Гаррі Поттер і Смертельні реліквії
Шрифт:
З-посеред кухні ґвинтові сходи з кованого заліза вели на верхні поверхи. Звідти долинав шалений брязкіт і гупання. Гаррі було цікаво, що там виробляє Луна.
– Ходімо краще нагору, - запропонував Ксенофілій, що почувався явно не у своїй тарілці, і став підніматися першим.
Кімната нагорі нагадувала поєднання вітальні з майстернею, а захаращена була ще гірше, ніж кухня. Набагато менша й така ж ідеально кругла, ця кімната була чомусь дуже схожа на кімнату на вимогу, коли та одного незабутнього дня перетворилася на величезний лабіринт з безліччю захованих
Луни не було. Гуркіт лунав з дерев’яного пристрою, вкритого безліччю рухомих шестерень та коліщаток. Він нагадував якесь химерне поєднаня верстака і набору старих полиць, проте за якусь мить Гаррі збагнув, що це старомодна друкарська машина, бо побачив, як вона випльовує з себе «Базікало».
– Вибачте, - Ксенофілій підійшов до машини, висмикнув з-під величезної гори книжок та паперів, що відразу посипалися на підлогу, брудну скатертину, й накрив нею друкарський верстат, трохи приглушивши голосне бахкання і брязкіт. Тоді він повернувся до Гаррі.
– Чого ти сюди прийшов?
Та Гаррі не встиг відповісти, бо Герміона раптом шоковано скрикнула.
– Містере Лавґуд... що це таке?
Вона показувала на величезний сірий, закручений спіраллю, ріг, можливо, ріг єдинорога. Він був почеплений на стіні й стирчав з неї на кілька футів.
– Це ріг зім’яторогого хропача, - пояснив Ксенофілій.
– Неправда!
– заперечила Герміона.
– Герміоно, - пробурмотів зніяковіло Гаррі, - зараз не до того...
– Гаррі, це ріг різкопроривця! Належить до класу «Б» заборонених для продажу матеріалів і тримати його в домі вкрай небезпечно!
– Звідки ти знаєш, що це ріг різкопроривця?
– миттю відсахнувся від рога Рон, що нелегко було зробити в цій захаращеній кімнаті.
– Його опис є у «Фантастичних звірах і де їх знайти»! Містере Лавґуд, ви повинні негайно його позбутися, невже ви не знаєте, що він може вибухнути від найменшого дотику?
– Зім’яторогий хропач, - проказав Ксенофілій дуже чітко, з упертим виразом обличчя, - це сором’язлива й дуже чародійна істота, а його ріг...
– Містере Лавґуд, я впізнала рифлені мітки біля основи, це ріг різкопроривця, і він страшенно небезпечний... я не знаю, де ви його взяли...
– Купив, - безапеляційно заявив Ксенофілій, - два тижні тому, у дуже приємного молодого чаклуна, котрий знав про моє захоплення рідкісними хропачами. Це мій Різдвяний дарунок Луні. Так отож, - знову звернувся він до Гаррі, - що тебе сюди привело, містере Поттер?
– Нам потрібна допомога, - сказав Гаррі перш, ніж Герміона встигла розкрити рота.
– Ага, - буркнув Ксенофілій.
– Допомога. Гм.
– Його нормальне око знову вп’ялося у шрам Гаррі. Він був нажаханий і водночас наче загіпнотизований.
– Так. Річ у тім... що допомагати Гаррі Поттеру... доволі небезпечно...
– А хіба це не ви закликаєте всіх допомагати Гаррі?
– здивувався Рон.
– В оцьому вашому журналі?
Ксенофілій глипнув на друкарський верстат, що гуркотів і бряжчав під скатертиною.
– Е-е... так, я висловлював таку точку зору. Проте...
– ...то все для інших, а не для вас особисто?
– перебив його Рон.
Ксенофілій нічого не відповів. Він постійно ковтав слину, очі його бігали від гостя до гостя. Гаррі відчував, що в ньому відбувається болісна внутрішня боротьба.
– А де Луна?
– запитала Герміона.
– Спитаймо її думки.
Ксенофілій ледь не вдавився. Він ніби набирався відваги перед чимось неминучим. Нарешті сказав тремтячим голосом, ледве чутним у гуркоті друкарського верстата.
– Луна внизу, біля струмка, ловить прісноводних плімпів. Вона... вона б дуже хотіла вас побачити. Я піду її покличу, а тоді... так, дуже добре. Я спробую тобі допомогти.
Він спустився ґвинтовими сходами вниз, і вони почули, як грюкнули вхідні двері. Друзі перезирнулися.
– Старий боягузливий прищ, - буркнув Рон.
– Луна вдесятеро сміливіша.
– Мабуть, переживає, що з ними буде, якщо смертежери довідаються про мій візит, - сказав Гаррі.
– А я згодна з Роном, - вимовила Герміона.
– Старий паскудний лицемір, що закликає всіх тобі допомагати, а сам намагається викрутитись. І заради Бога, тримайтеся від того рога якнайдалі.
Гаррі підійшов до вікна навпроти. Звідти було видно струмок, що тонкою блискучою стрічкою дзюрчав біля підніжжя пагорба. Вони були дуже високо. Повз вікно, тріпочучи крильцями, пролетіла пташка, а він дивився у бік «Барлогу», що ховався десь за пасмами горбів. Там була Джіні. Так близько одне від одного, як сьогодні, вони не були від самого весілля Білла та Флер, а вона й не здогадувалась, що він зараз дивиться в її бік і думає про неї. Втім, він мав би з цього радіти, бо ж усім, хто з ним спілкувався, загрожувала небезпека. Ксенофілієва поведінка це доводила.
Він відвернувся від вікна і погляд його впав на ще один своєрідний предмет, що стояв на захаращеному, вигнутому дугою серванті. Це було кам’яне погруддя вродливої, однак суворої відьми у напрочуд химерному головному уборі. Дві штучки, схожі на золоті слухові трубки, стирчали по обидва боки. Зверху в неї на голові був шкіряний пасок з парою блискучих синіх крилець, а з другого такого самого паска, що оперізував чоло, звисала знайома жовтогаряча редиска.
– Гляньте на це, - сказав Гаррі.
– Яка краса, - зіронізував Рон.
– Дивуюся, що він не нап’яв цю штуку на весілля.
Вони почули, як грюкнули вхідні двері, і за мить по ґвинтових сходах видерся нагору Ксенофілій. Його тонкі ноги були тепер у високих гумових чоботях, у руках він тримав тацю з різнокаліберними чашками і паруючим чайничком.
– Ага, ти звернув увагу на мій улюблений винахід, - сказав він, подаючи тацю Герміоні, й підійшов до Гаррі, що стояв біля погруддя.
– За взірець я взяв голову прекрасної Ровіни Рейвенклов. «Розум безмежний - це скарб величезний!»