Холодний Яр: спогади осавула 1-го куреня полку гайдамаків Холодного Яру.
Шрифт:
Пишу йому заяву про вступ на службу до міліції. До неї прикладаю документи на ім’я Валентина Сім’янціва. Ці (приватні) документи забув на кватирі під час переходу Запорізької групи через Матвіївку козак Богданівської кінної сотні, а господар, знайшовши, приніс до холодноярського штабу. До них доробили в штабі посвідку, що я служив добровольцем у Червоній армії та в наслідку контузії «петлюровською» [147] ґранатою звільнений лікарською комісією як нездібний до чинної військової служби.
147
У всіх прижитт. вид. «петлюровський» упереміж із «петлюрівський».
Начміл
Приступаю до праці. Розглядаю заяви про крадежі та бійки з сіл, які вже признавали «советскую власть». Висилаю на розсліджування міліціонерів, часом виїжджаю сам.
«Заприятелював» з матросом – волвоєнкомом. Голова ревкому Вишневецький відносився до нас усіх дуже добре, задоволений, що має міліцію «з правдивих большевиківукраїнців». В розмовах жалкував все, що до цього часу не прибула до Кам’янки ЧК та що наразі приходиться утримуватись від розправи над місцевою інтеліґенцією – «наскрізь петлюровською», – яка настроює на свій дух міщан, селян та робітників цукроварні. (Боявся бунту при переведенні арештів.)
148
У всіх прижитт. вид. «приняття» упереміж із «прийняття».
Одного дня вся міліція вийшла на стацію робити облаву на спекулянтів. Розминалося якраз два потяги – київський та одеський.
Попід вагони [149] суєтливо бігав жидок – уповноважнений ОДТЧК, чіпляючися до жінок та селян з тлумками. [150] Грубші спекулянти, які везли більшу кількість соли, були в військовій формі, із зброєю, мали документи від різних большевицьких установ. Беремося головним чином до них. Чорнота, стоячи на плятформі з червоною пов’язкою «помнач волостной рабоче-крестьянской милиции» на рукаві, розпоряджається.
149
У всіх прижитт. вид. «вагон» упереміж із «ваґон».
150
У всіх вид., окрім журн. вид. 1933 р.: «тлумаками» (пор. «люди с тлумаками нижче»).
Вантажні ваґони набиті народом. Люди з тлумками обліпили дахи ваґонів, буфери, східці. В одному ваґоні, повному мішків із сіллю, – дві «панни» і сім озброєних матросів, які нікого досередини не пускають.
Брати Коцури (Свирид посередині; 1917–1920 рр.). Копію люб'язно надав Олександр Солодар.
Коли дійшла черга перевіряти цей ваґон, на дверях став кремезний матрос у формі, з револьвером в руці.
– Давай, давай дальше! Тут не пройдет номер – матросы едут!
«Старший міліціонер міського району» Йосип Оробко шарпнув двері.
– Винось мішки на плятформу!
Почувши такий наказ, «братішки», вхопивши револьвери та ґранати, вискочили з вагону.
Что?! Кого?! Да мы вас, так вашу растак… крысы тыловые! Кто за советскую власть кровь проливал?!
Чорнота підняв руку з револьвером.
– Взять на мушку!
Кільканадцять рушниць уставилося матросам в очі і груди.
– Сволота контрреволюційна! З бандитами боротися вас нема, спекулянти прокляті! Здать зброю, а то переб’єм, як собак!
Один матрос шарпнувся через лаву.
Я, братишки, сейчас телеграмму дам товарищу Троцкому! Мы октябрьскую революцию завоевали!!!
Та діставши від Оробка кольбою по голові, покотився на землю. Побачивши, що жарти погані, «братішки» здали зброю та стали виносити мішки. Любуємося з Чорнотою двома мавзерами та п’ятьма новенькими наганами. У Холодному Яру здадуться…
Від київського потягу підійшов хлопець в напівсільському-напівміському одягу.
– Добре справляєтеся, товариші! З цією сволотою – просто біда! У нас в Києві на тім тижні двох чекістів на стації вбили. Лічать, що як матроси Петроград брали, то вже можуть совітській власті по голові їздити. У вас в місті ЧК нема, здається?
– Немає. Самі справляємося.
– Якби ми всюди мали таку міліцію! А то до чорта контрреволюції у міліцію напхалося. Ви, товариш начальник, партійний?
Чорнота зміряв його поглядом:
– Комуніст. А вам що до того? Незнайомий перевів погляд на мене:
– Бачте, мені треба дещо з вами побалакати. Чи товариш теж член партії?
– Це наш комсомольський організатор. А в чому справа? Незнайомий «товариш» витягнув посвідку. Таємний уповноважнений київської губЧК по боротьбі з бандитизмом, їде в службовій справі до чигиринської уєздЧК.
– Бачте… мені треба особисто [151] висвітлити положення з бандитизмом в околиці Холодного Яру. Ви мусите знати місцевість і обставини. Чи мені краще їхати на Олександрівку, добратися до Чигирина, а потім вже туди, чи я міг би добратися до Чигирина через холодноярські села і по дорозі довідатися що треба. Може, ви деякі відомості мені дасьте?
– Ми дамо, звичайно, вам більше, як чигиринська ЧК, бо у них інформація ні к чорту!
– Про це мені і в Києві казали.
151
У вид. 1934 і 1935 рр.: «персонально».
– Краще було би ще, якби ви самі розвідали. Тільки це небезпечно.
– У мене є документи, що я петлюрівець. Та я вже знаю, як з ними треба на випадок чого. Найгірше, що я місцевости не знаю. У вас є свої люди у Мельниках, Медведівці, Лубенцях?
(«Товариш», видно, добре вистудіював мапу.)
– От що, товаришу! Товариш Сім’янців має в тих селах своїх вірних людей – комсомольців. Вони нас інформують про що треба. Він у них буває потайки. Як хочете, він вам допоможе. Підете собі вдвох, розвідаєте що треба, а тоді до Чигирина. Так буде безпечніше, бо бандити мають у Чигирині свою аґентуру, і коли б хто з неї побачив вас у Чигирині, а потім ви з’явилися у селах – було би підозріло. До Кам’янки теж не заходьте. Як це для вас підходить – зачекаєте отам на залізниці, товариш Сім’янців [152] передягнеться і прийде до вас.
152
У всіх прижитт. вид.: «т. Сім’янців».
– Я вам дуже вдячний! Це дійсно буде добре. Як моя справа добре вдасться – вас ЧК винагородить.
Коли поверталися до міста, Андрій глянув мені в очі.
– Ну, браток, на ловця і звір біжить… Заведеш його на Мельничанські хутори до наших хлопців. Там візьмете добре за горло – розкаже, що то за справа у нього… Це дуже добре. Видно, щось ЧК вже задумала робити. Тільки живим з твоїх рук він вже не вийде, зрозумів?! Передягаюся і, сховавши в кишені револьвера та ґранату, виходжу на залізницю до «товариша» чекіста. Польовою доріжкою йдемо в напрямку села Грушківки. У полі «товариш» повчає мене: