Гаррі Поттер і напівкровний принц
Шрифт:
Якусь мить панувала гнітюча тиша. Потім Персі доволі стримано сказав:
– Веселих свят, мамо.
– Ой, Персії- зойкнула місіс Візлі й кинулася його обіймати.
Руфус Скрімджер став у дверях, спираючись на ціпок, і дивився на цю зворушливу сцену.
– Вибачте нам за вторгнення, - сказав він, коли місіс Візлі, всміхаючись і витираючи очі, повернулася до нього.
– Ми з Персі були тут поблизу… робота, знаєте… і він не міг стриматися, щоб не зайти вас провідати.
Проте Персі не виявляв ані найменшого бажання привітатися з рештою родини. Він стояв, ніби проковтнув палицю, і дивився кудись понад головами. Містер Візлі, Фред і Джордж стежили за ним з кам'яними обличчями.
– Заходьте, сідайте, пане міністре!
– заметушилася місіс Візлі, поправляючи капелюшка.
– Пригощайтеся пундичкою або індингом… тобто…
– Ні-ні. шановна Молі, - почав відмовлятися Скрімджер. Гаррі здогадався, що він запитав її ім'я в Персі перед тим, як зайти в дім.
– Не хочу заважати, я взагалі не посмів би зайти, якби не Персі - він так хотів усіх вас побачити…
– Ой, Персичку!
– просльозилася місіс Візлі, цілуючи сина.
– …ми забігли тільки на п'ять хвилинок, тож я погуляю на подвір'ї, поки ви тут наговоритеся з Персі. Ні-ні, я не хочу втручатися! Якби хтось показав мені ваш чудесний садочок… о, бачу, цей юнак уже попоїв, може, він зі мною прогуляється?
Атмосфера в кімнаті відчутно змінилася. Усі перевели погляди зі Скрімджера на Гаррі. Нікого не переконало Скрімджерове вдавання, ніби він не знає, як Гаррі звати. Неприродно було й те, що міністр обрав для супроводу саме його, хоч у Джіні, Флер і Джорджа тарілки теж спорожніли.
– Добре, - пролунав у тиші голос Гаррі.
Він теж не повірив: попри Скрімджерові запевнення, що вони випадково опинилися поблизу, а Персі забажав побачитися з рідними, справжньою причиною їхнього візиту могло бути Скрімджерове бажання поговорити з Гаррі віч-на-віч.
– Усе нормально, - неголосно сказав він, минаючи Люпина, який теж підвівся.
– Нормально,-наголосив, бо містер Візлі уже роззявив було рота, щоб заперечувати.
– Чудово!-зрадів Скрімджер, відступаючи трохи вбік, щоб Гаррі перший вийшов з дверей.
– Ми тільки обійдемо садочок, а тоді й відбудемо разом з Персі. Святкуйте далі!
Гаррі йшов через двір у зарослий, засніжений сад, а Скрімджер накульгував поруч. Гаррі знав, що той колись очолював службу аврорів; міцний, увесь у бойових шрамах, він був цілковитою протилежністю огрядному Фаджеві в його котелку.
– Гарно тут, - Скрімджер зупинився біля тиночка й подивився на засніжений газон та нечіткі обриси рослин.
– Гарно.
Гаррі не відповів. Він відчував, що Скрімджер його розглядає.
– Я вже давно хотів з тобою зустрітися, - сказав нарешті Скрімджер.
– Ти це знав?
– Ні,-чесно зізнався Гаррі.
– О так, дуже давно. Але Дамблдор занадто тебе оберігає, -додав Скрімджер.
– Природно, цілком природно, після всього, що ти пережив… особливо після того, що було в міністерстві…
Він зачекав, чи не скаже щось Гаррі, але той і далі мовчав, тож міністр продовжив:
– Я шукав можливості поговорити з тобою з першого дня на цій посаді, але Дамблдор… цілком зрозуміло, як я вже зазначив… дуже опирався.
