Гаррі Поттер і напівкровний принц
Шрифт:
Професорка Трелоні так захмеліла, що навіть не впізнавала Гаррі. Скориставшись тим, що вона й далі обурено критикує Фіренце, Гаррі просунувся до Герміони й сказав:
– Треба з'ясувати одну річ. Ти збираєшся казати Ронові про своє втручання у проби воротарів?
Герміона здивовано підняла брови.
– Невже ти гадаєш, що я можу так низько впасти? Гаррі промовисто мовчав.
– Герміоно, якщо вже ти запросила Маклаґена…
– Це інше, - погордливо заявила Герміона.
– Я не маю наміру розповідати Ронові про те, що сталося під час проб воротарів.
– Добре, - підтримав її Гаррі.
– Бо інакше він знову розклеїться, і ми програємо наступний матч…
– Квідич!
– обурилася Герміона.
– Вам, хлопцям, тільки це в голові? Кормак навіть не здогадався запитати щось про мене, ні, я мусила слухати його базікання про Сто М'ячів, Блискуче Відбитих Кормаком Маклаґеном… ой, он він сунеться!
Вона зникла так швидко, наче просто роз'явилася; щойно була тут, а наступної миті вже прослизнула між двома чаклунками-реготунками і щезла.
– Герміону бачив?
– запитав Маклаґен через хвилину, коли нарешті проштовхався туди.
– Ні, вибач, - відповів Гаррі й негайно відвернувся, щоб приєднатися до Луниної розмови, на мить забувши, з ким вона спілкується.
– Гаррі Поттер!
– сказала професорка Трелоні глибоким тремтячим голосом, нарешті його помітивши.
– О, добрий вечір, - сухо буркнув Гаррі.
– Дорогий хлопчику!
– драматично зашепотіла професорка.
– Чутки! Розмови! Обранець! Авжеж, я давно це знала… Гаррі, знаки ніколи не провіщали тобі добра… але чому ж ти покинув віщування? Кому-кому, а тобі цей предмет життєво необхідний!
– Ой, Сивіло, та ми всі вважаємо свої предмети найнеобхіднішими!
– голосно підхопив розмову розпашілий Слизоріг, що вигулькнув біля професорки Трелоні в оксамитовій шапочці набакир, із келихом п'янкого меду в одній руці та з величезним пирогом у другій.
– Ніколи ще я не мав учня з таким вродженим хистом до настоянок!
– Слизоріг ніжно подивився на Гаррі налитими кров'ю очима.- Інстинкт, розумієш… як і в його матері! Я на пальцях однієї руки можу полічити учнів з подібним обдаруванням, зізнаюся тобі. Сивіло… та що там, навіть Северус…
У Гаррі аж душа в п'яти пішла, коли Слизоріг простяг убік руку й неначе просто з повітря притяг до себе Снейпа.
– Та не ховайся. Северусе, йди до нас!
– радісно гукнув Слизоріг, починаючи вже гикати.
– Я оце розповідав про надзвичайний хист Гаррі до виготовлення настоянок і відварів! Тут, зрозуміло, є й твоя заслуга, бо ти ж його навчав цілих п'ять років!
Опинившись у пастці Слизорога, що обхопив його рукою за плечі, Снейп націлився своїм гачкуватим носом на Гаррі, а його чорні очі звузилися.
– Дивно, бо в мене ніколи не виникало враження, що я спромігся навчити Поттера бодай чомусь.
– Тоді це природний хист!
– вигукнув Слизоріг.
– Ти побачив би, що він витворив на першому ж моєму уроці. «Смертельний ковток»… ще жоден учень не варив кращого зілля з першої ж спроби, навіть ти, Северусе…
– Справді?
– спокійно перепитав Снейп, і далі свердлячи очима Гаррі, аж у того похололо в грудях. Ще йому не вистачало, щоб Снейп зацікавився, звідки взявся його несподіваний талант до настоянок.
– А нагадай мені, Гаррі, які ти ще вивчаєш предмети?
– запитав Слизоріг.
– Захист від темних мистецтв, заклинання, трансфігурацію, гербалогію…
– Одне слово, усі ті предмети, знання яких необхідне авророві, - з ледь помітним глузуванням осміхнувся Снейп.
– Так, бо я хотів би стати аврором, - виклично сказав Гаррі.
– Із тебе вийде видатний аврор!
– загорлав Слизоріг.
– Не думаю, Гаррі, що тобі варто бути аврором, - несподівано втрутилася Луна. Усі на неї глянули.
– Аврори належать до таємної ложі гнилоіклів. Я думала, що всі про це знають. Вони діють зсередини, щоб зруйнувати Міністерство магії через поєднання темної магії з хворобою ясен.
Гаррі пирхнув зо сміху, і йому в ніс потрапило з півкелиха медовухи. Справді, вже заради цього одного варто було привести Луну сюди. Він відвів руку з келихом від вуст, кашлянув, стікаючи медовухою, та не міг стримати сміху, і тут побачив ще один дарунок долі: Аргус Філч тяг до них за вухо Драко Мелфоя.
– Пане професоре Слизороже, - Філч сопів, щелепа в нього тряслася, а вирячені очі блищали маніакальною жагою до виявлення правопорушників, - я побачив, як цей хлопець зачаївся у верхньому коридорі. Він каже, що був запрошений на ваше свято, але трохи спізнився. Чи ви надсилали йому запрошення? Розлючений Мелфой вирвався з Філчевих лап.
– Карочє, добре, мене не запрошували!-сердито крикнув він.
– Я хотів прийти незваним гостем! Що, щасливий?
– Е, ні!
– заперечив Філч, хоч це не зовсім в'язалося з радістю, якою сяяло його обличчя.
– Ти вскочив у халепу, он як! Хіба директор не казав, що нічні походеньки без дозволу заборонені? Казав чи ні, га?
– Усе добре, Аргусе, добре, - замахав рукою Слизоріг.
– Це ж Різдво, й нема ніякого злочину в бажанні прийти на вечірку. Один-єдиний раз забудьмо про покарання. Драко, можеш тут залишатися.
Філчеве розчарування й обурення було цілком сподіване; але чому, подумав Гаррі, дивлячись на Мелфоя, той теж не особливо щасливий? І чому це Снейп зиркав на Мелфоя водночас сердито і… чи це можливо?… трохи злякано?
Та не встиг Гаррі усвідомити все побачене, як Філч відвернувся й почовгав геть, бурмочучи щось собі під ніс; Мелфой силувано всміхнувся й почав дякувати Слизорогові за великодушність, а Снейп знову надів незворушну маску.
– Та що там, - відмахнувся від Мелфоєвих подяк Слизоріг.
– Зрештою, я був знайомий з твоїм дідом…