Крізь час. Темна Вежа II
Шрифт:
— Мені потрібні Клаудіо і Фігляр, — сказав Балазар. — Приведи їх, і якомога швидше. Той малий щось затіває.
— У нас одна проблема, — сказав Чимі.
Гнівний погляд Балазарових очей метнувся від дверей туалету до Чимі.
— В мене їх і так уже по вуха. Що там іще, Чимі?
Чимі облизнув губи. Він не любив повідомляти Да Боссу погані новини навіть за найкращих обставин. А вже коли бос виглядав так, як зараз…
— Ну, — сказав він і знову облизнув губи. — Бачте…
— Ти можеш не м'ятися, хай тобі грець? —
19
Сандалова рукоятка револьвера була такою гладенькою, що Едді, взявшись за нього, мало не впустив собі на пальці ніг. Через велетенський розмір ця штуковина здавалася допотопною і була такою важкою, що він одразу зрозумів: тримати доведеться двома руками. «Віддача буде такою, що мене розмаже по найближчій стінці, — подумав він. — Це за умови, що він вистрілить». І все ж якась частина його єства страшенно хотіла потримати в руках цей револьвер, відгукувалася на його цілком конкретне призначення, відчувала його темне криваве минуле й омиту кров'ю історію та хотіла стати його складовою.
«Цю крихітку тримали в руках тільки кращі з кращих, — подумав Едді. — Принаймні досі».
— Готовий? — спитав Роланд.
— Ні, але ходімо, — відповів Едді.
Лівою рукою він взяв Роланда за ліве зап'ястя. Своєю гарячою правою Роланд обійняв Едді за голі плечі.
І так вони разом переступили через поріг дверного отвору і з відкритої всім вітрам темряви узбережжя в напівмертвому світі Роланда потрапили у прохолодне флуоресцентне сяйво особистого туалету Балазара в «Похилій вежі».
Едді примружив очі, призвичаюючись до світла. І почув, як Чимі Дрето в сусідній кімнаті каже: «У нас одна проблема». «Хіба тільки у вас?» — подумав Едді, і тут його погляд зупинився на Балазаровій аптечці. Її дверцята були прочинені. В пам'яті зринув епізод, коли Балазар наказував Джекові обшукати туалет, а Андоліні спитав, чи є там місце, про яке він не знає. Балазар відповів не зразу. «На задній стінці аптечки є невеличка відсувна панель, — відповів він. — Там я тримаю кілька особистих дрібничок».
Андоліні відсунув металеву панель убік, але не став завдавати собі клопоту, щоби закрити її.
— Роланде! — прошипів Едді.
Роланд підняв свого револьвера і притиснув ствол до губ, наказуючи йому поводитися тихіше. Едді нечутно ковзнув до шафки з ліками.
Кількома особистими дрібничками виявилися флакон супозиторіїв, примірник порножурнальчика «Дитячі забави» з неякісною поліграфією (на обкладинці двоє голих дівчаток віком років восьми цілувалися взасос)… і ще вісім чи десять пробних упаковок «Кефлексу». Едді знав, що таке «Кефлекс». Це було відомо всім наркоманам з їхньою схильністю до інфекцій, як загальних, так і місцевих.
«Кефлексом» називався антибіотик.
«В мене їх і так по вуха, — казав за стінкою Балазар. У його голосі вчувалося занепокоєння. — Що там іще, Чимі?»
«Якщо вже це не допоможе йому побороти хворобу, то йому вже нічого не допоможе», — подумав Едді. Позгрібавши упаковки, він зібрався було розпихати їх по кишенях, але вчасно згадав, що в нього немає кишень. Він хрипко лайнувся, що зовсім не нагадувало сміх.
Потім почав скидати упаковки в раковину. Пізніше потрібно буде забрати їх… якщо настане це «пізніше».
— Ну, — казав Чимі, — бачте…
— Ти можеш не м'ятися, хай тобі грець? — гримнув Балазар.
— Старший брат того малого, — сказав Чимі, й Едді завмер з двома останніми упаковками «Кефлексу» в руці, піднявши голову. Зараз він більше, ніж будь-коли, нагадував собачку зі старих грамплатівок.
— Що з ним? — нетерпляче відмахнувся Балазар.
— Він мертвий.
Едді впустив «Кефлекс» у раковину й повернувся до Роланда.
— Вони вбили мого брата.
20
Балазар уже розтулив було рота, аби вилаяти Чимі й наказати не діставати його різним лайном, бо він має важливіші справи, про які варто непокоїтися — такі, наприклад, як ось це настирливе відчуття, що хлопець пошиє його в дурні, незважаючи на те, буде Андоліні його контролювати чи ні, — аж раптом почув голос малого так само чітко, як і малий, поза сумнівом, чув розмову між ним та Чимі. «Вони вбили мого брата», — сказав малий.
Раптом Балазару стало геть байдуже до свого товару, до своїх питань, що так і лишилися без відповіді, і взагалі до всього, крім бажання різко натиснути на гальма, та так, щоб вони завищали, і зупинити цю ситуацію, поки вона не стала ще фатальнішою.
— Джеку, пристрель його! — закричав він.
Відповіді не було. А потім він знову почув, як хлопець каже: «Вони вбили мого брата. Вбили Генрі».
І Балазар збагнув — з усією переконливістю, — що розмовляє той не із Джеком.
— Збери всіх джентльменів, — сказав він, звертаючись до Чимі. — Усіх без винятку. Ми підсмажимо цьому мудаку сраку, а коли він здохне, потягнемо його на кухню і я особисто відрубаю йому голову.
21
— Вони вбили мого брата, — сказав в'язень. Стрілець промовчав. Він тільки дивився і думав: «Флакони. В раковині. Це те, що мені потрібно. Принаймні, він вважає, що мені це потрібно. Пакети. Не забути. Не забути».
«Джеку, пристрель його!» — долинуло з сусідньої кімнати.
Едді й стрілець не звернули на це уваги.
«Вони вбили мого брата. Вбили Генрі».
У сусідній кімнаті Балазар уже говорив, як здобуде свій трофей — голову Едді. І в цьому стрілець знайшов якусь дивну втіху для душі: схоже, не все у цьому світі було геть не таким, як у його власному.
Тип, якого звали Чимі, почав хрипко гукати, скликаючи інших. Почулося зовсім не джентльменське тупотіння: прихвосні бігли з усіх ніг.