Гаррі Поттер і Смертельні реліквії

Ролiнг Дж. К.

– Ясно, що можна, - погодився Ксенофілій.
– Я радий, що ти потроху звільняєш свідомість від обмежень.

– А та бузинова чарівна паличка, - швидко втрутився Гаррі, не даючи сказати слова Герміоні, - вона, на вашу думку, теж існує?

– Про це є безліч свідчень, - відповів Ксенофілій.
– За бузиновою паличкою легко простежити завдяки тому, як вона переходить з рук у руки.

– І як же?
– зацікавився Гаррі.

– А так, що той, хто хоче нею заволодіти, мусить силою забрати її в попереднього власника, - пояснив Ксенофілій.
–

Ви ж чули, мабуть, як ця паличка опинилася в руках Еґберта Мерзенного після того, як він замордував Емеріка Лихого? Або як Ґоделот помер у власному підвалі після того, як його син Гереворд забрав у нього чарівну паличку? Чи про жахливого Локсія, який відібрав паличку у Варнави Деверила, котрого потім убив? Кривавий слід бузинової палички тягнеться крізь усі сторінки чаклунської історії.

Гаррі глипнув на Герміону. Вона похмуро дивилася на Ксенофілія, але не сперечалася.

– А де зараз, на вашу думку, може бути бузинова чарівна паличка?
– запитав Рон.

– А хто це може знати?
– стенув плечима Ксенофілій, визираючи з вікна.
– Хтозна, де захована бузинова паличка? Слід уривається на Аркусі й Лівію. Хто скаже, котрий з них насправді переміг Локсія і хто забрав чарівну паличку? А кому відомо, хто потім здолав їх? Історія, на жаль, про це мовчить.

Запала тиша. Нарешті Герміона запитала напруженим голосом:

– Містере Лавґуд, а чи родина Певерелів якось причетна до Смертельних реліквій?

Ксенофілія це запитання застало зненацька, а Гаррі це прізвище щось нагадало, тільки він не міг пригадати, що саме. Певерел... десь він уже його чув...

– А ти ввела мене в оману, дівчино!
– здивовано витріщився на Герміону Ксенофілій і випростався в кріслі.
– Я думав, ти про пошук реліквій нічого не знаєш! Багато хто з нас, шукачів, вірить, що Певерели безпосередньо... найбезпосередніше!..причетні до реліквій!

– А хто такі Певерели?
– поцікавився Рон.

– Це прізвище було на тій могилі зі знаком, у Ґодриковій Долині, - пояснила Герміона, не зводячи очей з Ксенофілія.
– Іґнотус Певерел.

– Отож!
– повчально підняв вказівного пальця Ксенофілій.
– Знак Смертельних реліквій на Іґнотусовій могилі - це переконливий доказ!

– Чого?
– здивувався Рон.

– Та того, що три брати з казки - це й були брати Певерели: Антіох, Кадмус та Іґнотус! Що вони й були найпершими власниками реліквій!

Ще раз зиркнувши у вікно, він зіп’явся на ноги, узяв тацю й пішов до ґвинтових сходів.

– Залишитесь на вечерю?
– крикнув він уже на сходах.
– Усі завжди просять у нас рецепт юшки з прісноводних плімпів.

– Мабуть, щоб показати у відділі отруєнь лікарні святого Мунґа, - ледве чутно пробурмотів Рон.

Гаррі дочекався, коли Ксенофілієві кроки залунали внизу, на кухні, і аж тоді заговорив.

– Що скажеш?
– запитав він Герміону.

– Ой, Гаррі, - втомлено відповіла вона, - це таке несусвітне безглуздя. Знак має означати щось цілком інше. А це все - його дивне тлумачення. Шкода змарнованого часу.

– Якщо я не помиляюся, це він приніс нам зім’яторогих хропачів, - сказав Рон.

– То ти також у це не віриш?
– запитав його Гаррі.

– Нє-а, це з тих казок, що розповідають дітям, коли їх повчають: «Не шукайте собі пригод, не встрявайте в бійки, не захоплюйтесь тим, що краще взагалі не займати! Сидіть собі тихенько, робіть своє, і все буде добре!» Та й узагалі, - додав Рон, - може, саме через цю казку вважається, що бузинові чарівні палички - нещасливі.

– Що ти маєш на увазі?

– Та різні забобони. «Хто у травні народився, той із маґлом одружився». «Хто у сутінках чарує, того північ розчарує». «Якщо палка з бузини - не знайдеш собі жони». Та ви ж, мабуть, чули ці приказки. Мама їх безліч знає.

– Нас з Гаррі виховували маґли, - нагадала Герміона, - а в них інакші забобони.
– Вона важко зітхнула, бо з кухні долинув ядучий запах. У тому, що її так дратував Ксенофілій, був і позитивний ефект - вона забувала сердитися на Рона.
– Думаю, так воно і є, - погодилася вона з ним.
– Це просто повчальна казочка, бо ж очевидно, який з дарів найкращий, і що треба вибирати...

Усі троє закінчили речення одночасно. Герміона сказала: «плащ», Рон - «паличку», а Гаррі - «камінь».

Друзі здивовано перезирнулись і мало не розреготалися.

– Це ж ясно, що треба казати «плащ», - сказав Герміоні Рон, - але навіщо бути невидимим тому, хто має таку паличку? Це ж всемогутня паличка, Герміоно, ти тільки подумай!

– Та й ми вже маємо плащ-невидимку, - додав Гаррі.

– І він нас не раз виручав, якщо ви ще не помічали!
– пирхнула Герміона.
– Тоді як чарівна паличка тільки притягує всіляке лихо...

– ...якщо забагато про неї патякати, - засперечався Рон.
– Якщо бути таким дурним, щоб танцювати, розмахувати нею над головою й виспівувати: «Я маю всемогутню паличку, ану зачепіть мене, хто сміливий». Просто треба тримати язика за зубами...

– Воно-то так, але чи довгоб ти його втримав?
– скептично скривилася Герміона.
– Єдине, що ми від нього почули, то це те, що легенди про надмогутні чарівні палички існують уже не одну сотню років.

– Справді?
– здивувався Гаррі.

Герміоні важко було стримувати роздратування. Вираз її обличчя був такий до болю знайомий, що Гаррі з Роном аж обмінялись косими посмішками.

– Жезл Смерті, паличка Долі - вони вже століттями під різними назвами з’являються в казках, причому найчастіше ними володіють темні чаклуни, і чомусь починають ними вихвалятися. Професор Бінс декого з них згадував, але... ой, та все це дурниці. Могутність чарівних паличок залежить від того, які чаклуни ними користуються. Дехто просто любить похвалитися, що його паличка найбільша й найкраща.