Гаррі Поттер і в'язень Азкабану
Шрифт:
Їх накрила чиясь тінь. Звівши очі, вони побачили захмелілого Геґріда, що витирав спітніле чоло своєю хустинкою-як-скатертинкою і сяйливо посміхався.
— Я знаю, шо не мав би дуже си тішити опісля вчорашнього... — сказав він. — Ох той Блек!.. Знов він утік... Але знаєте шо?
— Що? — перепитали вони, вдаючи, що їм дуже цікаво.
— Бікі!.. Він си теж утік! Він на волі!.. Йой... Я си святкував цілу ніч!..
— Та це ж фантастично! — вигукнула Герміона, кинувши докірливий погляд на Рона, що ледве стримував регіт.
— Я, мабуть...
— Що-що? — перепитав Гаррі.
— Матір Божа, та невже ви не чули? — здивувався Геґрід, а його усмішка трохи згасла. Він заговорив тихіше, хоч навкруги нікого й не було. — Е-е... Снейп зранку розказав усім слизеринцям... уже, напевно, і всі решта знают... шо... професор Люпин — вовкулака. Вночі він гасав десь у лісі. А тепер, зрозуміло, вже пакує речі.
— Пакує речі?— стурбовано запитав Гаррі. — Чому?
— Чому... Таж він від нас їде, чи як? — здивувався Геґрід. — Зранку си звільнив з роботи. Каже: не хочу ризикувати, а ну ж знов таке си повторит...
Гаррі зірвався на ноги.
— Я мушу його побачити, — сказав він друзям.
— Але ж, якщо він звільнився...
— ...ми нічого не вдіємо...
— Не має значення. Я все одно хочу його бачити. Зустрінемося тут.
*
Двері Люпинового кабінету були відчинені. Він уже спакував майже всі речі. Біля старої пошарпаної валізи стояв порожній акваріум для ґринділа. Люпин нахилився над столом і підвів голову лише тоді, коли Гаррі постукав у двері.
— Я бачив, що ти сюди йдеш, — усміхнувся Люпин. Він показав на аркуш пергаменту на столі. Це була Карта мародера.
— Я щойно бачився з Геґрідом, — сказав Гаррі. — Він каже, що ви звільнилися. Але ж це неправда?
— На жаль, правда, — відповів Люпин і почав виймати все з шухлядок свого стола.
— Але чому? — вигукнув Гаррі. — Невже в Міністерстві магії думають, що ви допомагали Сіріусу?
Люпин підійшов до дверей і зачинив їх.
— Ні. Професор Дамблдор переконав Фаджа, що я намагався врятувати вас від смерті. — Він зітхнув. — І цього Северус уже не витерпів. Думаю, що втрата ордена Мерліна його доконала. Тому він... гм-м... випадково... е-е... проговорився сьогодні за сніданком, що я вовкулака.
— Але ж це не причина, щоб вас звільняти! — обурився Гаррі.
Люпин гірко всміхнувся.
— Завтра о цій порі почнуть прибувати сови від батьків — ніхто не захоче, Гаррі, щоб їхніх дітей навчав вовкулака. І я їх розумію, а надто після вчорашнього... Я ж міг покусати будь-кого з вас... Цього не можна допускати.
— Але ж ви найкращий учитель захисту від темних мистецтв! — вигукнув Гаррі. — Не йдіть від нас!
Люпин похитав головою й нічого не сказав. Він і далі нишпорив у шухлядах. Гаррі намагався підшукати слова, що змусили б його залишитися, але Люпин його випередив:
— Директор мені сьогодні розповів, що вночі ти, Гаррі, врятував не одне життя. Якщо я й маю чим пишатися, то це тим, що ти багато чого навчився. Розкажи мені про свого патронуса.
— Звідки ви про нього знаєте? — здивувався спантеличений Гаррі.
— А що ж іще могло відігнати дементорів?
Гаррі розповів йому про все. Люпин знов усміхнувся.
— Так, твій батько завжди обертався на оленя, — промовив він. — Ти правильно вгадав...
Люпин запхав у портфель останні книги, засунув шухляди і повернувся до Гаррі.
— Ось, тримай... я його вчора приніс із Верескливої Халупи. — Він простяг Гаррі плаща-невидимку. — І ще... — він завагався, а тоді подав йому Карту мародера. — Я вже не вчитель, тож мене не гризтиме сумління, що я тобі її віддав. Мені вона непотрібна, а тобі, Ронові й Герміоні, мабуть, ще не раз стане в пригоді.
Гаррі взяв карту і всміхнувся.
— Ви казали, що Муні, Червохвіст, Гультяй і Золоторіг були б раді виманити мені зі школи... Казали, що тоді б вони повеселились...
— Ми так би й зробили, — підтвердив Люпин, закриваючи портфель. — Я не маю найменшого сумніву, що Джеймс був би страшенно розчарований, якби його син не знайшов жодного таємного виходу з замку.
Хтось постукав у двері. Гаррі поспіхом запхнув у кишеню Карту мародера та плащ-невидимку.
То був професор Дамблдор. Він анітрохи не здивувався, побачивши тут Гаррі.
— Ремусе, твій екіпаж чекає біля воріт.
— Дякую, пане директоре.
Люпин підхопив свою стару валізу й порожній акваріум для ґринділа.
— Ну, прощавай, Гаррі, — всміхнувся він. — Навчаючи тебе, я отримав неймовірне задоволення! Впевнений, що ми колись іще зустрінемось. Директоре, нема потреби мене проводжати до воріт, я впораюся сам.
"Мабуть, він хоче якнайшвидше звідси зникнути", — подумав Гаррі.
— Прощавай, Ремусе, — стримано мовив Дамблдор. Вони обмінялися потиском рук. Люпин востаннє кивнув Гаррі, легенько всміхнувся і вийшов з кабінету.
Гаррі сів у спорожніле крісло і понуро втупився в підлогу. Почувши, як зачинилися двері, він підвів голову. Дамблдор ще й досі був тут.
— Чого зажурився, Гаррі? — неголосно запитав він. — Після цієї ночі ти можеш собою пишатися.
— Яка різниця? — з гіркотою промовив Гаррі. — Петіґру ж утік...
— Яка різниця? — перепитав Дамблдор. — Різниця, Гаррі, величезна. Ти допоміг встановити істину. Врятував невинну людину від жахливої долі.
Жахливої... Гаррі раптом щось пригадав. "Величніший і жахливіший, ніж коли-небудь..." Пророцтво професорки Трелоні!
— Пане професоре... вчора, коли я здавав віщування, професорка Трелоні стала якась... дуже дивна.
— Справді? — перепитав Дамблдор. — М-м-м... Тобто ще дивніша ніж завжди?
— Так... її голос став низький і оспалий, очі закотилися й вона сказала... сказала, що Волдемортів слуга повернеться до нього перед північчю... Сказала, що той слуга допоможе йому відродити свою могутність. — Гаррі глянув на Дамблдора. — А тоді вона раптом знову стала нормальною і вже нічого не пам'ятала зі своїх слів. Чи могло... це бути... справжнім пророцтвом?