Гаррі Поттер і Смертельні реліквії
Шрифт:
Його рука злетіла раніше за Герміонину. її вуста підозріло затремтіли, коли вона теж підняла руку.
– Нас більше, вибачай, Гаррі, - поляпав друга по спині Рон.
– Нехай, - погодився Гаррі, роздратований і водночас задоволений.
– Тільки як повернемося від Лавґуда, то пошукаємо ще й інші горокракси, добре? А де, до речі, Лавґуди живуть? Ви хоч знаєте?
– Десь недалеко від нашої хати, - відповів Рон.
– Не знаю, де точно, але мама й тато, згадуючи про них, завжди показували в бік пагорбів. Знайти буде неважко.
Коли Герміона повернулась у ліжко, Гаррі
– Ти погодився тільки для того, щоб вона перестала на тебе сердитись.
– На війні і в коханні всі засоби чесні, - весело зізнався Рон, - а в нас потроху й того, й того. Вище носа, зараз різдвяні канікули, і Луна буде вдома!
З відкритого вітрам схилу пагорба, куди вони роз’явилися на ранок, відкрився чудовий краєвид на село Отері-Сент-Кечпол. Згори село нагадувало колекцію іграшкових будиночків, красуючись у косому промінні сонця, що продиралося до землі в проміжках між хмарами. Хвилину-дві вони стояли й дивилися в бік «Барлогу», долонями затуляючи очі від сонця, але не побачили нічого особливого, крім високого живоплоту та дерев у саду, що надавали кривобокому будиночку захист від маґлівських очей.
– Дивно - бути так близько і не зайти, - пробурмотів Рон.
– Наче ти їх давно не бачив. Ти ж був там на Різдво, - холодно сказала Герміона.
– Та я не був у «Барлозі»!
– недовірливо розсміявся Рон.
– Ти що, думаєш, я повернувся б додому, щоб розказати, як я вас покинув? Ага, Фредові з Джорджем це б дуже сподобалося. А Джіні, та взагалі носила б мене на руках.
– А де ж ти тоді був?
– здивувалася Герміона.
– У новому домі Білла й Флер. У котеджі «Мушля». Білл завжди мене розумів. Він... він не був у захваті від того, що я вчудив, але хоч не діставав мене. Він знав, що я й так себе караю. З родини більше ніхто не знав, що я в нього. Білл сказав мамі, що вони з Флер не приїдуть на Різдво, бо хочуть відсвяткувати вдвох. Знаєте, перше свято після одруження. Не думаю, що Флер була проти. Ви ж знаєте, як вона ненавидить Целестину Ворбек.
Рон повернувся до «Барлогу» спиною.
– Підемо сюди, - сказав він і повів їх на другий бік пагорба.
Вони йшли декілька годин, і Герміона наполягла, щоб Гаррі заховався під плащем-невидимкою. Ґроно невисоких пагорбів виявилося цілком незаселеним - окрім однієї хатинки, на вигляд покинутої.
– Може, це їхня, а вони десь подалися на Різдво?
– припустила Герміона, зазираючи крізь вікно в охайну кухоньку з геранню на підвіконнях.
– Думаю, ти б одразу впізнала дім Лавґудів, якби зазирнула в їхнє вікно, - пирхнув Рон.
– Пошукаймо на інших пагорбах.
І вони роз’явилися, щоб опинитися за кілька миль далі на північ. Вітер шарпав їм волосся і одяг.
– Ага!
– вигукнув Рон, показуючи вгору, на вершину пагорба, на якому вони щойно явилися. Там височів надто химерний будинок - наче великий чорний циліндр вертикально здіймався в небо, а за ним у надвечір’ї висів примарний місяць.
– Це точно Лунин будинок, бо хто б ще міг у такому жити? Він мені нагадує слона!
– Це зовсім не схоже на слона, - заперечила Герміона, дивлячись на дивний будинок.
– Я мав на увазі шахового слона, - пояснив Рон.
– Тобто офіцера.
У Рона ноги були найдовші, тож він видерся на пагорб перший. Коли Гаррі з Герміоною його наздогнали, важко дихаючи й хапаючись за боки, він радісно шкірився.
– Це їхній, - сказав Рон.
– Дивіться.
До поламаних воріт було прибито три намальовані вручну таблички. На першій було написано: «Базікало». Головний редактор: К. Лавґуд», на другій: «Збирайте власну омелу», а на третій: «Не їсти керованих слив».
Хвіртка відчинилася зі скрипом. Звивиста стежка, що вела до вхідних дверей, заросла чудернацькими рослинами, серед яких був і кущ, усіяний жовтогарячими, схожими на редиску, плодами, що їх іноді носила замість сережок Луна. Гаррі здалося, що він упізнав снарґалуфа, тож він обійшов засохлий пеньок здалеку. По обидва боки від вхідних дверей стояли, наче вартові, дві старезні дикі яблуні, погнуті вітром, безлисті, однак рясно вкриті червоними кислицями завбільшки як вишні та кущистими ґронами омели з білими намистинками плодів. На одній гілці сиділа, дивлячись на них, малесенька сова з трохи приплюснутою, мов у яструба, голівкою.
– Гаррі, ти краще скинь плащ-невидимку, - сказала Герміона, - бо містер Лавґуд хоче допомогти тобі, а не нам.
Гаррі так і зробив, віддавши плаща їй, щоб поклала у свою безрозмірну сумочку. Потім Герміона тричі грюкнула калаталом у формі орла у товстезні чорні двері, оббиті залізними цвяхами.
Не минуло й десяти секунд, як двері розчинилися навстіж і на порозі з’явився босий Ксенофілій Лавґуд у якомусь балахоні, схожому на поплямовану нічну сорочку. Його довжелезне біле, схоже на цукрову вату волосся було брудне й розкошлане. Той Ксенофілій, що був на весіллі Білла й Флер, здавався справжнісіньким франтом порівняно з цим.
– Що? Що таке? Хто ви такі? Чого хочете?
– закричав він високим роздратованим голосом, спочатку глянувши на Герміону, тоді на Рона й нарешті на Гаррі, від чого його рот роззявився, наче бездоганно кругле кумедне «О».
– Добрий день, містере Лавґуд, - простяг руку Гаррі.
– Я Гаррі, Гаррі Поттер.
Ксенофілій не потис поданої руки, хоч те око, що не було скошене до носа, ковзнуло по шраму в Гаррі на лобі.
– Нічого, якщо ми зайдемо?
– спитав Гаррі.
– Ми хотіли б вас щось запитати.
– Я... я не думаю, що це доцільно, - прошепотів Ксенофілій. Він ковтнув слину й обвів швидким поглядом садок.
– Це така несподіванка... слово честі... я... я просто не думаю, що можу...
– Це недовго, - наполягав Гаррі, трохи розчарований не дуже теплою зустріччю.
– Я... о, ну що ж. Заходьте, швидко. Швидко!
Не встигли вони переступити поріг, як Ксенофілій з грюкотом зачинив за ними двері. Вони опинилися в кухні, дивнішої за яку Гаррі ще не бачив. Приміщення було ідеально кругле, тому складалося враження, ніби вони стоять у велетенській чашці. Тут усе - плита, раковина й буфет - було вигнуте й допасоване до круглих стін, та ще й розмальоване квітами, комахами і птахами яскравих чистих кольорів. Гаррі впізнав Лунин стиль. Ефект у такому закритому просторі просто приголомшував.