Код Да Вінчі

Браун Ден

– Скоро буде вихід, – сказала Софі.

– Ви думаєте, що числа в посланні від вашого діда містять ключ до розуміння інших рядків?

Ленґдон одного разу опрацьовував кілька манускриптів сімнадцятого століття, які містили шифри, в яких певні рядки являли собою ключі для розшифрування інших рядків.

– Я весь вечір думала про ці числа, але нічого не бачу. Математично вони є випадковими. Для дешифрувальника це тарабарщина.

– А втім, вони є частиною послідовності Фібоначчі. Це не може бути простим збігом.

– Не може.

Взявши ряд Фібоначчі, мій дід ніби дає мені код для чогось іншого, як і тим, що писав англійською і використав мій улюблений мистецький твір, або тим, що намалював на собі пентаграму. Все це робилося для того, щоб привернути мою увагу.

– А пентаграма особисто для вас щось означає?

– Так. Я ще не розповідала вам про це, але пентаграма була особливим символом для нас із дідусем, коли я підросла. Ми грали в карти Таро, просто так, для розваги, і моя вказівна карта завжди виявлялась із пентаклів [23] . Я певна, він підігрував мені, але ми дуже любили цю розвагу.

23

Пентакль – пентаграма, вписана в коло.

Ленґдону стало не по собі. Вони грали в Таро? Середньовічна італійська гра – спочатку це був секретний засіб поширення системи вірувань, заборонених церквою, – сповнена прихованих символів. З двадцяти двох старших карт варто лише згадати ті, що називалися Папеса, Імператриця, Зірка.

«У Таро масть для жіночої божественності – це пентакль», – подумав він.

Вони дійшли до пожежних сходів, і Софі обережно відчинила двері й повела Ленґдона підсвіченими сходинками вниз до підвального поверху, весь час пришвидшуючи крок.

– Ваш дідусь, – говорив Ленґдон, намагаючись не відставати від неї, – коли розповідав вам про пентаграму, часом не згадував про поклоніння богині й обурення католицької церкви з цього приводу?

Софі похитала головою:

– Мене більше цікавив математичний аспект: Золотий перетин – фі, числа Фібоначчі й таке інше.

Ленґдон був здивований:

– Ваш дідусь розповідав вам про число фі?

– Звичайно! Золотий перетин! – раптом на її обличчі відбилося зніяковіння. – Він часто жартував, що я також наполовину богиня… через ті літери, з яких складається моє ім’я.

Ленґдон на якусь мить замислився, а потім протягнув:

– С-о-фі!

Усе ще йдучи вниз, Ленґдон замислився про число фі. Він починав розуміти, що коди Соньєра були ще краще узгоджені між собою, ніж йому здавалося спочатку.

Да Вінчі… Числа Фібоначчі… Пентаграма …

Неймовірно, але всі ці речі були поєднані однією концепцією, такою основоположною для історії мистецтва, що Ленґдон присвячував їй кілька лекцій свого курсу.

Фі. 1.618.

Ленґдон упіймав себе

на тому, що знову думає про курс «Символізм мистецтва», який він читав у Гарварді.

– Хто може сказати, яке число написано на дошці? – спитав він в аудиторії.

Підняв руку студент-математик.

– Це число фі.

– Дуже добре, Стетнере, – сказав Ленґдон. – Отже, фі, – зустрічайте.

– Але не плутати його з числом пі, – додав Стетнер.

– Число фі, – продовжував Ленґдон, – одна ціла шістсот вісімнадцять тисячних, є дуже важливим у мистецтві. Його вважають найкрасивішим числом Всесвіту.

Ленґдон, вивівши зображення на екран, розповідав, що число фі взято з послідовності Фібоначчі та що пропорції рослин, тварин і навіть людей з незбагненною точністю відповідають відношенню фі до одиниці.

– Фі присутнє в природі повсюдно, – сказав Ленґдон, вимикаючи світло, – тож у давнину дійшли висновку, що цьому числу Творець Всесвіту відвів особливу роль, і дали йому назву Золота пропорція, Золотий перетин.

– Зачекайте, – заперечила студентка в першому ряду, – я ніколи не бачила золотого перетину в біології.

– Справді? – усміхнувся Ленґдон. – А чи вивчали ви співвідношення жіночого й чоловічого у бджолиному вулику?

– Звичайно! Самиць завжди більше, ніж самців.

– Правильно! А чи відомо вам, що коли поділити число самиць-бджіл на число самців у будь-якому вулику світу, завжди отримаємо те саме число? Фі.

Далі Ленґдон спроектував зображення спіральної черепашки.

– Впізнаєте?

– Це молюск, – каже студентка праворуч.

– Точно. А чи відомо вам, чому дорівнює відношення діаметра кожного попереднього витка спіралі до діаметра наступнго? Правильно, фі. Золота пропорція. Одна ціла шістсот вісімнадцять тисячних.

Ленґдон став змінювати світлини: голівка соняшника, соснова шишка, розташування листя рослин на стеблі, будова комах – усюди можна знайти дивовижне співвідношення, яке наближається до золотої пропорції.

– Це просто диво! – вигукує хтось.

– Так, – погоджується хтось іще, – але до чого тут мистецтво?

– О, – каже Ленґдон, – чудове запитання!

Він висвітлює славнозвісне зображення оголеного чоловіка – «Вітрувіанську людину» Леонардо да Вінчі, – назване так на честь Марка Вітрувія, блискучого римського архітектора, який писав про золотий перетин у зв’язку з архітектурою.

– У ті дні ніхто краще, ніж да Вінчі, не розумів структури людського тіла. Да Вінчі, власне, викопував мертвих, розрізав їх, щоб виміряти точні пропорції людських кісток. Він був першим, хто показав, що людське тіло складається з будівельних блоків, співвідношення пропорцій яких завжди дорівнює фі, – він усміхнувся, – ми будемо ще багато разів посилатися в цьому курсі на да Вінчі. Так багато символів приховано всюди, що ви й не уявляєте собі!