Квентін Дорвард
Шрифт:
— І ти щасливо виконав мій наказ? — спитав король.
— Так, государю, — відповів шотландець.
— Ти забув згадати про одну обставину, — зауважив герцог. — У лісі на тебе напали два мандрівні рицарі.
— Не личить мені згадувати про такий випадок, — заперечив юнак, скромно почервонівши.
— Але мені личить не забувати про нього, — сказав герцог Орлеанський. — Ти мужньо виконав свій обов'язок і так відважно обороняв дам, що я довго цього не забуду. Заходь до мене, лучнику, коли будеш вільний, і ти побачиш, що я пам'ятаю твою відвагу, яка — я радий бачити це — дорівнює твоїй скромності.
— І до мене заходь, — сказав Дюнуа, — я подарую тобі шолом, бо я, здається, винний тобі його.
Квентін глибоко вклонився обом рицарям, і герцог знову почав допитувати його. З наказу герцога Квентін передав йому писаний маршрут своєї подорожі.
— Чи точно ти виконав ці інструкції? — спитав герцог.
— Ні, не зовсім, з дозволу вашої високості, — відповів Квентін. — За цими інструкціями, як ви можете бачити, мені було наказано переїхати через Маас близько Намюра, а я поїхав лівим берегом, бо це була безпечніша й коротша путь до Льєжа.
— А чому ти дозволив собі зробити таку зміну? — сказав герцог.
— Бо я почав підозрювати мого провідника в зраді, — відповів Квентін.
— Тепер слухай уважно, що я тебе спитаю, — сказав герцог. — Відповідай правдиво на всі мої запитання і не бійся нічиєї помсти. Але коли я побачу, що ти в своїх відповідях вагаєшся або ухиляєшся від істини, я накажу повісити тебе на залізному ланцюгу на самій верхівці дзвіниці на базарному майдані, і ти висітимеш там не одну годину, бажаючи собі смерті, поки вона не прийде визволити тебе!
Після цього в залі запанувала тиша. Нарешті, вважаючи, напевне, що він дав Квентінові досить часу на міркування, герцог запитав юнака, хто був його провідник, ким він був призначений і чому його поведінка видалася Дорвардові підозрілою. На перше з цих запитань Квентін Дорвард відповів, що провідником його був циган Хайреддін Магрібін; на друге відповів, що призначив його провідником Трістан Пустинник; на третє розказав, що відбулося у францісканському монастирі поблизу Намюра: як цигана вигнали з святої обителі, як він простежив за ним і підслухав його розмову з ландскнехтом де ля Марка, з якої довідався, що вони збираються напасти на дам, яких він охороняв.
— Тепер слухай мене, — сказав герцог, — і ще раз пам'ятай, що твоє життя залежить від твоєї правдивості. Чи не казали ці негідники чогось про те, що король, оцей самий король Людовік Французький, доручив їм учинити напад і викрасти дам?
— Коли б навіть ці мерзотники і казали таке, — відповів Квентін, — я не міг би йняти їм віри, бо чув зовсім протилежний наказ із уст самого короля.
Людовік, який дужо уважно слухав Квентіна, почувши таку відповідь Дорварда, глибоко зітхнув, як людина, з душі якої скотився важкий тягар.
Герцог став ще більше збентеженим і роздратованим. Повертаючися до обвинувачення короля, він ще наполегливіше почав розпитувати Квентіна, чи не можна було зрозуміти з тієї розмови, що план викрадення ухвалено королем Людовіком.
— Я повторюю, що не чув нічого, що могло б мені дати привід так гадати, — твердо відповів юнак (хоч був певен, що король причетний до зради Хайреддіна), — а коли б я й чув щось схоже на це, то, повторюю, я не міг би повірити жодному слову, діставши протилежні інструкції від самого короля.
— Ти надійний посланець, — гірко усміхаючися, зауважив герцог, — але я можу сказати, що, виконуючи королівський наказ, ти зовсім не виправдав надій короля і міг би накласти за це головою, коли б дальші події не зробили з твоєї собачої відданості щось схоже на добру послугу.
— Я не розумію вас, ваша високість, — відповів Квентін Дорвард. — Усе, що мені відомо, це, що мій государ Людовік доручив мені охороняти графинь і що я намагався виконати його наказ у міру моїх сил і здібностей як під час подорожі, так і під час кривавих подій у Шонвальді. Я вважав для себе почесним доручення короля і виконав його, наскільки був здатний, з честю. Коли б вопо мало інший зміст, воно не личило б людині мого імені та мого племені.
— Fier comme un Ecossais [254] , — сказав Карл, якого, здавалося, хоч і розчарували відповіді Дорварда, але він був настільки справедливий, що не розсердився на юнака за сміливість. — Проте слухай мене, лучнику! За чиїми інструкціями ти діяв, коли, як дехто з нещасних утікачів із Шонвальду сповістив нас, походжав по вулицях Льєжа на чолі підлих бунтівників, що після цього вбили свого законного государя та духовного батька? А яку промову ти виголосив там уже після вбивства епіскопа, називаючи себе посланцем Людовіка і претендуючи на керівництво цими негідниками, які щойно вчинили такий великий злочин?
254
Гордий, як шотландець (франц.).
— Государю мій, — відповів Квентін, — я можу довести свідченнями надійних осіб, що під час мого перебування в місті Льєжі я й не думав удавати з себе французького посланця, але таку роль проти моєї волі мені надав нерозсудливий натовп, що не схотів слухати мене, хоч я й заперечував. Усе це я переказав придворним епіскопа, як тільки мені пощастило втекти з міста, і тоді саме я порадив їм готуватися до оборони. Коли б вони послухали мене, можливо, уникли б усіх страхіть наступної ночі. Правда, я в критичну хвилину скористався з того, що мене оголосили посланцем короля, щоб урятувати графиню Ізабеллу де Круа, врятуватися самому і запобігти в міру можливості дальшому кровопролиттю після вбивства епіскопа. Ще раз кажу, я готовий заприсягтися, що не мав ніяких доручень від французького короля до городян Льєжа і ніяких інструкцій заохочувати їх до заколоту і що, використовуючи помилку льєжців, я зробив, як людина, що, рятуючися сама і рятуючи інших, підіймає для захисту перший-ліпший щит, чиї б девізи не були написані на ньому.
— І тут не можна не визнати, — втрутився граф де Кревкер, який більше не міг мовчати, — що мій юний співбрат по зброї та полонений діяв згідно з законами справедливості та здорового глузду і такий його вчинок не може бути обвинуваченням проти короля Людовіка.
Серед присутніх сановників та рицарів пройшов шепіт ухвали, який радісно відбився у вухах короля, але образив Карла. Він грізно подивився навколо себе, і, напевно, почуття, так одностайно виражені більшістю його найвищих васалів та наймудріших радників, не перешкодили б йому ще раз показати свою деспотичну вдачу, коли б цієї хвилини де Комін, який передбачав небезпеку, несподівано не оголосив про прибуття до Перонни герольда від міста Льєжа.