазяїна?
– Від нього я нічого не приховую, я лише хочу, щоб ви до мене не лізли!
Гаррі ще щільніше притулився вухом до шпарини… що сталося, що Мелфой почав отак говорити зі Снейпом, до якого завжди ставився з повагою, навіть симпатією?
– То он чому ти в цьому семестрі мене уникав! Боявся мого втручання? А чи розумієш ти, Драко, що варто комусь не з'явитися в мій кабінет після того, як я його неодноразово викликав…
– То призначте мені покарання! Тіпа, донесіть на мене Дамблдорові!-глузував Мелфой.
Знову запала тиша. Тоді Снейп сказав:
– Ти прекрасно знаєш, що я не хочу цього робити.
– То перестаньте мені наказувати й викликати до свого кабінету!
– Послухай мене, - так тихо сказав Снейп, що Гаррі мусив буквально втиснутися вухом у шпаринку, аби щось почути.
– Я прагну тобі допомогти. Я поклявся твоїй матері, що захищатиму тебе. Драко, я дав незламну обітницю…
– Карочє, доведеться вам її, мабуть, порушити, бо мені ваш захист не потрібен! Це моє завдання, він мені його доручив, і я його виконаю! Я маю план, усе вийде - просто все триває трохи довше, ніж я думав!
– Що це за план?
– А це вже не ваше діло!
– Якщо ти скажеш, що задумав, то я зможу тобі допомогти…
– Мені вистачає помічників, дякую, я не сам!
– Сьогодні ти явно діяв сам, а тинятися по коридорах без захисту й підтримки - величезна дурість. Це елементарні помилки…
– Зі мною були б Креб і Ґойл, якби ви не призначили їм покарання!
– Не верещи!
– просичав Снейп, бо Мелфой і справді почав кричати.
– Якщо твої дружки Креб і Ґойл мають намір отримати позитивні СОВи з захисту від темних мистецтв, то нехай працюють серйозніше.
– Яке це має значення?
– скривився Мелфой.
– Захист від темних мистецтв?… Та це ж просто жарт, понти! Хіба не так? Звичайнісінька гра! Наче нам і справді треба захищатися від темних мистецтв…
– Драко, це гра, що має вирішальне значення для успіху!
– наполягав Снейп.
– Як ти думаєш, де б я вже був, якби не знав, як грати свою роль? Тепер послухай мене! Ти діяв необачно, тинявся вночі хтозна-де, тебе зловили, і якщо ти довірятимеш таким помічникам, як Креб і Ґойл…
– Вони не одні, мене підтримують ще й інші люди, значно кращі!
– Чому ж ти й мені не довіришся, щоб я…
– Карочє, я знаю, що ви задумали! Хочете, тіпа, вкрасти мою славу!
Знову запала тиша, а тоді Снейп холодно сказав:
– Ти говориш, наче дитина. Я добре розумію, що затримання й ув'язнення твого батька тебе засмутило, але…
Гаррі не мав і секунди, щоб зорієнтуватися; він почув з того боку дверей Мелфоєві кроки й ледве встиг відскочити, коли двері розчинилися; Мелфой протупотів коридором повз відчинені двері Слизорогового кабінету, завернув за ріг і зник.
Намагаючись не дихати, Гаррі усе ще сидів навпочіпки, коли з класу поволі вийшов Снейп. З непроникним виразом обличчя професор повернувся на вечірку. Гаррі сидів у коридорі, накритий плащем, а думки в його голові випереджали одна одну.
– РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ -
Дуже холодне Різдво
– То Снейп пропонував йому допомогу? Він справді запропонував йому свою допомогу?