Гаррі Поттер і в'язень Азкабану
Шрифт:
— Це Півз! — пробурчав Гаррі, хапаючи Герміону за руку. — Сюди!..
Вони ледве встигли заскочити до порожнього класу. Півз мав чудовий настрій: він стрибав по коридору і аж заходився з реготу.
— Ох, яка це потвора, — Герміона приклала вухо до дверей. — Можу закластися: він радіє, що дементори готуються до розправи над Сіріусом... — Вона зиркнула на годинник. — Гаррі, три хвилини!
Коли зловтішний Півзів регіт стих удалині, вони обережно вийшли з класу і знову побігли.
— Герміоно... а що... якщо ми не встигнемо вернутися.. . і Дамблдор замкне двері? — захекано спитав
— Не хочу про це й думати! — простогнала Герміона, знову зиркаючи на годинник. — Одна хвилина!
Вони добігли до кінця коридору, що вів до входу в шкільну лікарню.
— Гаррі... я чую Дамблдора, — ледве зводила дух Герміона. — Швидше!
Вони скрадалися коридором. Відчинилися двері, в яких виднілася Дамблдорова спина.
— Я замкну вас тут. — Він глянув на годинник. — Зараз... за п'ять хвилин північ. Міс Ґрейнджер, вам вистачить трьох обертів. Хай вам щастить.
Дамблдор вийшов з кімнати, зачинив двері і витяг чарівну паличку, щоб магічно їх замкнути. Нажахані Гаррі й Герміона панічно кинулися до нього. Дамблдор глянув на них, і під його довгими сріблястими вусами сяйнула широка усмішка.
— Ну? — спитав він тихо.
— Ми все встигли! — видихнув Гаррі. — Сіріус полетів на Бакбику...
Дамблдор і далі сяяв усмішкою.
— Чудово. Я гадаю... — він уважно прислухався, чи не долинають з палати якісь звуки. — Гадаю, що ви вже пішли... Заходьте... я вас там замкну...
Гаррі й Герміона прослизнули в палату. Там не було нікого, крім Рона, що й досі нерухомо лежав на останньому ліжку. За їхніми спинами клацнув замок, Гаррі з Герміоною вляглися в постелі, і Герміона знову заховала часоворот під мантію. Наступної миті мадам Помфрі вийшла зі свого кабінету.
— Що, директор уже пішов? Може, мені нарешті дозволять зайнятися своїми пацієнтами?
Вона була в кепському гуморі. Гаррі й Герміона без зайвих слів почали приймати свої дози шоколаду. Мадам Помфрі стояла над ними й пильнувала, щоб вони все доїли. Та Гаррі насилу ковтав. Вони з Герміоною, прислухаючись, чекали, а їхні нерви були на межі зриву.. І ось, коли вони взялися до четвертого шматочка, згори почулися розлючені верески...
— Що там таке? — стурбувалася мадам Помфрі. Розгнівані голоси звучали дедалі гучніше. Мадам Помфрі глянула на двері.
— Ну, що це таке... вони ж усіх побудять!
Гаррі намагався розчути слова. Голоси наближалися.
— Він, мабуть, розчинився, Северусе. Треба було з ним когось залишити. Коли про це довідаються...
— НІДЕ ВІН НЕ РОЗЧИНИВСЯ! — заревів Снейп, що був уже зовсім близько. — У СТІНАХ НАШОГО ЗАМКУ НЕ МОЖНА РОЗЧИНИТИСЯ! У ЦІЙ... АФЕРІ... ЗАМІШАНИЙ... ПОТТЕР!
— Северусе, будь розважливий... Гаррі ж був замкнений...
БУХ! — Лікарняні двері з гуркотом розчинилися.
У палату ввірвалися Фадж, Снейп і Дамблдор. Лише Дамблдор здавався спокійним. Ба навіть явно собою вдоволеним. Фадж був сердитий, а от Снейп відверто лютував.
— РОЗПОВІДАЙ, ПОТТЕРЕ! — зарепетував він. — ЩО ЦЕ ТИ НАКОЇВ?
— Пане професоре! — крикнула мадам Помфрі. — Вгамуйтеся!
