Крила надії
Шрифт:
– Олег, я дякую тобі за наше життя, – відверто сказала Ольга, – цей рік промайнув, як одна хвилина.
– Але, – сказав Олег і притулив до себе жінку, – мені потрібна ти щаслива і усміхнена.
– Втомилась я у місті, – почала принцеска, – не звикла до розкоші і звикати не хочу, адже прийшла до тебе гола й боса, на все готове.
– Гола ти мені дуже подобаєшься, – засміявся Олег, але прекрасно зрозумів, що Ольга говорить повністю серйозно. – Коли я був перший раз одружений, то у моєї дружини на першому місці були гроші, – почав він розповідати про минуле, – а вже потім родина. А я в погоні за достатком не чув і не бачив нічого довкола, одна машина змінилась на іншу, з’явилась нерухомість,
– Мені шкода, – промовила Ольга, – що так трапилось. Зрада – це боляче, зрада близької людини – це болючіше в декілька разів.
– А мені не шкода, – Олег з ніжністю виводив різноманітні узори на долоні дружини, – тоді я б ніколи не зустрів тебе.
– Що було потім? – запитала жінка. Перший раз за весь час, що вони разом, чоловік вперше почав розповідати за колишню дружину, зазвичай він цю тему ніколи не піднімав.
– Далі все було, як по сценарію фільму, – продовжив свою розповідь Несмітний, – розлучення, звинувачення мене у всьому, що не приділяв уваги, що заробляв мало грошей. Марина вимагала половину майна, але я купив квартиру на ім’я сина в Чехії, саме там захотіла жити вона. І кожного місяця відправляю кошти для Сергія. Марина непогана мати, то ж за це я спокійний. Бачимося декілька разів на рік, коли вони прилітають в Україну, коли я літаю до Праги.
– Але чому ти хоча б не телефонуєш сину? – їй як одинокій матері в минулому було це не зрозуміло.
– Сергій не по роках дорослий хлопчина, ми з задоволенням проводимо час разом, коли бачимось, але Марина вийшла заміж в Чехії. І Роберт, її чоловік, непоганий мужчина, який одразу налагодив контакт з Сергієм.
– І тому ти не хочеш заважати, – продовжила замість чоловіка дружина.
– Саме так! – відповів він, – можливо, це неправильно, але, в першу чергу, це наше рішення з Мариною. Я хочу, щоб мій син ріс в повноцінній родині, хоч і без мене.
– Я зрозуміла, – сказала Ольга і наповнила келихи вином, – ти все робиш правильно. Додати було нічого, кожна людина щоденно робить якийсь вибір, і жодна жива душа не в праві цей вибір засуджувати.
– Коли пандемія вірусу закінчиться, Сергій прилетить з Чехії і ви з Катрусею з ним обов’язково познайомитесь.
– Буду рада, – щиро мовила Ольга, і це була справжнісінька правда, адже Олег зі всією душею прийняв Катрусю, як рідну, тому і вона зможе добре ставитись до хлопчика.
– Олю, я щасливий, що ти не така, як Марина, що не цінуєш гроші над усе, якщо тобі важко займатися будинком, давай знайдемо хатню робітницю, – запропонував Олег.
– Ти не розумієш, – почала пояснювати жінка, – справа не в хатній роботі, яка не складає для мене тягара. Найбільше слово, яке описує мої відчуття це – нудьга.
– Добре, бери кредитку і нумо по магазинах, – почав пропонувати Олег, – чи на йогу якусь, багато жінок у захваті від цих занять. Можно було б полетіти кудись, у Європу чи Америку відпочити, але в час пандемії не варто ризикувати, хоч і багато людей, які проводили час за кордоном, так і проводять далі.
– А ти розумієшся в заняттях для жінок, – трохи іронічно прокоментувала Ольга. – Добре, я подумаю над твоїми пропозиціями. Жінка вже не стала сперечатись, Олег ні слова не сказав за роботу для неї, він звик, що завзвичай жінки заможних чоловіків люблять більше відпочивати. Звісно, не всі і не завжди, але переважно так. Тож вона стала порушувати цю тему, вже піздня ніч, а вранці вставити готувати сніданок, якщо Олег перший не приготує. В них не було якогось розподілу обов’язків, чоловік просто сильно любив свою дружину, і своїми силами намагався зробити її щасливою. А Оля
– Кохано, ходімо спати, – прошепотів чоловік і відставив пусті келики з вином. – Я сьогодні говорив, що дуже тебе люблю?
