Крізь час. Темна Вежа II
Шрифт:
Якби він міг дібрати правильні слова, то сказав би: «Я дивився на те, що він побудував, і розумів, чому існують зірки».
10
Балазар знав, як усе мусило бути.
Федерали пронюхали, що Едді везе товар — можливо, він вчинив нерозумно, коли обрав саме Едді, мабуть, інстинкти починають його підводити. Але Едді чомусь здавався такою підходящою кандидатурою, таким ідеальним перевізником. Балазарів дядько (перша людина, на яку він працював у бізнесі), казав, що існують винятки з будь-якого правила, крім одного: ніколи не довіряй нарколигам. Балазар тоді промовчав — не годилося п'ятнадцятилітньому хлопчакові висловлювати свою думку, навіть якби він хотів погодитися, — але про себе подумав, що єдине правило без винятків — це те, що існують правила, яких це правило не стосується.
«Але якби тіо [10] Вероне був живий, — подумав Балазар, — він би посміявся з тебе і сказав: слухай, Ріко, ти завжди був надто розумним, коли це стосувалося твого зиску, ти знав правила, ти тримав рота на замку, коли це було потрібно, але в тебе завжди був зарозумілий погляд. Ти завжди був занадто високої думки про свій розум і врешті-решт ускочив у халепу, пастку власної гордині. Я ніколи не сумнівався, що рано чи пізно так воно і станеться».
Він склав дві карти у формі літери А і накрив їх іншою картою.
10
Тіо — дядько (ісп.).
Едді загребли, трохи протримали, а потім випустили.
Балазар забрав брата Едді та весь їхній запас марафету. Цього буде досить, аби заманити його… а Едді йому був потрібен.
Балазар хотів бачити Едді тому, що його тримали лише дві години, а дві години — це ненормально.
Допитували його в аеропорту Кеннеді, а не на 43-й вулиці, і це також було ненормально. Це означало, що Едді вдалося скинути більшу частину чи навіть весь кокс.
А може, ні?
Він думав. Він розмірковував.
Едді вийшов з аеропорту Кеннеді через дві години після того, як його вивели з літака. Цього часу було надто мало, щоби витрясти з нього правду, і надто багато, аби вони вирішили, що він чистий, що якась стюардеса просто поспішила з висновками.
Він думав. Він розмірковував.
Брат Едді був зомбі, але сам Едді ще не втратив клепки, Едді досі був міцним горішком. За дві години його б так легко не завербували… якщо тільки це не пов'язано з його братом. Щось із його братом.
Та все одно, чому його не відвезли на Сорок третю вулицю? Як так вийшло, що не було фургона митниці, замаскованого під поштову вантажівку (якби не ґрати на задніх вікнах, їх можна було б легко сплутати)? Бо Едді справді щось зробив із товаром? Десь його скинув? Сховав?
Сховати товар на літаку неможливо.
І скинути неможливо.
Звісно, і з деяких в'язниць годі втекти, й деякі банки пограбувати, і від деяких термінів ув'язнення відмазатися. Але ж людям іноді це вдавалося. Гаррі Гудіні пощастило вибратися з гамівних сорочок, замкнених багажників, банківських сховищ, хай їм чорт. Але Едді Дін — не Гудіні.
Справді?
Він міг наказати прикінчити Генрі в їхній квартирі, міг зробити так, щоб Едді загинув на лонг-айлендській естакаді або — навіть краще — також у квартирі, де копи побачили б таку картину: двоє наркашів, докайфувавшись до нестями, забули, що вони брати, і повбивали один одного. Ате при цьому надто багато питань залишилося б без відповіді.
Він отримає відповіді тут, у себе, і залежно від того, якими вони будуть, і щоби клопіт не заскочив його зненацька, вживе якихось заходів чи просто задовольнить свою цікавість (будуть відповіді), а потім замочить їх обох.
Кількома відповідями більше — двома наркоманами менше. Бодай якийсь зиск і не така вже й велика втрата.
У іншій кімнаті тривала вікторина, й хід знову перейшов до Генрі.
— Добре, Генрі, — сказав Джордж Бйонді. — Будь уважний, бо питання підступне. Категорія — географія. Питання таке: як називається єдиний континент на планеті, де живуть кенгуру?
Запала напружена мовчанка.
— Джонні Кеш, — відповів Генрі, й усі розреготалися на повні горлянки, та так, що аж стіни здригнулися.
Чимі напружився, боячись, що Балазарів картковий будиночок (який міг би стати Вежею тільки в тому разі, якби так було завгодно Господові чи сліпим силам, що керували всесвітом від Його імені) розлетиться.
Карти трохи затремтіли. Якщо хоч одна з них упаде, то вона неминуче потягне за собою інші.
Але цього не сталося.
Балазар підвів очі і всміхнувся до Чимі.
— Piasan, — сказав він. — Il Dio est bono; il Dio est malo; temps est poco-poco; tu est une grande peeparollo. [11]
Чимі всміхнувся.
— Si, senor, — відповів він. — Io grande peeparollo; Io va fanculo por tu. [12]
— None va fanculo, catzarro, — відповів йому Балазар. — Eddie Dean va fanculo. [13]
Він лагідно посміхнувся і почав зводити другий рівень своєї карткової вежі.
11
Земляче… Господь добрий. Господь злий. Часу мало-мало, а ти великий йолоп (спотвор, im.).
12
Так, сеньйоре. Я великий йолоп. Заради тебе я готовий відправитися в дупу (спотвор, im.).
13
Не треба лізти в дулу, вилупку. Туди піде Едді Дін (спотвор, im.).
11
Коли фургон припаркувався біля Балазарового бару, Кол Вінсент саме дивився на Едді. І побачив шось неймовірне. Він спробував заговорити і зрозумів, що не може. Язик прилип до піднебіння, і Кол зміг видушити з себе тільки притлумлене бурмотіння.
Він побачив, що колір очей Едді змінився з карого на блакитний.
12
Цього разу рішення Роланда виступити на передній план було підсвідомим: він інстинктивно плигнув, ні про що не думаючи, рухаючись так само спонтанно, як і тоді, коли зіскакував зі стільця й тягнувся по револьвери, коли хтось вдирався до кімнати.
«Вежа! — ошелешено подумав він. — Це ж Вежа, Господи, Вежа в небі, Вежа! Я бачу в небі Вежу, накреслену вогненними червоними лініями! Катберте! Алане! Десмонде! Вежа! В…»
Але цього разу він відчув, що Едді бореться — не з ним, а намагаючись поговорити, відчайдушно прагнучи щось йому пояснити.
Стрілець відійшов назад і почав слухати — слухати без надії. А десь над узбережжям, на невідомій відстані в часі й просторі, його непритомне тіло здригалося в конвульсіях і тремтіло, як тіло людини, що бачить солодкий до нестями чи неймовірно кошмарний сон.