Крила надії
Шрифт:
– Тітонько, я ж забула Олегові подзвонити, телефон в автобусі сів. Я зараз швиденько додому збігаю.
– Добре, доню біжи, – відповіла тітка Надія, – за Катрусю не хвилюйся. Ми знайдемо заняття правда, квіточко?
– Так, – з повним ротом вареників відповіла Катруся. Тітка Надія з любов'ю погладила по голівці дівчинку.
А Ольга вже помчала додому, їй було страшенно незручно, адже за весь час вона навіть не згадала за Олега.
– Алло, любий! – швиденько проговорила Ольга, – у нас все добре.
– Олю, я хвилювався! – трохи незадоволено відповів Олег, –
– Вибач, батарея сіла! Як ти там?
– Вас нема лишень день, а я страшенно сумую! – відповів він. – Олю, давай додому. Хочеш знайдемо тобі заняття і ніколи буде сумувати.
Принцеска не знала, що відповісти, адже Олег дуже рідко ділився своїми почуттями. В більшості він був людиною діла, а не слова.
– Олеже, ми тільки-но приїхали, дай мені тиждень, – промовила в трубку Оля і почула сумне мовчання у відповідь.
– Добре, – врешті-решт відповів Олег і поклав трубку.
Ні, він не образився, Олег був не з тих чоловіків, котрі ображаються на дрібниці і постійно з'ясовують стосунки.
Коли Ольга з Катрусею зі звичайного села переїхали у велике місто, Олег зробив все, що вони відчували себе комфортно. І, дійсно, це було кохання, нешалене і непристрасне. Їх любов була інакшою, наче зустрілись дві рідні душі, які дуже довго шукали один одного.
Тож Ольга ні на хвильку не сумнівалася в Олегові, просто часом відчувала, що пливе по течії, що звикає до роскоші, звикає бути вдома і чекати чоловіка, звикає жити без мрії та без натхнення. Тому і приїхала в село, щоб зрозуміти своє власне життя і вирішити, яким шляхом йти. Коли Оля вийшла з будинку потихеньку темніло, з розмовами і роздумами час швидко минає, тож треба спішити до тітки Надії.
Потихеньку на село спустився вечір, на небі запалали яскраві весняні зорі, в деяких двориках грало тихенько радіо. Золота молодь, що не виїхала до міста, збиралися на лавочках, того гляди з різних кутків села доносився дзвінкий сміх.
Ольга з Катрусею повертались додому від тітки Надії, маленька вже трохи куняла, втомилася за цілий день, але своїми маленькими рученятками намагалась нести разом з мамою торбинку. Тітка передала різноманітної всячини: домашню курочку, картоплину, цибулинку, бурячку.
– Тітонько, ну на що ви стільки нам всього надавали? – з тихою вдячністю питала Ольга.
– Поговори мені ще, – Надія з любов'ю грозила пальчиком Ользі, наче маленькій дівчинці.
– Дякую, люба ви наша! Щоб ми без вас робили, – сказала Ольга на прощання, – завтра чекаємо вас на обід.
– Буду, обов'язково! Добраніч, мої квіточки. Тож дівчата рушили додому, смішно сказати, пройти через хату, так близько. В першу чергу, Ольга швиденько застелила нову постіль у спальні.
– Мамусю, а давай поп'ємо чайку? – запропонувала Катруся і не дочекавшись відповіді, побігла на кухню.
– Добре, моє сонечко! Ольга нагріла води на газовій плитці, швиденько дістала мед і сухі гірські трави, залишились ще з того року, і заварила запашного чаю. На хвильку на кухні поселилися умиротворена тиша, часом Ольга помічала, що Катруся відчуває оточуючий світ не як дитина, а як доросла. От і зараз замість тисячи дитячих питань, маленька спокійно пила чай з якимось справжнім задоволенням.
– Доню, ти не жалкуєш, що ми приїхали в село? – наважилась запитати Ольга.
– Що ти, мамо, я дуже щаслива! В місті мені страшенно не вистачало наших гір і полонин, я сумувала за Мусею, Стешком і тітонькою Надією.
– Добре, дівчинко моя! – сказала Ольга з полегшенням, вона завжди намагалася чути свою власну дитину, без оцих ось стереотипів: "я-мати-ти-донька-ти-мусиш-мене-слухатись". Часом діти розуміють більше ніж дорослі, бо вони живуть набагато простіше за нас. Не вигадують проблеми і просто радіють життю. – Катрусь, ходімо до ванної кімнати, почистимо зуби і будемо спати.
– Добре, мамусю! А казочку розповіси!
– Звичайно. Дівчата швиденько почистили зуби в старенькій ванній кімнаті, переодягнулись в піжами і запригнули в постіль. Ольга почала розповідати казочку Катрусі, коли дівчинка міцно притулилась до мами і прошепотіла:
– Не сумуй, моя люба! Все буде добре. Ольга міцно поцілувала доньку і нарешті дівчата поринули у солодкі сни. Ось так і закінчився цей насичений день.
Частина 3
Коли Ольга сказала, що хоче поїхати в село погостювати, Олег в душі відчув полегшення, хоча сам не міг собі в цьому зізнатись. Він відчував, що Ольга з кожним днем віддаляється, нема ні сварок, ні суперечок, лиш сумний погляд. Вона залишалась все ж такою прекрасною, але наче хтось забрав сяйво з коханих голубих очей. Чоловік мав за плечима невдалий шлюб і десятилітнього сина Сергія, колишня дружина Марина жила за кордоном. Тож спілкування з власним сином було нечастим, але фінансово Олег повністю забезпечував свою дитину.
Смішно сказати, але Ольга ніколи не цікавилася фінансовими можливостями чоловіка, знала лише про хорошу роботу на фірмі, про дорогу машину в гаражі, про квартиру в якій вони жили і яка дісталась у спадщину. Тож Олег ніколи не розповідав, що є співвласником туристичного холдингу. Хоча за рік спільного життя подружжя не виїжджало за кордон, та це й зрозуміло: в світі панувала страшна пандемія, добре, хоч час від часу могли сім’єю поїсти морозива в кафе, сходити в кіно та погуляти по місту.
Оля стала для чоловіка справжньою знахідкою, якщо можна так сказати. В цьому, напевне, і був сенс життя: приходити втомленим після роботи і відчувати ніжні обійми коханої жінки, яка не пред’являє претензій, коли чоловік затримується на роботі, яка просто любить, з якою можно і поговорити і просто помовчати в комфортній тиші.
Господи Боже, а ночі, та за такі палкі і шалені ночі можно пів життя віддати. Оля була пристрасною і водночас ніжною, вона завжди віддавала себе без остачі. В житті Олега було багато жінок, знайомих на одну ніч і просто коханок, але тільки не такої, як принцеса. Інколи вечері, коли Катруся вже спала, подружжя сиділи на кухні і пили вино, про щось розмовляли, про щось мовчали, Несмітний ділився планами, а жінка розповідала про свої мрії.