Гаррі Поттер і напівкровний принц
Шрифт:
У Роновім голосі вчувалася погано прихована нотка радості; Гаррі не сумнівався, що Рона втішила така бездарна гра Маклаґена. Гаррі лежав, дивлячись на латочку світла на стелі. Його недавно «відреставрований» череп майже не болів, проте під бинтами здавався якимось розм'яклим.
– Я чув звідси коментар матчу, - сказав Рон. давлячись сміхом.
– Сподіваюся, Луна тепер завжди коментуватиме… невдахолергія…
Але Гаррі ще був сердитий і гумору не сприймав, тож Ронове хихотіння незабаром стихло.
– Джіні тебе відвідувала, поки ти був непритомний, - сказав Рон після тривалої паузи, і уява Гаррі одразу розбуялася. створивши картину, в якій Джіні, ридаючи над його нерухомим тілом, зізнавалася, що глибоко ним зачарована, а Рон тим часом їх благословляв… - Вона казала, що ти ледве встиг на гру. Як це так? Ти ж вийшов звідси досить рано.
– О… - вирвалося в Гаррі, і тієї ж миті картина в його уяві розлетілася на друзки.
– Просто я побачив Мелфоя, він кудись скрадався з двома дівчатами, які, здається, не хотіли з ним іти, і це вже вдруге він намагається не бути на стадіоні разом з усією школою. Минулу гру він теж пропустив, пам'ятаєш?
– Гаррі зітхнув.
– Краще б я простежив за ним, матч усе одно ганебно програли…
– Не мели дурниць, - урвав його Рон.
– Ти не міг про пустити гру лише для того, щоб постежити за Мелфоєм! Ти ж капітан!
– Я хочу знати, що він задумав, - не вгавав Гаррі.
– І не кажи, що я все це вигадую, особливо зараз, після тієї розмови між ним і Снейпом.-
– Я й не казав, що ти вигадуєш, - заперечив Рон, спираючись на ліктя й насуплено дивлячись на Гаррі.
– Але немає такого правила, що задумувати змови тут може лише одна-єдина людина! Гаррі, у тебе вже манька якась через того Мелфоя. Як можна думати про те, щоб пропускати гру лише задля стеження за ним!…
– Я хочу застукати його на гарячому!
– роздратовано крикнув Гаррі.
– Де він буває тоді, коли зникає з карти?
– Не знаю… може, в Гоґсміді?
– припустив, позіхаючи, Рон.
– Я ні разу не бачив його на карті в жодному з таємних переходів замку. Крім того, за ними зараз посилено стежать.
– Тоді і я не знаю, - стенув плечима Рон.
Запанувала мовчанка. Гаррі дивився на коло від світла лампи вгорі й міркував…
Якби ж то він мав можливості Руфуса Скрімджера! Він би тоді поставив когось стежити за Мелфоєм, але, на жаль, Гаррі не мав у своєму розпорядженні цілої служби аврорів… він подумав, чи не влаштувати щось подібне з допомогою ДА.,. але ж тоді учням доведеться пропускати уроки: а в більшості й так уже напружені розклади…
З Ронового ліжка долинуло розкотисте хропіння. За якийсь час зі свого кабінету вийшла мадам Помфрі, цього разу вже у важкому домашньому халаті. Найлегше було прикинутися сплячим; Гаррі перевернувся на бік. при слухаючись, як від помахів її чарівної палички зсуваються штори. Лампи погасли, лікарка повернулася до свого кабінету; він почув, як зачинилися за нею двері, і зрозумів, що вона вже лягла спати.
Це вже втретє, міркував у темряві Гаррі, він потрапляє до шкільної лікарні через квідичні травми. Раз він упав з мітли, бо навколо поля зібралися дементори, а перед тим йому видалив з руки кістки невиліковно бездарний професор Локарт… це була найважча його травма… він пригадав лютий біль, ще б пак-тоді за одну ніч довелося відростити в руці усі кістки, і ці муки аж ніяк не полегшив візит несподіваного відвідувача, що з'явився серед…
Гаррі сів на ліжку, серце в нього закалатало, тюрбан з бинтів збився набакир. Нарешті він знайшов вихід із ситуації: таки існувала можливість простежити за Мелфоєм… Як він міг забути! Чому не подумав раніше?
