Колиска на орбіті
Шрифт:
Але не він, а Щуплий по-справжньому розхвилювався. Він уп’явся очима в друга.
— Я знаю, що це. Це — космічний корабель. Мабуть, тому й приїхав мій батько. Він один з найвідоміших у світі астрономів, а твій батько мав його неодмінно запросити, якби корабель тут здійснив посадку.
— Що ти торочиш? Тато й гадки не має про цю штуку. Він прийшов сюди лише тому, що я чув уночі грім. До того ж, космічних кораблів не існує.
— Ні, існують. Дивись. Бачиш ті круглі штуки? Це дюзи. А то —
— Звідки ти все це знаєш?
Щуплий спалахнув:
— Я про них читав. У мого батька є книжки. Старовинні. Довоєнні.
— Гм. Довоєнні! Дуриш ти все.
— Неправда! Батькові потрібні книжки. Він викладає в університеті. Це його робота.
Хлопчик майже кричав, і Рудому довелося його осмикнути.
— Хочеш, щоб вони нас почули? — обурено прошепотів він.
— Все-таки це космічний корабель.
— Слухай, Щуплий, ти кажеш, цей космічний корабель з іншого світу?
— Напевно. Дивись, як мій батько роздивляється його. Він би нічим більше так не зацікавився.
— Інші світи! Де вони, ті інші світи?
— Скрізь. От, наприклад, планети. Це такі самі світи, як і наш. Може, й інші зорі мають свої планети. Може, їх трильйони.
Рудий відчув себе знищеним, розчавленим.
— Здурів, чесне слово, — пробурмотів він.
— Гаразд, я тобі доведу.
— Стій, ти куди?
— До них. Скажу батькові, може, ти повіриш, що професор астрономії знає, що…
Він випростався на повен зріст.
— Стривай, хочеш, щоб нас помітили? Вони ж і не здогадуються, де ми. Хочеш, щоб загризли запитаннями й дізнались про звірят?
— А мені начхати! Ти сам сказав, що я здурів.
— Ябеда! Обіцяв мовчати.
— Не збираюсь я нічого казати, та коли вони дізнаються, сам будеш винний: перший почав сперечатись, сказав, що я здурів.
— Беру свої слова назад, — буркнув Рудий.
— Та нехай уже.
Щуплий трохи розчарувався. Йому кортіло побачити корабель зблизька, але зламати клятву він не міг.
— Щось він замаленький, — сказав Рудий.
— Звісно, мабуть розвідник.
— Б’юсь об заклад, тато в нього нізащо не залізе.
Щуплий думав так само. Тим більше, це було слабке місце в його власних міркуваннях, тому він промовчав.
Рудий підхопився, видно все це добряче йому набридло.
— Слухай, гайда звідси. Ще повно справ, не можна ж стирчати тут цілісінький день, витріщивши очі на якусь стару таратайку. Треба щось робити зі звірятами, якщо хочемо стати циркачами. Для циркачів це найголовніше. Вони мусять дбати про звірят. От чим я зараз і займуся, — сказав турботливо Рудий.
— Для чого, Рудий? У них там повно м’яса. Давай краще подивимося, — запропонував Щуплий.
— На що там дивитись? Он уже наші батьки збираються йти. Та й обідати вже час. І взагалі, Щуплий, — почав його переконувати Рудий, — ми не повинні викликати підозру, а то як почнуть допитувати. Ти що, не читав детективів? То затям: надумав іти на справжнє діло — тримайся так, щоб не викликати підозри, тоді тебе не викриють.
— Ну, гаразд.
Щуплий неохоче підвівся. Раптом кар’єра циркача видалась йому облудною, нікчемною в порівнянні зі славою великого астронома, і здивувався: як він міг пристати на безглузду пропозицію Рудого.
Вони пішли схилом униз. Щуплий, як і перше, позаду.
— Мене найбільше вразила ця висока кваліфікація роботи, — сказав Промисловець.
— Що нам від того? — гірко зауважив Астроном. — Вони всі загинули. Другого корабля не буде. Вони випадково помітили життя на нашій планеті. Іншим розвідувальним групам не доведеться наближатися, аби з’ясувати, що в нашій сонячній системі немає планет із надто малою масою.
— Отже, можна припустити лише одне: сталася аварія.
— Корабель майже не пошкоджений. Його можна було б полагодити, якби хоч один із них врятувався.
— Навіть якби хтось і врятувався, ні про які торговельні зносини не може бути мови: вони надто несхожі на нас. Це дуже незручно. Все кінчено, годі про це.
Вони зайшли до будинку, і Промисловець привітався з дружиною.
— Люба, обід готовий?
— Як тобі пояснити… — Вона завагалась і поглянула на Астронома.
— Що скоїлось? — спитав Промисловець. — Чому ти мовчиш? Гадаю, наш гість не зважатиме на сімейну перемовку.
— Благаю, не звертайте на мене ніякої уваги, — пробурмотів Астроном і непомітно відійшов у протилежний куток кімнати.
— Розумієш, любий, — поспішно зашепотіла дружина, — Куховарка розлютована. Я вже стільки часу заспокоюю її. Чесно кажучи, не уявляю, навіщо Рудий це зробив.
— Що саме?
Здавалось, Промисловець зовсім не збентежений, навпаки, потішений: стільки місяців він із сином переконували дружину називати хлопчика “Рудий”, а не його справжнім, трохи кумедним ім’ям, яке скидалось на дитяче прізвисько.
— Він забрав майже весь фарш.
— І з’їв його?
— Сподіваюсь, ні. Адже фарш сирий.
— А навіщо він йому?
— Не уявляю. Я не бачила його від сніданку. Куховарка помітила, як він дременув з кухні. У мисці майже не залишилося фаршу, а вона збиралася приготувати з нього обід. Ти ж знаєш Куховарку, їй довелося готувати щось інше, а це означає: цілий тиждень нам не буде спокою. Поговори з Рудим, любий, нехай він навіть не потикається в кухню, до того ж, йому не завадить вибачитись перед нею.