Гаррі Поттер і напівкровний принц
Шрифт:
Гаррі трохи побоювався, що Слизоріг міг піти на сніданок, але той відчинив двері свого кабінету після першого ж стуку. На ньому був зелений оксамитовий халат і такий самий нічний ковпак; очі дивилися туманно й заспано.
– Гаррі, - пробелькотів він.
– Такий ранній візит… я по суботах зазвичай довго сплю…
– Пане професоре, мені дуже прикро вас турбувати, - якомога тихіше пояснив Гаррі, а Рон тим часом ставав навшпиньки, щоб зазирнути повз Слизорога в кімнату, - але мій друг Рон помилково вжив любовне зілля. Чи не могли б ви його врятувати? Я міг би завести його до мадам Помфрі, але ж нам заборонено користуватися товарами з «Відьомських витівок Візлів»; крім того, знаєте… незручні запитання…
– Гаррі, думаю, ти й сам можеш приготувати йому ліки. Ти ж такий знавець настоянок!-здивувався Слизоріг.
– Е-е, -трохи розгубився Гаррі, бо Рон штурхав його в ребра ліктем, намагаючись прорватися до кімнати.
– просто я ще не готував протиотрути від любовного зілля, пане професоре. Поки я все зроблю, Рон може натворити великих дурниць…
На щастя, саме тієї миті Рон простогнав:
– Гаррі, я її не бачу… він її десь ховає?
– Чи зілля було ще свіже?
– Слизоріг тепер дивився на Рона з професійним інтересом.
– Бо що довше воно зберігається, то більшої набирає сили.
– Та я бачу, - сопів Гаррі, ледве стримуючи Рона, що явно намірився збити Слизорога з ніг.
– Пане професоре, це його день народження, - благально додав він.
– Ну, добре, заходьте вже, заходьте, - змилосердився Слизоріг.
– Я маю тут у торбі все необхідне, це нескладне зілля…
Рон увірвався в задушливе й захаращене Слизорогове помешкання, перечепився через прикрашений китицями ослінчик для ніг, зберіг рівновагу лише тому, що схопив Гаррі за шию, й пробурмотів:
– Вона цього не побачила, ні?
– Вона ще не прийшла, - відповів Гаррі, дивлячись, як Слизоріг відкриває набір для настійок і додає по дрібці різних складників у маленьку кришталеву пляшечку.
– Це добре, - гарячково мовив Рон.
– Як я виглядаю?
– Дуже привабливо, - м'яко сказав Слизоріг, подаючи Ронові скляночку прозорої рідини.
– Випий трошки щоб угамувати нерви, знаєш, щоб мати гідний вигляд, коли вона прийде.
– Класно, - зрадів Рон і одним духом видудлив протиотруту.
Гаррі і Слизоріг дивилися на нього. Якусь мить Рон ще всміхався. А тоді усмішка поволі згасла, і замість неї на обличчі вималювався переляк. Слизоріг реготнув.
– Ну що, знов нормальний?-засміявся Гаррі.
– Дуже вам дякую, пане професоре.
– Нема за що, хлопче, нема за що, - відмахнувся Слизоріг, а Рон, спустошений, упав у найближче крісло.
– Йому б зараз дати чогось для настрою, - додав Слизоріг, подріботівши до столика з напоями.
– Я маю маслопиво, маю винце, маю ще останню пляшку настояного в дубовій бочці меду… гм… хотів подарувати Дамблдорові на Різдво… та нехай… - він махнув рукою, - він же не шкодуватиме за тим, чого не мав! Чому б нам його не відкоркувати й не відзначити день народження містера Візлі. Що краще за добрий трунок рятує з пазурів нерозділеного кохання…
Він знову захихотів, і Гаррі теж не зміг стриматися. Це вперше після невдалої спроби видобути зі Слизорога справжні спогади він опинився з ним майже наодинці. А може, якщо в Слизорога й далі буде веселий настрій… якщо вони вип'ють певну кількість настояного в дубових діжках меду…
– Ну ось, прошу, - Слизоріг подав Гаррі й Ронові по келиху меду, і підняв свій.
– Ну, многая і благая тобі літа, Ральфе…
– …Роне… - зашепотів Гаррі.
Але Рон, не дослухавши тосту, перехилив келих з медом до дна.
Минула єдина мить, коротша за удар серця, і за цю мить Гаррі відчув, що сталося щось жахливе, а Слизоріг, здається, ні.
– …і нехай збудуться твої…
– Роне!
Рон випустив з рук келиха; підвівся з крісла й повалився на підлогу; руки й ноги почали судомно смикатися. З рота пішла піна, а вирячені очі ледве трималися в очницях.
– Пане професоре!
– закричав Гаррі.
– Зробіть щось!
Та Слизорога паралізував жах. Рон тіпався й задихався; шкіра почала синіти.
– Що… але ж… - белькотів Слизоріг.
Гаррі перестрибнув через низенький столик до відкритого Слизорогового набору для настійок і почав виймати звідти різні баночки й торбинки, а в нього за спиною з Ронового горла виривалося жахливе уривчасте булькання й хрип. І ось він знайшов цей засохлий, схожий на нирку, камінчик, що його Слизоріг забрав у нього на уроці настійок.
Гаррі кинувся до Рона, розціпив йому зуби й укинув у рота безоар. Рона потужно пересмикнуло, він хрипко зітхнув, а його тіло обм'якло й заспокоїлося.
– РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТНАДЦЯТИЙ -
Ельфи сідають на хвіст
– То це був, загалом, не найкращий Ронів день народження?
– запитав Фред.
Був вечір, у шкільній лікарні панувала тиша, вікна ще не були завішані шторами, та лампи вже горіли. Зайняте було тільки одне ліжко - на ньому лежав Рон. Гаррі, Герміона й Джіні сиділи довкола нього; цілісінький день вони чекали за подвійними дверима, намагаючись зазирнути в палату, коли хтось заходив чи виходив. Аж о восьмій вечора мадам Помфрі дозволила їм провідати хворого. А ще через десять хвилин прибули Фред і Джордж.
– Не думали ми, що оце так доведеться вручати свої дарунки, - похмуро додав Джордж, поклавши на тумбочку біля Ройового ліжка величенький, загорнутий у папір пакунок, і сів біля Джіні.
– Так, коли ми уявляли собі цю сцену, то він принаймні був притомний, - сказав Фред.
– Ми чекали його в Гоґсміді, хотіли здивувати… - зітхнув Джордж.
– Ви були в Гоґсміді?
– здивувалася Джіні.
– Ми думаємо, чи не купити нам крамничку «Зонко», - невесело пояснив Фред.
– Така собі Гоґсмідська філія, знаєш. Але чи треба нам вона, якщо вам не дозволятимуть у вихідні купувати наші товари… та то вже деталі…