Гаррі й далі мовчав, очікуючи.
– А які ходили чутки!
– похитав головою Скрімджер.
– Зрозуміло, ми з тобою знаємо, як перекручують усі ці історії… усі ці шепоти про пророцтво… про те, що ти «Обранець»…
«Оце вже ближче, - подумав Гаррі, - до справжньої причини Скрімджерових відвідин».
– …я припускаю, що Дамблдор обговорював це з тобою?
Гаррі замислився, що краще - збрехати чи ні. Дивився на крихітні сліди гномиків по клумбах і на розкиданий сніг там, де Фред упіймав гнома, який зараз у балетній пачці стримів на вершечку різдвяної ялинки. Врешті вирішив сказати правду… принаймні частину правди.
– Так, ми про це говорили.
– Говорили, говорили… - повторив Скрімджер. Гаррі краєм ока помітив, що Скрімджер нишком за ним стежить, тому прикинувся, ніби його дуже зацікавив ще один гномик, який вистромив голову з-під замерзлого рододендрона.
– І що ж тобі, Гаррі, сказав Дамблдор?
– Вибачте, але це має залишатися між нами, - відповів Гаррі.
Він намагався сказати це якомога чемніше, і Скрімджерів голос теж звучав невимушено й по-дружньому, коли міністр додав:
– Якщо це така таємниця, то не треба її розголошувати… ні-ні… та й, урешті-решт, хіба це має таке велике значення - «Обранець» ти чи ні?
Гаррі мусив добре поміркувати, перш ніж відповісти.
– Я не зовсім розумію, пане міністре, що ви маєте на увазі.
– Авжеж, бо для тебе це має величезне значення, - засміявся Скрімджер.
– Але якщо брати чаклунську спільноту загалом… усе ж залежить від сприйняття, правда? Важливо те, у що люди вірять.
Гаррі нічого не відповів. Йому здалося, що він почав розуміти, куди хилить Скрімджер, але не збирався йому в цьому допомагати. Гномик під рододендроном почав копатися в землі біля коріння в пошуках черв'яків, і Гаррі не зводив з нього погляду.
– Люди вірять, що саме ти «Обранець», розумієш?-пояснив Скрімджер.
– Вони вважають тебе справжнім героєм… і так воно, Гаррі, і є. Немає значення, обраний ти чи ні! Скільки ти вже разів стикався віч-на-віч з Тим-Кого-Не-Можна-Називати? Та в будь-якому разі,-вів далі міністр, не чекаючи відповіді, - головне, Гаррі, в тому, що для багатьох ти став символом надії. Думка, що існує хтось такий, хто має змогу, кому навіть судилося знищити Того-Кого-Не-Можна-Називати… зрозуміло, це людей підбадьорює. І я не можу не сподіватися, що коли ти це збагнеш, то вирішиш, що це, ну… майже твій обов'язок стати пліч-о-пліч з міністерством і морально всіх підтримати.
Гномик саме впіймав черв'яка і щосили тяг його з замерзлої землі. Гаррі так довго мовчав, що Скрімджер теж зиркнув на гномика і сказав:
– Кумедні хлоп'ята, правда? То що скажеш. Гаррі?
– Мені трохи не зрозуміло, чого ви хочете,-поволі проказав Гаррі.
– «Стати пліч-о-пліч з міністерством»… що це означає?
– Ой, та нічого обтяжливого, запевняю,-пояснив Скрімджер.
– Якби тебе бачили, що ти вряди-годи забігаєш до міністерства, то це б створило непогане враження. А в міністерстві ти міг би частенько спілкуватися з Ґавейном Робардзом, моїм наступником на посаді керівника служби аврорів. Долорес Амбридж казала мені, що ти мрієш стати аврором. Це було б дуже легко влаштувати… Гаррі відчув, як у грудях закипає злість: то Долорес Амбридж і досі працює в міністерстві?