— Послухай, Снейпе... будь розважливим, — втрутився Фадж. — Ці двері були замкнені, ми самі це щойно бачили...
— ЦЕ ВОНИ ДОПОМОГЛИ ЙОМУ ВТЕКТИ, Я ЗНАЮ! — волав Снейп, тицяючи на Гаррі й Герміону. Обличчя йому перекосилося, а з рота бризкала слина.
— Заспокойся, голубчику! — гаркнув Фадж. — Ти верзеш казна-що!
— ВИ НЕ ЗНАЄТЕ ПОТТЕРА! — верещав Снейп. — ЦЕ ВІН ЗРОБИВ!.. Я ЗНАЮ, ЩО ЦЕ ВІН!..
— Годі вже, Северусе, — спокійно мовив Дамблдор. — Подумай, що кажеш. Десять хвилин тому я сам зачинив ці двері. Мадам Помфрі, чи ці учні вставали з ліжка?
— Звичайно, що ні! — обурено заперечила мадам Помфрі. — Я не відходила від них, відколи ви пішли!
— Ну от, Северусе, — неголосно сказав Дамблдор. — Ти ж не допускаєш, що Гаррі з Герміоною володіють здатністю перебувати у двох місцях нараз, тож нема чого й далі їх турбувати.
Снейп, що аж клекотав зі злості, зиркав то на Фаджа, вкрай приголомшеного його поведінкою, то на Дамблдора, чиї очі мерехтіли за окулярами і, осатаніло розвернувшись — аж залопотіла мантія, прожогом вилетів з палати.
— Щось наш колега не надто врівноважений, — кинув Фадж, дивлячись йому вслід. — На твоєму місці, Дамблдоре, я б за ним припильнував.
— Та ні, з ним усе гаразд, — незворушно заперечив Дамблдор. — Просто він щойно пережив велике розчарування...
— Та ж не він один! — пирхнув Фадж. — Уявляю, що тепер понаписують у "Щоденному віщуні"!.. Ми загнали Блека в кут, а він знову вислизнув нам крізь пальці! Бракує лише, щоб вони пронюхали про втечу гіпогрифа, і з мене зроблять загальне посміховисько! Ну... я, мабуть, піду: треба ж повідомити міністерство...
— А дементори? — запитав Дамблдор. — Сподіваюся, їх заберуть зі школи?
— Так... ми їх заберемо, — відповів Фадж, розгублено пригладжуючи волосся. — Мені й на думку ніколи б не спало, що вони наважаться підступити зі своїм Цілунком до невинного хлопця... Геть розперезалися... Ні, я сьогодні ж відправлю їх назад до Азкабану. Може, біля входів до школи виставимо драконів?..
— Геґрідові б це сподобалося, — усміхнувся Дамблдор, кинувши погляд на Гаррі й Герміону.
Коли вони з Фаджем вийшли зі спальні, мадам Помфрі підбігла до дверей і знову їх замкнула. Сердито щось бурмочучи собі під ніс, вона подріботіла до кабінету.
На другому боці палати почувся глухий стогін. Це отямився Рон. Вони бачили, як він сів на ліжку, помацав свою голову і роззирнувся.
— Що... що сталося? — прохрипів він. — Гаррі? Чого ми тут? Де Сіріус? Де Люпин? Що діється?..
Гаррі з Герміоною перезирнулися.
— Поясни йому, — попросив Гаррі, ковтаючи черговий шматок шоколаду.
*
Коли на другий день опівдні Гаррі, Рон і Герміона вийшли з лікарні, замок був майже порожній. Стояла жахлива спека, екзамени були позаду, тож усі, хто міг, скористалися нагодою і гайнули в Гоґсмід. Але ні Рон, ні Герміона не палали бажанням туди їхати, тож разом з Гаррі вони блукали галявиною, обговорюючи дивовижні вчорашні події і гадаючи, де тепер можуть бути Блек та Бакбик. Гаррі сидів біля озера і спостерігав за величезним кальмаром, що ліниво погойдував на воді своїми щупальцями. Гаррі не підтримував розмови, бо задивився на той бік озера, звідки вночі до нього мчав олень...