Карафуто
Шрифт:
— Тебе трусить, — сказав старик-кореєць із замотаними в ганчір'я ногами.
— Пропасниця, — відповів Володя, прикусуючи нижню губу.
Усі рибалки знали, що шхуна знаходиться в забороненій радянській зоні. Густий туман ховав шхуну від сторожових катерів радянських прикордонників. З цього і скористався японський капітан, щоб повести «Нікка-мару» на хижацький лов риби.
Володя озирався на всі боки, напружено вдивляючись у туман. З'явися в цю хвилину сторожове судно, і кінець усім поневірянням! Він знову опиниться серед своїх рідних радянських людей, його нога ступить на землю батьківщини, яку він покинув, здавалося,
— Чого озираєшся? — спитав старик-кореєць. — Не бійся. Катер далеко. Капітан знає. Туман густий-густий, рибу впіймаємо тихо-тихо…
Перша сіть дала великий улов. Кета й горбуша, сплескуючи хвостами, срібним потоком потекли в трюм.
Спустили другу сіть. Рибалкам дали гарячого рису й по чашці саке. Велика хвиля гойдала «Нікка-мару». Зовсім недалеко зупинилась і друга шхуна, яка теж, немов справжній злодій, прийшла сюди, в радянські води, під прикриттям густого туману. Шхуна була величезна, майже вдвоє більша від «Нікка-мару». Володя чув, як Торадзо сказав капітанові:
— Це «Нінтака». Щоб її втопив злий дух, вона нам розполохає всю рибу!
Рис у мисочках апетитно парував. Але Володя не міг їсти, його напружений стан змінився майже переконанням, що ось-ось наскоче радянський сторожовий корабель, і тоді кришка цим японським хижакам!
Але навколо все було тихо. Здавалося, що тут не злодійські шхуни, а мирні рибалки спокійно ловлять плескату камбалу.
Коли ж усе трапилось, так, як Володя собі уявляв, юнак скам'янів. Світло-сірий гострий ніс сторожового катера виринув раптом з туману. Він то падав, то знову підіймався на високій хвилі. Рибалки з «Нінтаки» помітили його тільки тоді, коли катер різко повернувся носом до борту шхуни і на її палубу сміливо стрибнув з наганом у руці моряк. Може, це був матрос, може — боцман. Володя бачив, як маяли на вітрі стрічки його безкозирки…
Радянський військовий катер з зеленим вимпелом помітили і на «Нікка-мару». В ту хвилину, коли на палубі «Нінтаки» команда підняла руки і з рубки назустріч радянським морякам вийшов, улесливо зігнувшись і потираючи руки, японський капітан, Торадзо, не розгубившись, наказав перерізати канати. Сіть пішла на дно. Слідом за нею за борт полетіли перемети й інше рибальське знаряддя. Але Володя знав, що це не врятує шхуни.
В трюмі «Нікка-мару» лежало багато свіжої риби, і це був найкращий доказ злочинства в радянських водах.
Тим часом за першим прикордонником на палубу «Нінтаки» стрибнуло ще кілька озброєних моряків. Рибалки й команда застигли на місці з піднятими вгору руками.
Капітан «Нінтаки» вклонявся, тер руки, але на нього зараз не звертали ніякої уваги. Володя бачив, як з катера кинули на палубу шхуни канат. Його кінець на льоту впіймав радянський моряк і закріпив. Тепер «Нінтака» була взята на буксир.
Зненацька Володя відчув, як «Нікка-мару» здригнулась, затремтіла і рушила з місця. Поки радянські прикордонники арештовували команду «Нінтаки», капітан «Нікка-мару» оговтався і вирішив утекти, сховавшись за густою запоною туману.
Ще кілька хвилин, і шхуна встигне сховатись. Володя зірвався з місця. Що робити? Який знак дати? Гукнути? Ні, не почують зараз, бо лунає команда на катері і зняли гармидер арештовані японці. А «Нікка-мару» вже зробила поворот, і запінилась за кормою вода…
Блукаючий погляд Володі впав на дзвін біля капітанської рубки. Юнак підскочив до нього і зірвав ковпачок з металевого бовкала. Смикнув за вірьовку…
Дзвін задзвонив пронизливо, аж у вухах залящало. Володя встиг побачити, як дула двох кулеметів націлилися з катера на «Нікка-мару», просто на рубку, де за склом стояв, ворушачи губами, капітан. Тікати було неможливо, «Нікка-мару» зупинилась. І саме в цю мить хтось із страшною силою вдарив Володю по голові. На секунду все закрутилося перед очима, застрибало, майнули зовсім близько гребені бурунів, і юнак звалився в море.
Хвиля підхопила його і, перш ніж він отямився, віднесла від шхуни. Володя знав, що минуло не більш як дві-три хвилини і радянський катер десь тут, зовсім недалеко. Треба тільки напружити сили й попливти. Але куди? В який бік?
Навколо було густе молоко туману, яке ховало і катер, і японські шхуни.
Володя прислухався, і йому здалося, що він чує далекі людські голоси й стукіт мотора. Нестерпно боліла голова. «Мабуть, Торадзо вдарив, — майнула думка, — безумовно, він!» Юнак зціпив зуби й поплив у той бік, звідки долинули голоси.
Він плив довго, але навколо, як і раніше, здіймалися тільки сиві пасма густого туману.
З кожною хвилиною ставало все важче боротися з бурунами. Володя відчував, що довго не витримає, бо сили швидко танули.
«А все ж таки «Нікка-мару» не втекла! — подумав він. — Яка ж голова важка… Ні, вона зовсім легка, вона легка, як скляний шар, і дзвенить, дзвенить… І крутиться, крутиться, крут…»
Думка урвалась. Стало зовсім легко й спокійно. Потім усе зникло.
У РЕВУЧОМУ ПОТОЦІ
«Де це я? — подумав Володя. — Що це за дошки? Канати? «Нікка-мару»?
Пригадав з усіма подробицями все, що з ним трапилося. Підвівся на лікті і здивовано розглядав незнайому обстановку. Ні, це не «Нікка-мару». Це звичайний великий човен. Легко крутилась голова. Брязнув ланцюг — човен гойдається біля берега. На березі спить рибалка-японець. А вдалині лісова смуга тайги.
«Я поплив у протилежний від катера бік, — подумав Володя, — і мене, напівпритомного, помітили японські рибалки з човна».
Володя підвівся. Навколо — нікого. Тільки рибалка спить біля купи кети, вкритої брезентом. Далеко в морі повільно сунувся рефрижератор [13] . «Японський», подумав юнак.
Здіймався зюйдовий шквалистий вітер, туману вже не було, море ставало дибки, загрожуючи малим суднам. Сонце світило яскраво, але було холодно, вітер свистів, хвилі кидалися на човен, і якірний ланцюг раз у раз сумно бряжчав.
«Треба тікати звідси, — подумав Володя, — і чим швидше, тим краще».
13
Рефрижератор— холодильник, судно, яке перевозить заморожену свіжу рибу.