Измена. ZRA DA made in Ukraine
Шрифт:
На свіжому пагорбі - металева табличка: «Вероніка Стебелько. Померла на 36 у році життя». В огорожі ще одна могила. На невеличкій гранітній плиті, як шкіц на папері, вирізьблено легкий силует хлопця й дівчини, що цілуються під ліхтарем. І напис на граніті: Віктор Манулін. А могили батька Вероніки Івана Раєвського і близько нема. Хто такий Вітя Манулін? Чому Вероніку поховано поряд із ним? А йому, її законному чоловікові, батькові її дитини, відмовлено в місці поряд і на тому світі! То хтось у неї таки був! Не тільки Отелло! А ще й Вітя Манулін! Гос споди, він мало не все життя поклав на те, щоб у родині були надійність і спокій.
А потрапив у якісь богемні напасті. Вітя Манулін народився 15 серпня 1964 року, а помер, Господи, він помер 23
А йому вона ніколи не розповідала ні про якого Вітю Мануліна. А точніше, він ніколи не слухав, коли вона бралася розповідати про своє життя до зустрічі з ним. Завжди рішуче міняв тему розмови. Тобі потрібне зимове пальто! В цю суботу йдемо купувати! Немає грошей? Для тебе знайду, хоч і під землею! А Вероніка, виходить, так любила своє босяцьке минуле, що й із ніжним сильним чоловіком ніяк не хотіла забувати його. І до батька алкоголіка бігала, і до Віті Ману ліна на могилу! І, швидше за все, те босяцьке минуле і вбило її! Тут, на холодному цвинтарі під дрібним січневим снігом, йому стало аж жарко від несподіваного осяяння! Так, при чина її смерті - в її зв’язках із минулим! Недарма він беріг дружину від найменших контактів з її кримінальною родиною! Він нарешті згадав, чому саме його охопило відчут тя давно приспаної тривоги, коли він ішов з лікарні від Вероніки. Санітарка! Потворна лупоока санітарка із совини ми бровами і синіми вивернутими губами совала шваброю у Вероніки під ліжком! Її, саме її він бачив у старого Раєвсь кого, коли декілька разів приходив до них по документи Вероніки! А вони вважають його мало не винним у всьому!
Він був правий, сто разів правий, коли оберігав Вероніку від тої босоти!
Коли Дмитро зібрався йти від могили своєї дружини Вероніки і могили Віті Мануліна, то побачив поблизу жінку.
Вона стояла осторонь, а коли побачила, що він її помітив, почала уважно читати написи на сусідніх надгробках. Він відразу впізнав її. То була та сама жінка, з якою вони разом стояли на порозі залу на виставі «Дорога Зради».
На дев’ятини за традицією збираються тільки родичі.
Друзі й колеґи прийдуть на сорок днів. А поки що - тільки кревні. Прийдуть тьотя Лариса з Ярославом. Вони найближчі родичі, якщо не брати до уваги батька. У Ярослава те саме прізвище, що й у Вікторії. В різних районах стольного града проживає чимало Раєвських, дітей Івана Раєвського від різних шлюбів. І хоча всі вони давно пішли з кам’яниці на Подолі, aле ніхто з них, крім Вероніки, не вибрався з того темного світу, в який пустив Іван Раєвський своїх числених дітей. Хтось працює вантажником в овочевому магазині, хтось розливає пиво у вуличному кіоску, і всі вони мають сизо багрянисті пики міських алкоголіків з великим стажем.
Декого з тих своїх марґінальних тіток і дядьок Вікторія бачила на похороні діда. Тільки їх не вистачало тут. Але про них не йдеться. Йдеться про батька. Тьотя Лариса переконує, що з батьком треба помиритися. Не обов’язково переїжджати до нього у бетонку. Але в тебе вже закінчилися гроші, які ви з мамою привезли з Америки, чи не так? І ті, які пощастило витягти з покупців дідової хати, також?
– О, тих уже давно нема!
– І я про те саме. Ти, я думаю, морально не готова вдень вчитися, а ввечері стояти біля шинквасу, наливати пиво? Ще спробуй, знайди порядний бар!
– А у вашій фірмі якимось секретарем? Ви ж казали, ваші референтки народжують одна за одною, нема кому працю вати…
– Доберешся хоча б до третього року навчання, я тебе порекомендую, якщо сама втримаюся до тих пір. А поки що налагоджуй дипломатичні стосунки з рідним батьком. Мами він не вбивав, затям це нарешті.