– Ні, не говорив, – відповіла Ольга.
– Тоді я краще покажу. Олег, як пір’їнку, підняв струнку дружину і поніс у спальню, щоб в котрий раз показати, як сильно він її любить.
Частина 4
Чотири роки потому
Олег Несмітний закохався в Олю с першого погляду, якщо можна так сказати, в тридцять п'ять років. Він приїхав до Синєгіру зовсім раптово, хотів оцінити місцевість, подивитись на землі, послухати людей. А діло було так: Олег приїхав до села на два тижні, арендував кімнату у приємної тітки Надії, вимкнув телефон і насолоджувався спокоєм.
– Любчику, нумо до столу! – позвала Олега тітка Надія, саме стояла пізня весна, було тепленько, тож обідали на вулиці під квітучою яблунею.
– Тітко, ну на що ви так виготовляєте, – Олег обвів рукою повністю заставлений стіл запашною їжею.
– Так Оленька моя з Катрусею повинні зараз прийти, – голос Надії бринів ніжністю, – тож пообідаємо гарненько. З самого початку, як тільки-но тітка Надія побачила статного гарного Олега, вона зрозуміла, що чоловік він непростий, але сердце добре має. В його карих очах плескався гострий розум, ніс був трохи більший за прийняті стандарти краси, а міцний підборідок видав вольовий характер.
Ольга прийшла на подвір'я тітки Надії веселими кроками, за одну руку тримавши Катрусю, а в іншій запашний м'ясний пиріг. Перед очима Олега стояла чорнява дівчина, худенька з яскраво-голубими очима, а волосся, Господи Боже, хіби ще зосталися жінки, які мають таке довге волосся.
– Я Ольга Квітка, сусідка тітки Надії, – вона протягнула руку Олегові для рукостискання, – а ця маленька білява красуня, моя донечка Катруся.
– Я Олег Несмітний, квартирант тітки Надії, – чоловік посміхнувся і потиснув руку у відповідь Ользі, а потім повернувся до маленької дівчинки, – приємно познайомитись, маленька принцесо!
– Ну добре, любі мої! – сказала тітка Надія і обвела всіх оком, – а тепер ну-мо за стіл. Олю, давай пиріг я поріжу. Гості потихеньку повсідалися, і так вийшло, що Несмітний опинився біля Квітки. Але ніхто не відчув збентеження, це був наче сімейний обід в мирній і комфортній атмосфері. Олег розповідав за місто, а дівчата за село, часом, лунав веселий сміх. І якось слово за словом, Олег з Ольгою обмінялись телефонами. А потім прийшов вечір, Катруся пішла с тіткою Надією дивитися мультики.
Вони залишились удвох Ольга заварила каву, мала слабкість таку – обожнювала цей напій.
– Скільки цукру? – запитала вона.
– Одну ложку, – відповів він, а потім був ненавмисний дотик чи, може, навмисний, хто його знає. І розмови про усе на світі: про життя, про людей, про любов. Олег провів рукою по гладкому волоссю Ольги і зачарованно подивився в її голубі очі:
– Вибач, – сказав він і продовжив торкатись до волосся, – я мріяв про це весь обід. А вона лишень мовчала і танула, і не знала що сказати, вже й забула, коли останнє таке було. Хоча, по правді сказати, такого ніколи не було. Навіть з батьком Катрусі, який був першим і єдиним чоловіком в житті Ольги, поки він не дізнався про вагітність і не зник, тож вона чотири роки вже сама. І ніжний дотик Олега став для жінки, наче перший сніг взимку, такий же несподіваний і радісний. А ще були вечірні зорі, такі яскраві і весняні, і спів пташок, і гомін молоді по селу, і вони такі вже майже закохані. Він міцно-міцно обійняв її: