Країна розваг
Шрифт:
– Капітане, до зльоту готовий?
– Думаю, що так.
– Дивовижа чекає. – Він підморгнув мені й посунув важіль керування вперед. Колесо знову почало обертатися, і зненацька Лейн Гарді опинився піді мною. Він дивився вгору. Так само, як і стара жінка біля палатки для ворожіння. Вона вигнула шию і затулила очі від сонця. Я весело помахав їй рукою. Вона помахом не відповіла.
Я піднімався понад усім, що було внизу, крім химерних вигинів і проваль «Громовиці», відчував прохолоду повітря, такого, яким воно буває напровесні, і мені здавалося (тупо, але правда), що всі мої турботи й негаразди лишилися десь унизу.
«Джойленд» не був тематичним парком, і це дозволяло зібрати в ньому потроху різних атракціонів. Другі «американські гірки» звалися «Скаженою трясучкою».
Лейн Гарді почекав, коли я піднімуся аж на самісінький верх, а тоді зупинив колесо. Я сидів у кабінці, яка погойдувалася на вітрі, міцно тримався за перекладину і дивився на досі не знайомий мені світ. На захід простягалася рівнинна місцевість Північної Кароліни, неймовірно зелена як для хлопця з Нової Англії, який звик вважати березень всього-на-всього холодним і брудним провісником справжньої весни. На сході лежав океан. Темно-сині хвилі з металевим відливом розбивалися пінними кремово-білими баранцями на березі, уздовж якого я впродовж кількох місяців носитиму в обидва боки своє розбите серце. А просто переді мною виднілися веселі каруселі «Джойленду» – великі й маленькі атракціони, концертна зала та ятки, сувенірні крамнички й автобус «Веселий пес», що розвозив відвідувачів по найближчих мотелях і, авжеж, на узбережжя. На півночі лежав Гевенз-Бей. З висоти пташиного польоту над парком (згори, де повітря прозоре) містечко здавалося купкою дитячих кубиків, над яким вивищувалися і вказували на сторони світу чотири шпилі церкви.
Колесо знову рушило. Я спускався, наче малий у оповіданні Редьярда Кіплінга, що їхав на хоботі в слона. Лейн Гарді зупинив колесо, проте дверцята мені не відчинив. Зрештою, я вже майже був працівником.
– Ну і як?
– Супер, – сказав я.
– Ага, непогано як на бабусин атракціон. – Він поправив свій котелок, скосивши його на інший бік, і поглянув на мене оцінюючи. – Скільки в тобі зросту? Шість і три [8] ?
– Шість і чотири.
– Ага. Побачимо, як тобі сподобається катати свої шість і чотири на колесі в середині липня у шкурі, співаючи «З днем народження» якомусь розбещеному малому шмаркатому засранцю з цукровою ватою в одній руці і напіврозталим ріжком морозива в іншій.
8
1 м 90 см.
– У якій шкурі?
Але Гарді вже йшов до своєї машинерії і не відповів. Може, не розчув через радіо, бо з нього саме горлав «Крокодилячий рок». А може, хотів, щоб моя майбутня праця в ролі одного з веселих песиків «Джойленду» стала сюрпризом.
До зустрічі з Фредом Діном я мав убити понад годину, тому прогулявся Дорогою Гінчаків до вагончика, де продавали гарячі обіди (й, судячи з усього, бізнес ішов непогано). Не все в «Джойленді» було пов’язано з собачою темою, проте їй присвятили чимало місць. Не винятком стала і ця забігайлівка, під вивіскою «Смаколики-цуциколики». Мій бюджет для цієї подорожі в пошуках роботи був сміховинно малим, проте я подумав, що кілька баксів на чилі-доґ і паперовий пакетик картоплі-фрі якось уже дозволю собі витратити.
