Гаррі Поттер і напівкровний принц
Шрифт:
– А ось і ти, Поттер!
Гаррі з несподіванки аж підскочив і схопився за чарівну паличку. Він був переконаний, що у вітальні нікого нема, й абсолютно не сподівався, що з дальнього крісла раптом підведеться чиясь незграбна постать. Уважніше придивившись, побачив, що то Кормак Маклаґен.
– Я чекав, коли ти повернешся, - сказав Маклаґен, не зважаючи на чарівну паличку Гаррі.
– Мабуть, задрімав. Слухай, я бачив, як Візлі забирали до шкільної лікарні. Навряд чи він очуняє до наступного матчу.
Гаррі не відразу зрозумів, до чого веде Маклаґен.
– О… справді… квідич, - Гаррі запхнув чарівну паличку за пояс джинсів і втомлено пригладив волосся.
– Так… мабуть, не встигне.
– І тоді я зможу стати на ворота?
– запитав Маклаґен.
– Так, - погодився Гаррі.
– Мабуть, що так… Він не міг вигадати причини для відмови; зрештою, під час проб Маклаґен справді був другий серед кращих.
– Чудово.
– зрадів Маклаґен.
– І коли тренування?
– Що? А-а… завтра ввечері.
– Ясно. Слухай. Поттер, треба перед цим побалакати. Я маю деякі ідеї про стратегію, вони можуть пригодитися.
– Добре, - без запалу погодився Гаррі.
– Але поговоримо вже завтра. Я зараз дуже втомлений… бувай…
На другий день чутка про Ронове отруєння розлетілася по всій школі, але не викликала такої сенсації, як напад на Кеті. Усі, здається, вважали, що це просто нещасний випадок, враховуючи, що він тоді був у кабінеті вчителя настійок і що йому негайно дали протиотруту, отож ні чого страшного з ним не сталося. Власне, ґрифіндорців значно більше цікавила наступна гра з Гафелпафом, бо ж багато хто хотів помститися Захаріасу Сміту, загоничеві гафелпафської команди, за його коментарі під час першого матчу зі Слизерином.
А от Гаррі, навпаки, ще ніколи не виявляв такої байдужості до квідичу; він міг думати лише про Драко Мелфоя. За найменшої нагоди перевіряючи Карту Мародера, він іноді вибирав обхідні шляхи, аби лиш пройти там, де мав бути Мелфой, однак жодного разу не зловив його на гарячому. Проте й досі траплялися незбагненні періоди, коли Мелфой просто щезав з карти…
Але Гаррі ніколи було міркувати над цієї дивовижею, бо над ним висіли тренування з квідичу, домашні завдання та ще й, хоч би куди він пішов, скрізь за його п'ятами ходили Кормак Маклаґен і Лаванда Браун.
Важко було визначити, хто з них дратував його більше. Маклаґен не втомлювався натякати, що з нього вийде кращий основний воротар, ніж Рон, і що тепер Гаррі має нагоду постійно бачити його гру, тому й сам дійде до цієї думки; а ще він дозволяв собі критикувати інших гравців і пропонував Гаррі детальні графіки тренувального процесу, тож Гаррі не раз доводилося йому нагадувати, хто капітан команди.
А Лаванда тим часом підсувалася до нього бочком, щоб побалакати про Рона. Це втомлювало Гаррі не менше за квідичні лекції Маклаґена. Спочатку Лаванда обурилася, що їй не повідомили, коли Рон опинився в лікарні, - «Це ж я його дівчина!».
– але пізніше вона, на жаль, вирішила вибачити Гаррі таку забудькуватість, зате постійно заводила з ним нескінченні бесіди про Ронові почуття, і Гаррі ніяк не міг від неї відкараскатись.
– Слухай, запитай про все у Рона сама, - запропонував Гаррі після довжелезного допиту, влаштованого Лавандою, яка бажала знати все, до найменших деталей: від того, якої думки Рон про її нову вечірню мантію, - до того, чи Рон, на думку Гаррі, вважає свої стосунки з Лавандою «серйозними».
– Та він же завжди спить, коли я його відвідую!
– пожалілася Лаванда.
– Справді?
– здивувався Гаррі, бо щоразу, як він при ходив до лікарні, Рон бував аж занадто жвавий: цікавив ся новинами про сварку між Дамблдором і Снейпом і не забував сказати щось ущипливе про Маклаґена.
– А Герміона Ґрейнджер і досі його відвідує?
– зненацька поцікавилася Лаванда.
– Мабуть, так. Вони ж друзі, - зніяковів Гаррі.
– Ой, не сміши мене - «друзі», - зневажливо скривилася Лаванда.
– Відколи він почав зі мною зустрічатися, вона не розмовляла з ним тижнями! А тепер, мабуть, ви рішила помиритися, бо він став такий цікавіш…
– Ти вважаєш, що отруюватися аж так цікаво?
– здивувався Гаррі.
– Ну, як собі знаєш… вибач, мушу бігти… Маклаґен хоче поговорити зі мною про квідич. Гаррі боком штовхнув двері, що прикидалися суцільною стіною, і побіг найкоротшим шляхом до класу настійок. де, на щастя, його не могли вже переслідувати ні Лаванда, ні Маклаґен.
Уранці перед квідичним матчем з Гафелпафом Гаррі, перш ніж іти на стадіон, забіг до лікарні. Рон був дуже схвильований-мадам Помфрі не дозволяла йому йти на гру. побоюючись, що це його занадто розбурхає.
– Ну і як там справляється Маклаґен?-нервово поцікавився він у Гаррі, забувши, мабуть, що питав про це вже двічі.
– Я тобі вже казав, - терпляче пояснив Гаррі, - навіть якби він був гравцем світового класу, і то я не тримав би його в команді. Він постійно підказує, що кому робити, вважає, що на кожній позиції зіграв би краще за всіх. Я вже не дочекаюся, коли його позбудуся. До речі, про те, як когось позбуватися, -додав Гаррі, встаючи й беручи свою «Вогнеблискавку», - може, досить прикидатися сплячим, коли до тебе приходить Лаванда? Вона мене вже до печінок дістала.
– О, - зніяковів Рон.
– Ага. Добре.
– Якщо не хочеш більше з нею зустрічатися, то так їй і скажи, - порадив Гаррі.
– Так… але це не так просто, - промимрив Рон. Якусь мить він помовчав.
– А Герміона перед матчем заскочить?
– запитав ніби між іншим.
– Ні, вони з Джіні вже на стадіоні.
– Он як, - спохмурнів Рон.
– Ясно. Ну, ні пуху ні пера. Покажи, де раки зимують тому Макла… тобто Смітові.
– Спробую, - пообіцяв Гаррі, кладучи мітлу на плече.
– Побачимося після матчу.
Він побіг безлюдними коридорами; усі учні були вже за стінами школи - або сиділи на трибунах, або йшли до них. Пробігаючи повз вікна, Гаррі визирав надвір, щоб визначити, який сьогодні буде вітер. Аж тут якийсь шум попереду змусив його повернути голову; він побачив Мелфоя, що крокував йому назустріч у супроводі двох надутих, мовби ображених, дівчат. Уздрівши Гаррі, Мелфой на мить зупинився, а тоді холодно реготнув і попрямував далі.
– Куди йдеш?
– вимогливо запитав Гаррі.
– Так я тобі, Поттере, й сказав. Карочє, не твоє собаче діло, - глузував Мелфой.
– Біжи-біжи, там уже всі ждуть, тіла, капітана-обранця… хлопчика, що виграв… чи як там тебе, блін, ще тепер називають.