Гаррі Поттер і напівкровний принц

Ролiнг Дж. К.

–  Якщо ти ще раз запитаєш, - не витримав Гаррі, - то я запхну цю капустину…

–  Я просто уточнюю!
– сказав Рон. Вони стояли на кухні біля раковини, чистячи для місіс Візлі цілу гору брюссельської капусти. Просто перед ними за вікном повільно падав сніг.

–  Так Снейп запропонував йому свою допомогу!
– повторив Гаррі.
– Він сказав, що пообіцяв Мелфоєвій матері його захищати, і ще дав якусь незламну обітницю…

–  Незламну обітницю?
– приголомшено перепитав Рон.
– Та ні, він не міг… це точно?

–

 Так, це точно, - підтвердив Гаррі.
– А що це означає?

–  Ну, незламну обітницю не можна порушити… -Хоч як це й смішно, але я й сам до такого докумекав.

А що буває, якщо її порушити?

–  Смерть, - просто відповів Рон.
– Фред і Джордж примушували мене дати таку обітницю, коли мені було років п'ять. І я майже все зробив, тримався за руки з Фредом і все таке, але нас тоді побачив тато. Він трохи не здурів, - пригадував Рон, і очі в нього заблищали.
– Це був єдиний раз, коли я бачив тата такого ж сердитого, як буває мама. Фред каже, що його ліва сідниця тоді постраждала більше.

–  Фредову ліву сідницю пропустимо…

–  Не зрозумів?
– пролунав Фредів голос, і на кухню зайшли близнюки.
– Ой, Джорджику, дивися. Вони користуються ножами. А щоб їм Бог дав здоров'я.

–  За два з гаком місяці мені буде сімнадцять, - огризнувся Рон, - тоді й я зможу користуватися чарами!

–  А тим часом.
– заявив Джордж, сідаючи за кухонний стіл і ставлячи ще й ноги зверху.
– отримаємо насолода спостерігаючи за належним вживанням… ой-йо-йой!

–  Це ти мені підстроїв!
– сердито буркнув Рон. смокчучи порізаного пальця.
– Стривай, ось буде мені сімнадцять…

–  Я й не сумніваюся, що ти здивуєш нас несподіваними магічними талантами.
– позіхнув Фред.

–  До речі, про несподівані таланти, Рональде, - втрутився Джордж, - що це за плітки ми чуємо від Джіні про тебе й про юну панночку, яку звати… якщо не помиляємось…Лаванда Браун?

Рон зашарівся і знову взявся за капусту, хоч не схоже було, що він незадоволений.

–  Не твоє собаче діло.

–  Які вишукані слова, - зіронізував Фред.
– Мені в голові не вкладається, з якого це джерела ти їх черпаєш. Але ми хотіли знати… як це сталося?

–  Тобто?

–  Вона потрапила в аварію чи як?

–  Що-що?

–  Ну, яким чином вона зазнала такої глибокої мозкової травми? Обережно!

Місіс Візлі зайшла на кухню саме вчасно, щоб побачити, як Рон метнув у Фреда ножа, яким він різав капусту, а той одним лінивим помахом чарівної палички перетворив ножа на паперовий літачок.

–  Роне!-розлючено крикнула місіс Візлі.
– Щоб я більше не бачила, як ти кидаєшся ножами в мене на очах!

–  Не буду, - буркнув Рон, - на очах, - додав він ледь чутно, і знову взявся до брюссельської капусти.

–  Фреде, Джорджику! Вибачте, дорогенькі, але сьогодні прибуває Ремус, тому вам доведеться поділитися кімнатою з Біллом!

–  Добре, - погодився Джордж.

–  Тоді, оскільки Чарлі не приїжджає, Гаррі з Роном розмістяться на горищі, а якщо Флер перейде до Джіні…

__…то у Джіні буде шикарне Різдво,-пробурмотів Фред.

–  …то всім буде зручно. Принаймні кожному буде де спати.
– трохи стурбовано закінчила місіс Візлі.

–  То Персі вже точно не покаже тут своєї бридкої пики?- поцікавився Фред. Перш ніж відповісти, місіс Візлі відвернулася.

–  Ні, в нього багато роботи в міністерстві.

–  Або він найбільша в світі дупа, - припустив Фред, коли місіс Візлі вийшла з кухні.
– Одне з двох. То ходімо вже, Джорджику.

–  Що ви там задумали?
– запитав Рон.
– Краще допоможіть чистити капусту. Вам же можна користуватися чарівними паличками! Тоді ми теж будемо вільні!

–  Не думаю, що нам це варто робити, - з серйозною міною заперечив Фред.
– Чистка капусти без чарів зміцнює характер, допомагає оцінити всі труднощі життя маґлів і сквибів…

–  …а якщо хочеш, Роне, щоб тобі допомагали, - Джордж пустив на нього паперового літачка, - то не треба кидатися ножами. Оце тобі маленький натяк. Ми йдемо в село, там у крамничці канцтоварів працює дуже гарна дівчина, яка вважає, що мої картярські фокуси просто чарівні… ніби це справжня магія…

–  От гади, - похмуро буркнув Рон, дивлячись на Фреда з Джорджем, що йшли через засніжене подвір'я.
– Вони почистили б за десять секунд, і ми б теж могли піти.

–  Я не пішов би, - заперечив Гаррі.
– Я пообіцяв Дамблдору, що звідси-ні на крок.

–  Он воно що, - зітхнув Рон. Він почистив кілька капустин, а тоді запитав: - А ти розповіси Дамблдорові про ту підслухану розмову між Снейпом і Мелфоєм?

–  Так, - відповів Гаррі.
– Я розповім про це всім, хто зможе їм завадити, і насамперед Дамблдорові. Можливо, також треба буде поговорити з твоїм татом.

–  Шкода тільки, що ти не почув, що саме робитиме Мелфой.

–  А як я міг почути? Отож бо й воно, що він і Снейпові не хотів казати. На мить запала тиша, а тоді Рон висловив здогад: -А знаєш, що вони скажуть? Тато, Дамблдор і всі інші? Скажуть, що Снейп насправді не хотів допомагати Мелфоєві. а просто вивідував, що Мелфой задумав.

–  Це тому, що вони його не чули, - рішуче заперечив Гаррі.
– Так добре ніхто не зіграв би, навіть Снейп.

–  Та це я просто кажу, - завагався Рон. Гаррі насуплено глянув на нього.
– Але ти мені віриш?

–  Вірю!-не вагаючись підтвердив Рон.
– Чесно! Але ж усі свято переконані, що Снейп працює на Орден, правда ж?

Гаррі промовчав. Йому щойно спало на думку, що саме так усі й заперечуватимуть, почувши його нові свідчення; він уже чув Герміонин голос:

«Гаррі, це ж очевидно, що він нібито пропонував допомогу, щоб хитрощами вивідати у Мелфоя його задуми…»