Коли я порівнявся з яткою хіроманта, переді мною виросла Мадам Фортуна. Хоча це не зовсім правильно, бо Фортуною вона була лише в період з п’ятнадцятого травня до Дня праці. Протягом цих шістнадцяти тижнів вона вбиралася у довгі спідниці, сітчасті багатошарові блузки й шалі, прикрашені розмаїтими кабалістичними символами. У вухах у неї теліпалися золоті кільця, такі важкі, що відтягували мочки, і розмовляла вона з сильним циганським акцентом, завдяки якому здавалася персонажем з фільму жаху тридцятих років, з тих, де показували оповиті імлою замки й зловісно завивали вовки.
Решту місяців року вона була бездітною вдовою з Брукліну, яка колекціонувала статуетки Гуммель [9] і любила дивитися фільми (особливо сльозливі мелодрами, де якась дівчинка захворює на рак і красиво вмирає). Того дня на ній був скромний чорний діловий костюм зі штанами й туфлі на низьких підборах. Кольоровий штрих додавав рожевий шарфик навколо шиї. Голову Фортуни вінчала кучма густих неслухняних сивих кучерів, проте то була перука і поки що вона зберігалася під скляним куполом у будиночку в Гевенз-Бей. Власне волосся віщунки було коротко стрижене й фарбоване в чорний колір. Фанатка любовних історій із Брукліну і провидиця Фортуна мали тільки одну спільну рису: обидві вважали себе екстрасенсами.
9
Порцелянові статуетки, створені за ескізами сестри-францисканки Марії Інносентії Гуммель, відомої німецької черниці й художниці.
– Над тобою нависла тінь, юначе, – проголосила вона.
Опустивши погляд, я побачив, що вона цілковито має рацію. Я стояв у тіні «Колеса Кароліни». І вона теж.
– Та не ця, дурко. Над твоїм майбутнім. Ти відчуватимеш голод.
Я вже його відчував, до того ж сильний, проте цуциколик завдовжки з фут невдовзі його втамує.
– Це дуже цікаво, місіс… е-е…
– Розалінд Ґолд. – Ворожка простягнула руку. – Але ти можеш називати мене Роззі. Як усі. Хоча поки сезон… – Вона ввійшла в образ, тобто заговорила так, наче вона – Бела Луґоші [10] , тільки з грудьми. – Боки дзезон, я… Фортуна!
10
Бела Луґоші – американський актор угорського походження, найбільш відомий виконанням ролі графа Дракули в бродвейській постановці 1927 р. та у фільмі, що з'явився після неї.
Я потиснув їй руку. Якби вона була не лише в образі, а й у костюмі, на зап’ясті б задзеленчало з півдесятка золотих браслетів.
– Дуже приємно. – І, приміряючи той самий акцент: – А я… Дефін!
Вона навіть не всміхнулася.
– Це ірландське ім’я?
– Так.
– Ірландці сповнені журби, багато хто з них володіє даром бачити. Не знаю, чи ти маєш у собі цей дар, однак таку людину ти зустрінеш.
Насправді я був сповнений радості… поряд із усепоглинущим бажанням запхати в себе цуциколика, бажано приправленого чилі. Усе це дуже нагадувало пригоду. Я сказав собі, що це відчуття вивітриться, коли я наприкінці робочого дня вимиватиму туалети чи витиратиму блювотиння з сидінь «Чашок-кружляшок», але на ту мить усе здавалося просто ідеальним.
– Ви відпрацьовуєте свій образ?
Вона випросталася в повен зріст (щонайменше п’ять футів шість дюймів [11] ).
– Ніякий це не образ, дитинко. – Вона промовила «обрез» замість «образ». – Євґеї – найчутливіша ґаса у світі. Це всім відомо. – І заговорила без акценту. – Крім того, працювати в «Джойленді» краще, ніж ворожити по руці на Другій авеню. Журливий ти чи ні, ти мені подобаєшся. Від тебе йдуть хороші вібрації.
– Це одна з моїх улюблених пісень «Біч Бойз».
11
1 м 70 см.