Гаррі Поттер і напівкровний принц
Шрифт:
– Крічер виконає все, що забажає хазяїн,-так низько вклонився Крічер, що мало не торкнувся губами своїх вузлуватих пальців на ногах, - бо Крічер не має вибору, хоч для Крічера ганебно мати такого хазяїна…
– Добі це зробить, паничу Гаррі Поттер!
– пискнув Добі. З його очей завбільшки з тенісні м'ячики ще й досі котилися сльози.
– Для Добі буде велика честь допомогти Гаррі Поттеру!
– Якщо подумати, то варто, мабуть, залучити вас обох, - сказав Гаррі.
– Ну, то добре… треба, щоб ви ходили по п'ятах за Драко Мелфоєм.
Не звертаючи уваги на Рона, у якого від подиву і роздратування аж витяглося обличчя, Гаррі повів далі:
– Я хочу знати, куди він ходить, з ким зустрічається і що робить. Я хочу, щоб ви вдень і вночі сиділи в нього на хвості.
– Слухаюсь, паничу Гаррі Поттер!-негайно погодився
Добі, очі в якого захоплено засяяли.
– І якщо Добі погано виконає це завдання, то Добі кинеться з найвищої вежі, паничу Гаррі Поттер!
– Цього робити не потрібно, - поспіхом додав Гаррі.
– Хазяїн хоче, щоб я стежив за молодшим Мелфоєм?
– крекнув Крічер.
– Хазяїн хоче, щоб я шпигував за чисто кровним троюрідним небожем моєї колишньої хазяєчки?
– Саме так, - підтвердив Гаррі, передбачаючи цю небезпеку й маючи намір негайно їй запобігти.
– І я тобі, Крічере, забороняю його про це попереджати або повідомляти йому про це шпигування, або взагалі з ним розмовляти, або писати йому записки, або… або нав'язувати з ним будь-які інші контакти. Зрозумів?
Гаррі здалося, що Крічер намагається знайти якусь прогалину в щойно отриманих вказівках, і він зачекав. Це тривало якусь мить чи дві, а тоді, на превелику радість Гаррі, Крічер знову вклонився до самої підлоги і з гіркотою сказав:
– Хазяїн усе продумав, і Крічер мусить йому коритися, хоч Крічер волів би бути слугою юнака Мелфоя, о, так…
– Тоді все вирішено, - зрадів Гаррі.
– Регулярно мені повідомляйте, але дивіться, щоб у ту мить, коли будете біля мене з'являтися, поблизу не було зайвих людей. Окрім Рона й Герміони. І нікому не кажіть, що ви робите. Приклейтеся до Мелфоя, як пластир до бородавки.
– РОЗДІЛ ДВАДЦЯТИЙ -
Прохання Лорда Волдеморта
Гаррі й Рон покинули шкільну лікарню рано-вранці в понеділок завдяки турботам мадам Помфрі цілком відновивши здоров'я й радіючи перевагам, здобутим внаслідок нокауту й отруєння; найприємніше було те, що Герміона знову заприятелювала з Роном. Вона навіть провела їх на сніданок і повідомила новину про сварку Джіні й Діна. Істота, що дрімала в Гаррі в грудях, раптом підняла голову і з надією принюхалась.
– А через що вони сварилися?
– запитав він якомога байдужіше, коли вони завернули в коридор на восьмому поверсі, де не було нікого, крім малесенької дівчинки, що розглядала гобелен з тролями в балетних пачках. Побачивши шестикласників, дівчинка страшенно перелякалася і впустила з рук важкі мідні терези.
– Нічого, нічого!
– заспокоїла її Герміона, підбігаючи, щоб допомогти.
– Ось… - Вона легенько вдарила пола мані терези чарівною паличкою і сказала: - Репаро.
Дівчинка навіть не подякувала, а стояла ні жива ні мертва, дивлячись, як старшокласники проходять повз неї і зникають за рогом; Рон озирнувся.
– Чесне слово, ці першокласники стають якісь дедалі дрібніші.-здивувався він.
– Не зважай, - нетерпляче повернувся до попередньої теми Гаррі.
– Герміоно. то чому сварилися Джіні й Дін?
– Та Дін сміявся з того, як Маклаґен ударив тебе бладжером, - пояснила Герміона.
– Воно, мабуть, і було смішно, - розважливо припустив Рон.
– І зовсім не смішно!
– палко заперечила Герміона.
– Це було жахливо, і якби Кут і Пікс не підхопили Гаррі. то це все могло закінчитися ще гірше!
– Але Джіні не треба було рвати через це стосунки з Діном, - знову ніби між іншим сказав Гаррі.
– Чи. може, вони й далі зустрічаються?
– Та зустрічаються… а чому це тебе так зацікавило?
– гостро глянула на Гаррі Герміона.
– Бо я не хочу, щоб знову починалися сварки в команді!
– знайшовся Гаррі, але Герміона й далі підозріло поглядала на нього, тож він дуже зрадів, коли хтось гукнув:
– Гаррі!
Гаррі негайно обернувся.
– О, привіт, Луно.
– Я шукала тебе в лікарні, - повідомила Луна, порпаючись у торбинці.
– Але мені сказали, що ти вже пішов…
Вона тицьнула Ронові потримати якусь зелену цибулину, велику плямисту поганку і величеньку грудку чогось схожого на котячий послід, аж доки нарешті знайшла доволі брудний сувій пергаменту і вручила його Гаррі.
– …сказали передати тобі.
Сувій був невеличкий, і Гаррі одразу впізнав у ньому чергове запрошення на урок до Дамблдора.
– Сьогодні ввечері, - повідомив він Рону й Герміоні, розгорнувши пергамент.
– Ти гарно коментувала минулий матч!
– похвалив Рон Луну, коли вона забирала в нього зелену цибулину, поган ку й котячий послід.
Луна туманно всміхнулася.
– Ти з мене, мабуть, глузуєш?-запитала вона.
– Усі кажуть, що то було жахливо.
– Ні, я серйозно, - чесно зізнався Рон.
– Я й не пам'ятаю, коли так кайфував від коментарів! А що це таке, до речі?
– додав він, підносячи до очей схожу на цибулю штукенцію.
– Ой, та це гурдикорінь, - пояснила Луна, запихаючи в торбину котячий послід і поганку.
– Можеш залишити собі, якщо хочеш, у мене є ще. Чудовий засіб від ковтоплімпів.
І вона пішла собі далі, а Рон пхикнув, стискаючи в руці гурдикорінь.
– Знаєте, вона мені щораз більше подобається, ця Луна, - зізнався він, коли вони вже доходили до Великої зали.
– Я розумію, що вона божевільна, але це в хорошому…
Він раптом замовк. Біля підніжжя мармурових сходів стояла Лаванда Браун. і її вигляд обіцяв грозу.