Крізь час. Темна Вежа II
Шрифт:
А потім запала тиша, затишшя, у якому Едді чув лише стогони чоловіка, якого привалило Великим Джорджем (впавши на Руді Веккіо — а саме так звали цього нещасного, — Джордж поламав йому три ребра), і гучний дзвін у власних вухах. Він і сам не знав, чи повернеться до нього коли-небудь нормальний слух. У порівнянні з цим веселеньким гармидером, який, схоже, вже закінчився, найгучніший рок-концерт, на якому був Едді, здавався тепер не гучнішим за радіо, що грає десь там, за два квартали.
Кабінет Балазара тепер важко було взагалі назвати кімнатою. Функція, яку він виконував раніше,
Від стіни між туалетом і офісом лишилася тільки пара-трійка підпорок. Скрізь виблискувало розбите скло. Стеля, зрешечена страхопудним, але геть ні до чого не придатним Фігляревим генератором феєрверків М-16, звисала шматками, наче відлущена шкіра.
Едді сухо кашлянув. Зараз до його вух доносилися й інші звуки — збуджений гул голосів, крики на вулиці біля бару, а десь на віддалі аж заходилися сирени.
— Скільки їх? — спитав у Едді стрілець. — Ми їх усіх поклали?
— Гадаю, так…
— Едді, у мене для тебе сюрприз, — сказав Кевін Блейк із коридора. — Я подумав, що тобі захочеться його мати, на пам'ять, типу сувеніра. — І те, що Балазарові не вдалося зробити з молодшим Діном, Кевін зробив зі старшим. Відтята голова Генрі Діна покотилася в двері.
Побачивши, що це таке, Едді закричав не своїм голосом. Він побіг до дверей, не зважаючи на гострі скалки дерева і скла, що впивалися в голі ступні. По дорозі кричав і стріляв, і розстріляв останні п'ять патронів, що лишалися у великому револьвері.
— Едді, ні! — заволав Роланд, але Едді не чув. Він ніби оглух.
У шостому гнізді виявився зіпсований патрон, але на той момент Едді не розумів нічого, крім того, що Генрі мертвий, Генрі, вони відрізали йому голову, якийсь паскудний недоносок відрізав голову Генрі, і той сучий виблядок заплатить за це, о так, сто пудів.
Тому він побіг до дверей, знову і знову тиснучи на гачок, не розуміючи, що револьвер не стріляє, не усвідомлюючи, що його ноги геть закривавлені, а Кевін Блейк, низько пригнувши голову, переступив через поріг і йде йому назустріч з автоматичним пістолетом «Лама» тридцять восьмого калібру в руці. Руді кучеряві патли Кевіна стали сторч, і Кевін усміхався.
24
«Він промаже, куля пролетить нижче», — подумав стрілець, знаючи, що, навіть якщо його здогад правильний, йому знадобиться неабияке везіння, щоби влучити в ціль цією ненадійною пукалкою.
Коли Роланд побачив, яку штуку встругнув Балазарів блазень, аби виманити Едді за двері, він звівся на коліна і підпер ліву руку кулаком правої для рівноваги, рішуче ігноруючи зойк від болю, що пронизав його, коли рука стислася в кулак. У нього буде тільки один шанс. Тут не до болю.
А потім рудоволосий,
Стрілець чекав перехресного вогню смерті, що переріже Едді навпіл, але ніхто не вистрілив, і Роланд зрозумів, що все скінчено. Якщо й були інші солдати, то вони показали спину.
Він втомлено звівся на ноги, похитнувся і повільно рушив до місця, де стояв Едді Дін.
— Припини, — наказав він.
Не звертаючи на нього жодної уваги, Едді продовжував марно натискати на гашетку великого Роландового револьвера, дуло якого було спрямоване на мертвого чоловіка.
— Припини, Едді, він мертвий. Вони всі мертві. У тебе з ніг кров тече.
Едді знову його проігнорував і продовжував натискати на гачок револьвера. Гамір схвильованих голосів надворі все наближався. Як і сирени.
Стрілець взявся за револьвер і потягнув його до себе. Едді повернувся до нього, і перш ніж Роланд зрозумів, що діється, той ударив його по голові збоку його ж револьвером. Роланд відчув на щоці теплу цівку крові й прихилився до стіни. Він відчайдушно намагався встояти на ногах, бо їм з Едді треба було вибиратися звідти, і до того ж негайно. Але, попри всі його зусилля, відчув, що сповзає стіною вниз, а потім світ ненадовго заволокло сірою пеленою.
25
Він пролежав у відрубі не більше двох хвилин, а потім спромігся зосередитися й підвестися на ноги. Едді в коридорі не було. Роландів револьвер лежав на грудях мертвого рудоволосого чоловіка. Що було сили змагаючись із запамороченням, стрілець нахилився, підняв револьвер і незграбним перехресним рухом поклав його в кобуру.
«Я хочу назад свої трикляті пальці», — втомлено подумав він і зітхнув.
Він хотів нормальним кроком повернутися назад у кабінет, що лежав тепер у руїнах, але не зміг: надто вже сильно його хитало. Зупинившись, він нахилився і позбирав увесь одяг Едді, який зміг втримати зігнутою лівою рукою. Виття сирен звучало вже майже поряд. Роланд вирішив, що наближається поліція, озброєний загін шерифа чи щось подібне… але все одно існувала ймовірність, що це Балазарові люди поспішали на підмогу.
— Едді, — прохрипів він. — Горло знову пульсувало й боліло, навіть сильніше, ніж ґуля на потилиці, куди Едді втрапив рукояткою револьвера.
Едді не відреагував. Він сидів на підлозі, ніжно притискаючи до живота голову брата, весь тремтів і схлипував. Стрілець пошукав поглядом двері, не знайшов їх і відчув огидний поштовх, що межував із жахом. А потім згадав. Коли вони обидва перебувають на цьому боці, єдина можливість відчинити двері — встановити фізичний контакт із Едді.
Він потягнувся до нього рукою, але Едді сахнувся. З його очей весь час котилися сльози.