Гаррі Поттер і напівкровний принц
Шрифт:
– Не треба… я не… - розгубився Гаррі.
– Уже половина нашої родини завдячує тобі життям, - хрипко сказав містер Візлі.
– Гаррі, я можу сказати одне- родині Візлі страшенно пощастило, коли Рон вирішив сісти у твоє купе «Гоґвортського експреса».
Гаррі не знав, що й сказати, і зрадів, коли мадам Помфрі знову нагадала, що біля Ройового ліжка можуть перебувати не більше як шість відвідувачів. Вони з Герміоною одразу встали; Геґрід теж вирішив піти з ними, залишивши Рона з родиною.
– Йой, яке жахіттє, - бурчав собі в бороду Геґрід, коли вони втрьох ішли коридором до мармурових сходів.
– Стілько заходів безпеки, а діткам усе одно завдають шкоди… Дамблдор дуже си тривожить… він багато не мовить, але я ж бачу…
– Геґріде, а що він про все це думає?
– насилу стримуючи сльози спитала Герміона.
– Та в нього, певно, сотні думок, з такою ото головою, - захоплено сказав Геґрід.
– Але він не знає, хто надіслав те намисто чи підсипав трутки у вино, бо інакше їх би вже спіймали. Що мене непокоїть, - додав тихенько Геґрід, озираючись (Гаррі про всяк випадок перевірив, чи немає під стелею Півза), - се скілько ще діятиме Гоґвортс, якщо й далі нападатимуть на діточок. Знову як з тою Таємною кімнатою. Спочатку паніка, батьки забирають діточок зі школи, а тоді вже Рада опікунів…
Геґрід замовк - повз них статечно линув привид довго косої жінки, а тоді хрипко зашепотів далі:
– …Рада опікунів зачне вирішувати, щоб нас назавше закрити.
– Та ви що?
– занепокоїлася Герміона.
– Треба все бачити з їхнього боку, - тяжко зітхнув Геґрід.
– Тобто воно й завше було ризиковано відправляти діточок у Гоґвортс. Усяке може трапитися, коли сотні не повнолітніх чаклунів жиють усі вкупочці, але спроби вбити, то вже цілком інше. Не дивно, що Дамблдор гнівається на Сн…
Геґрід урвав на півслові, і на тій частині його обличчя, що не заросла кошлатою чорною бородою, з'явився знайомий винуватий вираз.
– Що?
– миттєво перепитав Гаррі.
– Дамблдор гнівається на Снейпа?
– Я такого не казав, - заперечив Геґрід, але його зрад жували злякані очі.
– Йой, то вже пізна година, скоро північ, я мушу…
– Геґріде, чому Дамблдор гнівається на Снейпа?
– голосно допитувався Гаррі.
– Цс!
– сердито й перелякано засичав Геґрід.
– Чого ти так галасуєш, Гаррі, хочеш, аби я втратив роботу? Хоча тобі все їдно, ти ж відмовився від догляду за магіч…
– Не треба мене соромити, тобі це не допоможе!
– рішуче урвав його Гаррі.
– Що зробив Снейп?
– Не знаю, Гаррі, я си не повинен був того чути взагалі! Я… ну я того вечора виходив з Лісу й почув, як вони бала кали… ну, сварилися. Я не хтів привертати до себе уваги, тому си причаїв і аж вуха затулив, але то була така… палка дискусія, що тєжко було її не чути.
– Ну?
– не вгавав Гаррі, коли Геґрід почав ніяково човгати своїми ножищами.
– Ну… я тілько чув, як Снейп казав, ніби Дамблдор має завеликі надії, і що він… себто Снейп… уже не хтів би того робити…
– Що робити?
– Не знаю, Гаррі, але Снейп щось таке балакав, ніби він троха си перепрацював… але Дамблдор йому прямо сказав, що той на це погодився і нема на то ради. Був дуже суворий з ним. А тоді ще сказав, що Снейпові треба добряче перевірити все у своєму гуртожитку, в Слизерині. І що тут такого дивного?
– поспіхом додав Геґрід, бо Гаррі й Герміона обмінялися багатозначними поглядами.
– Та то ж усіх вихователів просили дослідити ту справу з намистом…
– Так, але з ними Дамблдор не сварився, - зауважив Гаррі.
– Слухай, - розгублений Геґрід почав крутити в руках арбалет; щось гучно тріснуло і зброя розламалася на двоє, - я знаю, як ти ставишся до Снейпа, Гаррі, й не хтів би, щоб ти вигадував більше, ніж є насправді.
– Обережно, - втрутилася Герміона.
Вони озирнулися саме вчасно, щоб побачити на стіні тінь Аргуса Філча; за мить той і сам вийшов з-за рогу, згорблений, з тремтячими щоками.
– Ого!
– прохрипів він.
– Так пізно, і ще не в ліжках? Це означає покарання!
– Нє, Філч, - заперечив Геґрід.
– Вони ж зо мною, чи ти не видиш?
– А яка мені різниця?
– огидно вишкірився Філч.
– Я вчитель, шляк би тебе трафив, нишпорко нещасна! Сквиб!-завівся Геґрід.
Філч мало не луснув зі злості; почулося гидке шипіння - непомітно з'явилася Місіс Норіс і почала тертися об кістляві Філчеві ноги.
– Тікайте, - зронив ледь чутно Геґрід.
Не треба було двічі повторювати - Гаррі й Герміона швиденько подалися геть, а сердиті голоси Геґріда й Філча ще довго лунали в них за спинами. Біля повороту до ґрифіндорської вежі зустріли Півза, але він їх не помітив, бо радісно летів туди, звідки долинали крики, на льоту хихочучи й наспівуючи:
«Якщо кричать чи б'ються люди, Гукайте Півза - гірше буде!»
Гладка Пані вже дрімала, тож не дуже зраділа, коли її розбудили; сварячись, вона відхилилася вбік, дозволивши їм пролізти в уже, на щастя, порожню й тиху вітальню. Ніхто ще, мабуть, не знав про те, що сталося з Роном; Гаррі відчув велике полегшення, бо постійні розпитування йому вже набридли. Герміона, сказавши «на добраніч», майнула до дівчачої спальні. Гаррі однак ще сів у крісло й задивився на вуглинки, що тліли в каміні.
Отже, Дамблдор сварився зі Снейпом. Попри все те, що він казав Гаррі. попри всі його запевнення, що він цілком довіряє Снейпові, директор таки не стримався… він вважав, що Снейп не дуже ретельно перевіряє слизеринців… чи, можливо, одного-єдиного слизеринця - Мелфоя?
Може, Дамблдор просто не хотів, щоб Гаррі наробив якихось дурниць, щоб не брав на себе забагато, і тому наполягав, що підозри Гаррі цілком безпідставні? Це було доволі вірогідно. Можливо, Дамблдор не хотів, щоб Гаррі відволікався від його додаткових уроків або від завдання здобути Слизорогів спогад. А може, Дамблдор гадав, що зарано ділитися підозрами щодо вчителів з шістнадцятирічним хлопцем…