Гаррі Поттер і напівкровний принц
Шрифт:
– Томе, Томе, якби я й знав, то не сказав би.
– відповів Слизоріг, докірливо насваривши Редла своїм зацукрованим пальчиком, хоч суворість цього жесту була поставлена під сумнів одночасним підморгуванням.
– Хотів би я знати, хлопче, де ти набираєшся такої інформації; знаєш, мабуть, більше, ніж половина вчителів.
Редл усміхнувся; решта хлопців зареготали, захоплено на нього поглядаючи.
– Завдяки цій твоїй дивовижній здатності знати те, чого не слід, і твоїм вишуканим лестощам стосовно потрібних людей… до речі, дякую тобі за ананаси, ти не помилився, я їх дуже люблю…
Дехто захихотів, і тут сталося щось дуже дивне. Кабінет зненацька заповнився такою густою білою мрякою, що Гаррі нічого не бачив, крім обличчя Дамблдора, котрий стояв поруч. Тоді в цьому тумані продзвенів неприродно гучний голос Слизорога: -…це твоя помилка, хлопче, згадаєш мої слова.
Мряка розсіялася не менш раптово, ніж з'явилася, але ніхто не звернув на це уваги, і взагалі всі поводилися так, ніби не сталося нічого незвичного. Гаррі спантеличено роззирнувся довкола, і тієї миті золотий годинничок на письмовому столі у Слизорога пробив одинадцяту годину.
– Ой, людоньки, невже так пізно?-забідкався Слизоріг.
– Розходьтеся, хлопці, а то вскочимо з вами в халепу. Лестранж, реферат має бути готовий до завтра, бо інакше -покарання. І тебе це стосується, Ейвері.
Слизоріг важко підвівся з крісла й поніс до письмового стола свій порожній келих, а хлопці тим часом виходили. Редл, одначе, не поспішав. Гаррі бачив, що він зумисне затягує час, щоб залишитися в кабінеті наодинці зі Слизорогом.
– Поспіши, Томе, - сказав Слизоріг, коли озирнувся й побачив, що хлопець і досі тут.
– Бо ще хтось побачить, що ти не спиш о такій пізній годині, а ти ж староста…
– Пане професоре, я хотів вас щось запитати.
– То питай, хлопче, скоріше…
– Пане професоре, мені цікаво, що ви знаєте про… про горокракси?
І знову сталося те саме: кімнату заповнив такий густий туман, що Гаррі зовсім не бачив ні Слизорога, ні Редла; бачив лише Дамблдора, що незворушно всміхався поруч із ним. А тоді знову, як і перед тим, загримів голос Слизорога.
– Я нічого не знаю про горокракси і не сказав би тобі якби й знав! А тепер негайно йди звідси і в моїй присутності про них більше навіть не згадуй!
– От і все,-спокійно мовив Дамблдор.-Час повертатися.
І ноги Гаррі відірвалися від підлоги, щоб за кілька секунд знову торкнутися килима перед Дамблдоровим письмовим столом.
– І це все?
– розчаровано запитав Гаррі.
Дамблдор казав, що це мав бути найважливіший спогад, але він там не побачив нічого аж такого незвичайного. Певна річ, ота мряка й те, що її ніхто не помічав.
– Це було доволі дивно, а, окрім того, більше нічого особливого не було. Хіба що Редл щось запитав і не отримав відповіді.
– Ти, мабуть, помітив, - Дамблдор уже сидів за своїм столом, - що в ці спогади втручалися.
– Втручалися?-перепитав Гаррі, теж сідаючи.
– Саме так, - підтвердив Дамблдор, - професор Слизоріг намагався змінити власну пам'ять.
– А навіщо це йому?
– По він, гадаю, соромився своїх спогадів.
– припустив
Дамблдор.
– Він спробував переробити власну пам'ять, щоб показати себе в кращому світлі, і стер ті частини, які не повинні були потрапити мені на очі. Як ти помітив, він це зробив доволі незграбно, і це лише на краще, бо демонструє той факт, що справжня пам'ять і далі існує попри всі ці поверхові видозміни.
І ось, Гаррі, я вперше даю тобі домашнє завдання. Треба буде переконати професора Слизорога поділитися справжніми спогадами, бо ця інформація, безсумнівно, матиме для нас визначальне значення.
Гаррі не зводив з директора погляду.
– Але ж, пане директоре, - якомога шанобливіше сказав він, - навіщо вам я… ви можете скористатися виманологією… чи сироваткою правди…
– Професор Слизоріг-надзвичайно талановитий чаклун, він буде до всього готовий, - пояснив Дамблдор.
– Він володіє блокологією незрівнянно краще за бідолашного Морфіна Ґонта, і після того, як я його примусив поділитися зі мною цією пародією на спогади, він, скоріше за все, постійно носить з собою протидію до сироватки правди.
Думаю, силою витискати правду з професора Слизорога безглуздо-я не хотів би, щоб він покинув Гоґвортс. Проте в нього теж є слабкі місця, як і в кожного з нас, і я переконаний, що саме ти зумієш зламати його опір. Гаррі, нам потрібно здобути справжній спогад… наскільки це важливо, ми збагнемо аж тоді, як побачимо, що було насправді. На все добре тобі… і на добраніч.
Спантеличений таким швидким прощанням, Гаррі зірвався на ноги.
– На добраніч, пане директоре.
Уже зачиняючи за собою двері кабінету, Гаррі виразно почув слова Фінеаса Ніґелуса:
– Дамблдоре. я не розумію-невже хлопець зробить це краще за тебе?
– Фінеасе, я й не чекав, що ти зрозумієш.
– відповів Дамблдор, а Фоукс знову скрикнув неголосно й мелодійно.
– РОЗДІЛ ВІСІМНАДЦЯТИЙ -
Сюрпризи на день народження
Наступного дня Гаррі розповів Ронові й Герміоні про завдання, яке йому дав Дамблдор. Щоправда, розповідав кожному окремо, бо Герміона й далі відмовлялася перебувати поруч з Роном довше, ніж потрібно, щоб зміряти його зневажливим поглядом.
Рон вважав, що Гаррі взагалі не матиме зі Слизорогом жодних проблем.
– Він тебе любить, - пояснив він за сніданком, розмахуючи виделкою з наколотим шматком яєчні,-і ні в чому тобі не відмовить. Хіба можна відмовити принцикові настійок? Затримайся сьогодні після уроку й запитай його.
Проте Герміоні завдання легким не здавалося.
– Він за всяку ціну хоче приховати, що було насправді, якщо навіть Дамблдор не зміг витиснути з нього правди, - стиха припустила Герміона, коли вони на перерві стояли на безлюдному засніженому подвір'ї.
– Горокракси… Горокракси… не чула про таке…