Але питання полягало в тому, як його викликати? Що треба зробити?
Тихенько й невпевнено Гаррі проказав у темряві:
– Крічер?
Щось голосно ляснуло й тиху палату заповнило якесь шарудіння й писк. Рон зойкнув і прокинувся.
– Що тут?…
Гаррі поспіхом скерував чарівну паличку на двері кабінету мадам Помфрі й пробурмотів: «Глушилято!». щоб вона сюди не прибігла. Тоді підсунувся до краю ліжка, щоб краще роздивитися, що там, власне, діялося.
Два ельфи-домовики борюкалися, вовтузячись на під лозі - один у кількох вовняних шапочках та бурячковому светрі, що давно вже збігся, а другий-у брудній старій ганчірці на стегнах. Тоді знову щось голосно бабахнуло - і просто з повітря над ельфами-борцями виник Півз Полтерґейст
– Потько, я все бачив!
– обурено сказав він Гаррі, вказуючи на бійку внизу, а тоді голосно загиготів.
– Гляньте, як ці мізерні істотки чубляться між собою - кусь кусь, луп-луп…
– Крічер не ображатиме Гаррі Поттера на очах у Добі, ніколи, бо Добі заткне Крічеру рота!-пронизливо верещав Добі.
– …штурх-штурх, шкряб-шкряб!
– радісно вигукував Півз, кидаючи в ельфів шматки крейди, щоб розлютити їх ще більше.
– Щип-щип, тиць-тиць!
– Крічер казатиме про свого хазяїна, що хоче! Який з нього хазяїн?! Паскудний друг бруднокровців! Ой, що б сказала бідолашна Крічерові хазяєчка?…
Що саме сказала б Крічерова хазяйка, ніхто так і не довідався, бо в цю мить Добі вгатив своїм вузлуватим кулачком Крічера в зуби, вибивши їх не менше половини. Гаррі й Рон позіскакували з ліжок і розборонили ельфів, хоч ті й далі намагалися один одного штурхати й буцати ногами, під'юджувані Півзом, що кружляв навколо лампи й репетував: - Запхни йому пальця в носяку, розквась його до крові, посмикай завушиська…
Гаррі націлився чарівною паличкою на Півза і вигукнув:
– Язиколип!- Півз схопився за горло, спробував ковтнути, а тоді шугонув з палати, показуючи непристойні жести, але не в змозі нічого вимовити, бо язик йому при лип до піднебіння.
– Непогано, -схвалив Рон, піднімаючи Добі вгору, щоб його кінцівки, якими ельф і далі розмахував, не діставали до Крічера.
– Ще одне Принцове закляття?
– Так, - зізнався Гаррі, заломлюючи Крічерові за спину його зморщену ручку.
– Годі! Забороняю вам битися один з одним! Тобто Крічер, тобі заборонено битися з Добі. Добі, я знаю, що не маю права тобі наказувати…
– Добі вільний ельф-домовик і може підкорятися, кому забажає, тому Добі виконає все, що йому скаже Гаррі Поттер!
– вигукнув Добі, і сльози покотилися по його зморщеному личку, скрапуючи на светр.
– Ну, добре, - сказав Гаррі, й вони з Роном пустили ельфів. Ті попадали на підлогу, але більше не билися.
– Хазяїн мене кликав?
– крекнув Крічер і вклонився, одночасно змірявши Гаррі поглядом, у якому світилося побажання якомога боліснішої смерті.
– Так, кликав, -підтвердив Гаррі, позираючи на двері кабінету мадам Помфрі, щоб перевірити, чи й досі діє закляття глушиляття; ніщо не свідчило, що вона чула всю цю метушню.
– Я маю для тебе роботу.