Крізь час. Темна Вежа II
Шрифт:
— Отже, ти заховав товар. Це цікаво. Розкажи мені, як можна заховати два фунти коксу на реактивному літаку? Таку інформацію завжди корисно мати. Це наче в історії про загадку замкненої кімнати.
— Я його не заховав. Але й при собі його не маю, — сказав Едді.
— А хто має? — спитав Клаудіо і почервонів, бо його брат понуро, майже люто зиркнув на нього.
— Він, — із посмішкою відказав Едді, показуючи на Енріко Балазара, що височів над вежею з карт. — Товар уже доставлено.
Уперше відтоді, як Едді ввели під конвоєм до кабінету, на обличчі Балазара з'явився непідробний вираз: здивування. З'явився і миттю зник. Він ввічливо посміхнувся.
— Так, — сказав він. — Доставлено до місця, про яке ти повідомиш пізніше, після того як ти, твій брат і ваш товар опинитеся в безпеці. Може, в Ісландії. Ти так усе розрахував?
— Ні, — відповів Едді. — Ви не розумієте. Він тут. Доставка додому. Як ми й домовлялися. Бо навіть у такі часи, у такий вік, як нині, є люди, котрі й досі вважають, що угода є угода і її треба виконувати, як домовлялися від самого початку. Знаю, звучить неймовірно, але це факт.
Всі вирячилися на нього.
«Як я тримаюся, Роланде?» — спитав Едді.
По-моєму, тримаєшся ти чудово. Але не дозволяй цьому Балазарові знову повернути душевну рівновагу, Едді. Гадаю, він небезпечний.
Думаєш? Ну, на цьому я знаюся краще за тебе, друже. Я на сто відсотків упевнений, що він небезпечний. Дуже небезпечний, хай йому чорт.
Він знову подивився на Балазара і злегенька йому підморгнув.
— Тож якщо кому й слід зараз перейматися щодо федералів, то це вам, а не мені. Якщо вони приїдуть сюди з ордером на обшук, то може виявитися, що вас трахнуть, навіть якщо ви не розставите ноги, пане Балазар.
Балазар узяв дві карти, але руки зненацька затремтіли, і він відклав їх убік. Це тривало не довше миті, але Роланд помітив, і Едді побачив також. На його обличчі з'явився й одразу ж зник вираз нерішучості — можливо, навіть миттєвого страху.
— Тримай язика на припоні, коли розмовляєш зі мною, Едді. Стеж за своєю мовою і, будь ласка, пам'ятай, що мій час і моє терпіння щодо всіляких нісенітниць вже майже вичерпані.
Вираз обличчя Джека Андоліні став стривоженим.
— Та він з ними змовився, пане Балазар! Цей малий гівнюк здав їм кокс, і вони підкинули його сюди, поки вдавали, що допитують його!
— Тут нікого не було, — сказав Балазар. — Ніхто не зміг би підібратися до мене близько, Джеку, і ти це знаєш. Варто лише голубові на даху перднути, як спрацьовує сигналізація.
— Але…
— Навіть якби їм вдалося десь нас підставити, у нас все одно стільки людей у їхній організації, що через три дні їхня справа накрилася б мідним тазом. Ми б знали — хто, коли і як.
Погляд Балазара знову повернувся до Едді.
— Едді, у тебе в розпорядженні п'ятнадцять секунд на те, щоб припинити верзти цю хрінотінь. А потім я звелю Чимі Дрето зробити тобі боляче. Ще пізніше, трохи поробивши тобі боляче, він піде, і з сусідньої кімнати ти почуєш, як він робить боляче твоєму братові.
Едді весь напружився.
«Спокійно», — пробурмотів стрілець, а сам подумав: «Завдати йому болю — раз плюнути. Для цього тільки треба вимовити ім'я його брата. Це все одно що колупатися палицею у відкритій рані».
— Зараз я зайду до вашого туалету, — сказав Едді й показав рукою на двері в дальньому лівому кутку кімнати. Ці двері були настільки непомітні, що майже зливалися з обшивкою стін. — І зайду сам. А потім вийду з фунтом вашого кокаїну. Половиною партії. Ви його перевірите. Потім приведете Генрі сюди, щоб я на нього подивився. Коли я його побачу, переконаюся, що з ним усе гаразд, ви віддасте йому наш марафет, і він поїде додому з одним із ваших джентльменів. Поки він буде в дорозі, я і… — «Роланд» мало не сказав він, — я і решта чуваків, що, як нам з вами обом добре відомо, тут стовбичать, спостерігатимемо, як ви будуєте ту штуку. Коли Генрі буде вдома, в безпеці — тобто ніхто не нависатиме над ним, тримаючи біля скроні пушку, — він подзвонить і скаже одне слово. Це пароль, ми вигадали його, коли я їхав на завдання. Про всяк випадок.
Стрілець зазирнув у підсвідомість Едді, щоби перевірити, правда це чи блеф. Це була правда, принаймні Едді в це вірив. Роланд зрозумів, що Едді справді вірить, що його брат Генрі радше помре, ніж скаже це слово під дулом пістолета. Сам стрілець не був такий упевнений.
— Мабуть, ти гадаєш, що я досі вірю в Санта-Клауса, — сказав Балазар.
— Знаю, що не вірите.
— Клаудіо. Обшукай його. А ти, Джеку, йди до мого туалету. Обшукай там усе.
— Там є якийсь сховок, про який я не знаю? — спитав Андоліні.
Балазар замислився, не зводячи з Андоліні уважного погляду темно-карих очей. — На задній стінці аптечки є маленька відсувна панель, — нарешті сказав він. — За нею ятримаю кілька особистих дрібничок. Для фунта марафету там місця замало, але все одно краще перевір.
Коли Джек зайшов до маленької вбиральні, стрілець побачив спалах того самого холодного білого світла, що й у вбиральні повітряного диліжансу. Потім двері зачинилися.
Балазарів погляд блискавично метнувся до Едді знову.
— Навіщо вся ця маячня божевільного, Едді? — мало не з сумовитим виразом промовив він. — Я вважав тебе розумнішим.
— Скажіть, що я брешу, просто мені у вічі, — тихо мовив Едді.
Балазар виконав його прохання. Він довго не відводив погляду. Потім відвернувся, засунувши руки в кишені так глибоко, що стало помітним заглиблення між половинками його селянської дупи. Всім своїм виглядом він демонстрував жалість — співчуття до блудного сина, — але перед тим, як він знову відвернувся, Роланд встиг вловити на його обличчі вираз, що аж ніяк не можна було назвати співчуттям. Те, що Балазар побачив у очах Едді, не спонукало його сумувати, а навпаки — викликало сильне занепокоєння.
— Роздягайся, — наказав Клаудіо, наставивши на Едді пістолета.
І Едді почав знімати одяг.
5
«Мені це все не подобається», — розмірковував Балазар, чекаючи, поки Джек Андоліні вийде з туалету. Йому було страшно, він раптом почав пітніти — не тільки під пахвами і в паху (в цих місцях він пітнів навіть у найлютіші морози), — а весь вкрився потом. Коли Едді їхав, то виглядав як наркаш — хай навіть розумний, але все одно наркаш, жалюгідна істота, яку можна заманити будь-куди, підчепивши за яйця риболовним гачком героїну, — а повернувся зовсім іншим… яким же? Так, наче він певним чином змінився, змужнів.