– Але ж він був у неї перед її смертю!
– Це або фатальна випадковість, або його хотіли підста вити.
– Хто?
– Той, кому твоя мама заважала. І батько міг би допомог ти з’ясувати: хто? Хоча б для того, щоб виправдатися самому.
– Я вже так звикла без чоловічого диктату! Я за ним зовсім не сумувала!
– Віто, я така сама феміністка, як і ти, але в мене дещо більший життєвий досвід! З чоловіків теж буває користь.
У Вікторії на порозі вісімнадцятиліття також був певний досвід, щоправда, не власний. Перші місяці, коли вони з мамою пішли від батька, вони прожили в домі старої акторки, в якої мама іноді брала приватні уроки режисури за симво лічну платню. Мамі було дуже незатишно в тому просторому помешканні з антикварними меблями та іконостасами старих фотографій. Вона весь час думала: тут не можна залишатися довго, куди далі? Зняти навіть дешеву однокімнатну на околиці - немає грошей. Поневірятися по чужих людях не хочеться. До батька на Поділ - страшно, хоч він уже давно не той. Але там дуже холодно, і пацюків стало ще більше, ніж було. А школярка Вікторія ще не переймалася тими пробле мами, їй було добре і в старої акторки, і в новій школі. Вона пила чай зі старою пані, яка все ще плекала нездійсненну мрію створити суто жіночий театр, де жінки грали б і жіночі, і чоловічі ролі. Бо саме жінки найліпше бачать тих мерзотників збоку. То був би акт справедливості у театральній галактиці, де стільки чоловіків грало жіночі ролі! Грало невиразно, однобічно, безлико… Тоді як внутрішній світ жінки незрів нянно багатогранніший за чоловічий!
– Запам’ятай, руку допомоги в цьому житті тобі реально подадуть тільки жінки.. А чоловіки завжди підведуть, ошу кають і зрадять. Ти можеш зійтися з чоловіком, це твоє жіноче право. Але якщо це станеться, ти маєш бути готова до будь якої зради. Жінки теж можуть зрадити, але то неод мінно буде через чоловіка. Через пристрасть до чоловіка жінка може втратити все: усю свою порядність, усі свої гроші.
Тому треба спочатку виховати в собі моральну незалежність, досягти незалежності матеріальної, а потім можна собі дозво лити фізіологічну або емоційну залежність від чоловіка. Не раніше.
Сімнадцятилітня Вікторія як дівчина з порядної родини ще не дуже розуміла, що таке фізіологічна залежність від чоловіка, одначе слова старої акторки падали на вдячний ґрунт. Постать бізнес леді у строгому костюмі спокушала юну розумницю значно з більшою силою, ніж звабливі ресторанно курортні красуні у вечірніх сукнях чи - боронь Боже!
– чепурні дружини господарочки у мережаних фартушках.
– Так можна залишитися й без любові, - говорили Вікторії жінки й дівчата, з якими вона ділилася своїми упо добаннями. Це не лякало її. Тільки сильна незалежна жінка може дозволити собі кохання. А як жінка не така, то її ота сама любов неодмінно перетворить на статеву ганчірку, як дотепно пропонує дослівний переклад з російського «поло вая тряпка».
А тепер тьотя Лариса, яка завжди розуміла племіницю, пропонує їй поновити стосунки з батьком. Ти бачиш, як вдало вийшло, коли ви з мамою, за моєю ж таки порадою, почали шукати покупців на дідові апартаменти? Звичайно, погано, що мами нема. Але тобі жити, і добре, що є де. І крім того, ми тепер маємо з’ясувати, чому все таки мама не ви жилa після того грипу. Я певна, твій батько до цього непри четний.
– А хто ж тоді?
– Якби то знати. Але ми все дізнаємося. Якщо це й справді було вбивство, а не грип.
– Це було вбивство, тьотю Ларисо! Чому вона не померла за ті кілька днів, коли була температура сорок і марення?
Тому що ми з Жеником сиділи біля неї вночі!
– Теж мені, той Женик! Напівхерувимчик - напіводо робло! Він міг і недогледіти!
– Так, він потім сам захворів. Тільки я все витримала, - схлипнула Вікторія, - ще i його відвозила додому на Пе черськ. Але поки він сидів біля мами, з нею нічого не було. А як прийшов батько…
– Віко, дитино, та що ж той батько міг зробити? Невже ти думаєш, ніби він її отруїв?