Гаррі Поттер і напівкровний принц
Шрифт:
– Готовий?-спитав він Рона.
Гаррі уже виходив зі спальні, а Рон навіть не ворухнувся, так і стояв, притулившись до стовпчика ліжка, й дивився порожнім поглядом в омите дощем вікно.
– Роне? Сніданок.
– Я не голодний.
Гаррі здивовано на нього глянув.
– Ти ж казав…
– Ну, добре, піду з тобою.
– зітхнув Рон, - але їсти не хочу. Гаррі підозріло до нього придивився.
– Ти щойно вмолотив півкоробки шоколадних казанків.
– Не в тому річ.
– знову зітхнув Рон.
– Ти… ти не зрозумієш.
– Це вже точно, - зізнався здивований Гаррі й повернувся, щоб відчинити двері.
– Гаррі!
– зненацька вигукнув Рон.
– Що?
– Гаррі, я цього не витримаю!
– Чого ти не витримаєш?
– не на жарт стурбувався Гаррі. Рон зблід, і здавалося, що його зараз знудить.
– Я постійно про неї думаю!
– хрипко простогнав Рон.
Гаррі роззявив рота. Він такого не сподівався й волів би не чути. Дружба дружбою, але якщо Рон почне називати Лаванду Лавця-Вавця, то доведеться покласти цьому край.
– І чому ж це заважає тобі снідати?
– Гаррі намагався в усю цю бридню влити хоч краплину здорового глузду.
– Вона, мабуть, і не здогадується про моє існування, - розпачливо махнув рукою Рон.
– Ще й як здогадується,-Гаррі вже нічого не розумів.
– Ви з нею постійно лижетеся.
Рон кліпнув очима.
– Ти про кого?
– Це ти про кого?-Гаррі відчував, що розмова заходить у глухий кут.
– Про Ромільду Вейн.
– ніжно промовив Рон, і все його обличчя засвітилося, наче осяяне сонячним промінням.
Вони майже хвилину дивилися один на одного. Нарешті Гаррі запитав:
– Це жарт, чи як? Ти ж пожартував.
– Мені здається… Гаррі, мені здається, що я в неї закохався.
– здушеним голосом промимрив Рон.
– О'кей.
– Гаррі підійшов до Рона. щоб краще бачити його осклілі очі й бліде обличчя, - о'кей… а тепер скажи це ще раз, але цілком серйозно.
– Я її кохаю, - ледь чутно повторив Рон.
– Ти бачив її волосся? Чорне, блискуче й шовковисте… а очі? Її великі темні очі? А її…
– Дуже смішно.
– урвав його Гаррі, - але жарт закінчився, чув? Досить.
Він повернувся до виходу, і тут хтось щосили заїхав йому в праве вухо. Похитуючись, Гаррі озирнувся. Рон з перекошеним від люті лицем приготувався вдарити його кулаком вдруге.
Гаррі машинально висмикнув з кишені чарівну паличку, й закляття так блискавично промайнуло в його свідомості, що він сам не встиг нічого збагнути:
– Левікорпус!
Рон заверещав, бо якась невидима сила потягла його за ногу вгору; він безпорадно завис догори ногами в повітрі, мантія звисала до самої підлоги.
– Навіщо ти мене вдарив?- закричав Гаррі.
– Гаррі, ти її образив! Сказав, що це жарт!-Рон помалу червонів, бо кров шугонула йому в голову.
– Це ж маразм!-вигукнув Гаррі.
– Що на тебе найшло?
І в цю мить його погляд упав на відкриту коробку шоколадних цукерок, що лежала на Роновім ліжку. Пояснення вдарило його, мов троль довбнею.
– Де ти взяв ці шоколадні казанки?
– Це дарунок на день народження!
– репетував Рон. Він поволі обертався в повітрі, намагаючись звільнитися.
– Я тобі теж пропонував, хіба ти забув?
– Ти просто підняв їх з підлоги, так?
– Вони впали з мого ліжка, ясно? Пусти мене!
– Вони не падали з твого ліжка, дурило! Невже ти не зрозумів? Вони - мої, я їх виклав зі своєї валізи, коли шукав карту. Це ті шоколадні казанки, що їх мені дала перед Різдвом Ромільда Вейн, вони начинені любовним зіллям!
Але Рон з усього сказаного зрозумів, здається, одне-єдине слово.
– Ромільда?
– перепитав він.
– Ти сказав Ромільда? Гаррі… ти її знаєш? Можеш мене познайомити?
Гаррі дивився, як Рон теліпається в повітрі, як його обличчя аж світиться надією, і ледве стримувався, щоб не розреготатися. Гаррі відчував, що одна частина його тіла- ближча до пульсуючого від болю правого вуха - була б не проти відпустити Рона й посміятися, коли той після закінчення дії зілля розчовпає, що вчудив… але ж вони начебто друзі, думав Гаррі, і він сам заїхав би собі в друге вухо, якби дозволив Ронові привселюдно патякати про своє невмируще кохання до Ромільди Вейн.
– Добре, я вас познайомлю, - відповів Гаррі, швидко обмірковуючи ситуацію.
– Зараз я тебе спущу на підлогу, о'кей?
Він щосили пожбурив Рона на підлогу (вухо йому боліло таки добряче), але Рон просто схопився на ноги й запосміхався від вуха до вуха.
– Вона буде в кабінеті Слизорога, - впевненим голосом сказав Гаррі, знову повертаючись до дверей.
– А чому вона там буде?
– схвильовано запитав Рон.
– Бо він їй призначив додаткові уроки настійок, - на ходу щось вигадував Гаррі,
– Може, попросити, щоб він і мені дозволив ходити на додаткові уроки?-захопився Рон.
– Чудова думка, - погодився Гаррі.
Біля отвору за портретом чекала Лаванда. Такого ускладнення Гаррі не передбачав.
– Рончику-Бончику, ти запізнився!
– закопилила вона губки.
– Я тобі приготувала дарунок на день…
– Та відчепися, - грубо урвав її Рон, - Гаррі мене зараз познайомить з Ромільдою Вейн.
І не кажучи їй більше ні слова, вибрався з отвору за портретом. Гаррі спробував скорчити для Лаванди вибачливу гримасу, але їй, мабуть, здалося, що то насмішка, бо коли Гладка Пані закривала за ними отвір. Лаванда була смертельно ображена.