Гаррі Поттер і напівкровний принц
Шрифт:
Вона всміхнулася крізь сльози й відійшла на крок.
– То будьте чемні всі… Гаррі ступив у смарагдове полум'я і крикнув:
– Гоґвортс!
– Останній погляд на візлівську кухню й на заплакане лице місіс Візлі - і його огорнуло полум'я; швидко обертаючись, він бачив уривками розмиті обриси кімнат інших чаклунів; вони зникали перш, ніж він устигав їх роздивитися; потім обертання почало сповільнюватися, і врешті-решт він зупинився прямісінько в каміні кабінету професорки Макґонеґел. Вона лише на мить відірвалася від роботи, поки він переступав
– Добрий вечір, Поттере. Не нанеси на килим сажі.
– Добре, пані професорко.
Поки Гаррі поправляв окуляри й пригладжував волосся, прибув Рон. Потім - Джіні, й вони утрьох вийшли з кабінету Макґонеґел і подалися до ґрифіндорської вежі. Гаррі зазирав у вікна в коридорі, повз які проходив; сонце вже сідало за обрій, а вся земля довкола була вкрита ще товщим килимом снігу, ніж у «Барлозі». Вдалині він побачив Геґріда, що перед своєю хатиною годував Бакбика.
– Ялинкові прикраси, - впевнено сказав Рон, коли друзі підійшли до Гладкої Пані. Вона була значно блідіша, ніж завжди, і здригнулася, почувши Ронів голос.
– Ні, - заперечила вона.
– Як це «ні»?
– Атак, бо вже новий пароль,-пояснила Гладка Пані.
– І прошу тут не кричати.
– Нас тут не було, звідки нам?…
– Гаррі! Джіні!
До них бігла розрум'янена Герміона в плащі, шапці й рукавичках.
– Я повернулася години дві тому, оце відвідала Геґріда й Бак… тобто Чахокрила, - захекано повідомила вона.
– Гарно відсвяткували Різдво?
– Так, - одразу відповів Рон, - чимало подій, Руфус Скрім…
– Гаррі, я щось для тебе маю, - Герміона навіть не глянула на Рона. й бровою не повела, ніби його й не чула.
– Ой, стривайте… пароль. Поміркованість.
– Отож, - кволо зітхнула Гладка Пані і відхилилася, відкриваючи отвір за портретом.
– Що з нею?
– здивувався Гаррі.
– Очевидно, перепила під час Різдва, - закотила очі
Герміона й перша увійшла до переповненої вітальні.
– Гладка Пані зі своєю подругою Віолеттою видудлила всі запаси вина на картині з п'яними ченцями - тій, що біля класу заклинань. Але то таке…
Вона понишпорила в кишені й вийняла сувій пергаменту, списаний Дамблдоровим почерком.
– Чудово.
– зрадів Гаррі, відразу розгорнув пергамент і довідався, що черговий урок з Дамблдором заплановано вже на завтрашній вечір.-Я йому повинен стільки всього розповісти… і вам теж. Ходімо десь сядемо…
Але тієї миті почувся голосний писк: «Рончик-Бончик!».
– хтозна-звідки вилетіла Лаванда Браун і кинулася Ронові в обійми. Дехто з присутніх захихотів; Герміона дзвінко розсміялася й звернулася до Джіні:
– Там є столик… підемо?
– Ні, дякую, я обіцяла зустрітися з Діном,-відмовилася Джіні, хоч Гаррі й помітив, що сказала вона це без особливого завзяття. Покинувши Рона з Лавандою, які, здавалося, демонструють боротьбу у вертикальному положенні, Гаррі повів Герміону до вільного столика.
– То як відсвяткувала Різдво?
– Та нормально, - стенула вона плечима.
– Нічого особливого. А як було у «Рончика-Бончика»?
– Зараз розкажу, - відповів Гаррі.
– Але чуєш, Герміоно, чи не можеш ти…
– Ні, не можу, - рішуче урвала вона його.
– Навіть не проси.
– Я думав, що минуть різдвяні…
– Гаррі, це Гладка Пані видудлила бочку п'ятсотлітнього вина, а не я. То про які важливі новини ти хотів мені розповісти?
Вона була надто сердита, щоб з нею сперечатися, тож Гаррі на деякий час забув про Рона й переповів їй підслухану розмову Мелфоя зі Снейпом.
Коли він закінчив, Герміона якийсь час замислено сиділа, а тоді запитала:
– А ти не думаєш…
– …що він прикинувся, ніби пропонує допомогу, щоб хитрощами змусити Мелфоя розповісти, що той задумав?
– Так, - погодилася Герміона.
– Ронів тато й Люпин теж так думають, - неохоче визнав Гаррі.
– Але це доводить, що Мелфой таки щось замислив. Згодна?
– Згодна, - поволі відповіла вона.
– І він виконує накази Волдеморта, як я й казав!
– Гм… а чи хтось із них згадував Волдеморта? Гаррі насупився, намагаючись пригадати.
– Не пам'ятаю… Снейп точно казав «твій хазяїн», а хто ж іще то міг бути?
– Не знаю, - закусила губу Герміона.
– Може, його батько?
Вона, заглиблена у свої думки, дивилася в другий бік кімнати, не помічаючи навіть, як Лаванда лоскоче Рона.
– А як там Люпин?
– Не дуже, - відповів Гаррі й розповів їй про Люпинове перебування серед вовкулак і про труднощі, які в того виникли під час виконання завдання.
– Ти коли-небудь чула про Фенріра Ґрейбека?
– Чула!
– стривожено підтвердила Герміона.
– І ти, Гаррі, теж чув!
– Коли, на історії магії? Ти ж добре знаєш, що я ніколи не слухаю…
– Ні-ні, не на історії магії… Мелфой залякував ним Бор-джина!
– нагадала Герміона.
– На алеї Ноктерн, невже не пам'ятаєш? Він сказав, що Ґрейбек-давній друг родини, який перевірятиме, що поробляє Борджин!
Гаррі витріщився на неї з роззявленим ротом.
– Я й забув! Але ж це доводить, що Мелфой - смерте-жер, бо інакше як він міг підтримувати зв'язок з Ґрейбеком, ще й наказувати тому, що робити?
– Підозріло, -ледь чутно погодилась Герміона.
– Хіба
– Ой, та перестань, - роздратувався Гаррі, - тут уже нічого не вигадаєш!
– Можливо, то було порожнє, нічим не підкріплене залякування.
– Як тебе просто дивуюся, - похитав головою Гаррі.-
Побачимо, хто з нас має рацію… Герміоно, ти ще захочеш узяти свої слова назад - так, як зараз воліли б це зробити в міністерстві. До речі, я ще ж посварився з Руфусом Скрімджером…
І далі цілий вечір вони дружно лаяли Міністерство магії, бо Герміона, як і Рон, вважала, що після всього, що міністерство влаштувало Гаррі торік, звертатися до нього по допомогу - величезне нахабство.