Код Да Вінчі

Браун Ден

– Ці ініціали, – повторив Ленґдон, – ви їх бачили раніше?

Софі буквально почула в коридорі

музею голос дідуся, його шепіт. «Нікому не розповідай про цей ключ, Софі. І мене більше не питай про нього». То чи може вона зараз не виправдати його довіру? «P. S. Знайти Роберта Ленґдона». Її дідусь хотів, щоб Ленґдон допоміг…

Софі кивнула.

– Так, я одного разу бачила літери P. S. Я тоді була ще зовсім маленька. На предметі, який був для нього дуже важливим.

Ленґдон глянув їй прямо у вічі.

– Софі, це надзвичайно важливо. Скажіть мені, поряд був якийсь символ? Може, геральдична лілія?

Софі була настільки вражена, що хитнувшись відступила.

– Але… звідки ви це можете знати?

Ленґдон

зітхнув і понизив голос:

– Я майже впевнений, що ваш дід був членом таємного товариства. Дуже давнього і дуже таємного товариства.

Софі відчула, як усе стиснулося в неї всередині. Вона також була в цьому впевнена. Уже десять років вона намагалася забути подію, яка підтвердила цей здогад. Коли вона стала свідком чогось немислимого. І неприпустимого.

– Геральдична лілія, – сказав Ленґдон, – у поєднанні з ініціалами P. S. – це офіційна емблема братства. Його герб. Так би мовити, логотип.

– Звідки ви знаєте про таке? – Софі буквально молилась, аби Ленґдон не сказав їй зараз, що і він сам був членом тієї організації.